Для кожної людини її мова – найкраща, найзворушливіша, і це загальновідома істина. Мова – неоціненний скарб народу, найголовніший літопис його життя. Щоб оволодіти цим скарбом, людина мусить постійно докладати зусиль, усвідомлюючи, що існує складна наука рідної мови.
Історично склалося так, що тривалий час у вищій технічній школі в Україні викладачі, службовці та інженерно-технічні працівники у фаховому спілкуванні здебільшого вживали російську мову. Саме російською мовою надруковано переважну частину підручників та посібників для вищих навчальних закладів, основну довідкову та наукову літературу, якою послуговуємося й досі. Проте з першої половини ХХ століття до цієї сфери почала впевнено входити і мова українська.
Яскравим прикладом може бути перше пожовтневе десятиріччя, коли українська мова посіла міцні позиції в науковій літературі. Після утворення Української Народної Республіки (УНР) у березні 1917 року в Києві було відкрито першу українську гімназію, а 1918 року затверджено закон УНР про державний статус української мови (15.02.1918). У Міністерстві освіти правописну комісію очолював І. Огієнко. 24 травня 1918 року було затверджено "Найголовніші правила українського правопису", а у 1924 році при Українській академії наук було створено Інститут наукової мови.
1921–1933-й роки характеризуються активною українізацією науки й органів державного управління Радянської України. 4–10 квітня 1923 року на VII конференції КП(б) України було ухвалено рішення про українізацію державних установ.
Питання формування українського мовного середовища набуло актуальності й у Київському політехнічному інституті. Було створено комісію з українізації, в протоколі засідання якої від 28.03.1927 року було визначено такі головні завдання: скласти списки професорів інституту, які не пройшли випробування викладання українською мовою; попередити про терміни перевірки лекцій та всіх, хто не пройде перевірки, до 01.04.1927 року звільнити; для студентів негайно організувати гуртки з вивчення української мови; всі плани роботи узгоджувати з комісією з українізації. Виникла необхідність внести зміни та корективи до навчальних планів та програм: складаючи програми на навчальний рік для перших курсів, у них вносили дисципліну "Українознавство".
Уже за два місяці, 27.05.1927 року, члени комісії слухали доповіді про результати перевірки: "першу категорію мали семеро професорів, другу категорію отримали шість, третю – чотирнадцять, четверту – п'ятдесят професорів. Щодо тих професорів, які не склали іспити, – вирішено провести перевірку не пізніше 10.07.1927 року".
Голова інститутської комісії у справах українізації доповідав ректору інституту про стан проведення українізації, яка відбувалася повільно через цілу низку об'єктивних причин: брак загальної та спеціальної навчальної літератури з окремих дисциплін українською мовою, низькі знання слухачів аудиторії, що ускладнювали сприймання лекцій українською мовою.
Керівництво інституту вживало всіх заходів, щоб пришвидшити темпи українізації, зокрема було видано підручник "Хімічна технологія", вперше написаний українською мовою. Для студентів друкували українською мовою окремі курси, а для професорів, викладачів, які не змогли відразу викладати технічні дисципліни українською мовою, продовжили термін переходу на викладання українською.
Матеріали інститутської періодики надзвичайно активно висвітлювали цікаву інформацію, пов'язану з українізацією вишу. На перших зборах комісії було порушено питання про організацію гуртків на всіх факультетах інституту.
Неабияку цінність становив термінологічно-перекладацький гурток інституту, у діяльності якого брали участь студенти й викладачі, які проводили навчально-методичну, науково-дослідну роботу. На той час термінологічно-перекладацький гурток налічував 23 члени та 30 членів термінологічно-перекладацької секції Сільськогосподарського інституту. Важливу роль у діяльності наукового гуртка відігравали такі відділи: організаційно-інструкторський, вивчення української мови, збирання термінологічного матеріалу, перекладу підручників, синхронного перекладу та видавничий.
Робота гуртка ґрунтувалася на наукових засадах, оскільки вся діяльність проводилась спільно з Інститутом наукової мови Української академії наук і сільськогосподарським науковим комітетом України. За недовгий час існування колективом гуртка було перекладено українською мовою "Справочник для поступающих в К.П.И., К.С.- Г.И. и их рабфаков", закінчено підготовку й переклад з російської мови збірника з аналітичної геометрії. Члени гуртка зібрали термінологічний науковий матеріал та опрацювали українською науковою мовою близько 1000 карток. Після закінчення вищого навчального закладу здібних і активних членів термінологічно-перекладацького гуртка зараховували на викладацькі посади інституту.
Також у 1923–1924-х роках у КПІ при агрономічному гуртку було засновано секцію, члени якої працювали над розробленням наукової мови в галузі агрономії, збирали та систематизували українську наукову термінологію переважно сільськогосподарського характеру. Організаційні збори цієї термінологічно-перекладацької секції основним завданням вбачали подолання гострої потреби в технічних підручниках українською мовою.
Комісія у справах українізації працювала послідовно і наполегливо. Наприклад, у 1928 році відповідно до планів роботи, регулярно заслуховувалися доповіді про стан українізації та приймалися іспити з української мови у професорсько-викладацького складу. Засідання проводили один раз на місяць по вівторках о другій годині дня. Під час закупівлі науково-навчальної літератури дотримувалися такого принципу: за наявності науково-навчальної літератури або підручника російською та українською мовами надавали перевагу україномовним виданням (брали один примірник російською мовою, решту українською). Щоб збільшити надходження навчальної літератури українською мовою, зверталися до видавництв України з проханням надсилати книги українських наукових товариств.
Отже, у 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. в інституті для студентів виходили українською мовою наукові й навчальні видання. Термінологічні лексикографічні праці використовувалися в навчальному процесі як довідкова база для науковців, викладачів, студентів, аспірантів, слухачів підготовчих відділень, системи підвищення кваліфікації, учнів, науково-технічних працівників.
Нині стає престижним розмовляти вишуканою українською мовою, з'являється розуміння того, що ґрунтовне знання мови – важлива професіограма людей різних спеціальностей. Відродження мови є актуальним і безальтернативним, завбачливо-своєчасним, зорієнтованим як на історичну перспективу, так і на майбутню інтелектуально розвинену еліту нації, яка б відчувала себе сучасними людьми, гідними громадянами передусім України, а також усього світу.
Галина Лоза, завідувач навчально-видавничої лабораторії ВПІ ВПК "Політехніка"