Книги та журнали

 За понад стодесятилітній свій вік Київський політехнічний став історичною пам’яткою міста. Створений новаторами, збудований талановитими зодчими і наповнений кращими викладачами та студентами, які стали вітчизняною технічною елітою, КПІ завжди залишався самобутнім осередком освіти і науки. Тож не дивно, що розповіді про інститут та зображення КПІ входять до численних історичних, наукових та фотовидань. «КП» уже розповідав про матеріали дослідження київського історика Олександра Анісімова «Киев и киевляне» (2002 р.), де є розвідки і про КПІ.

Тепер прийнято починати серйозні заходи з рекламного шуму і крутого піару. Без цього, за всіма маркетинговими правилами, нове підприємство приречене. Анатичук же учинив навпаки. Все робилося просто, неголосно, оскільки було зрозуміло – самим своїм існуванням академія заважає багатьом. Мабуть, то був вірний шлях...

До речі, як то вже не раз було в Америці, японці теж спробували перекупити Лук’яна Івановича. Компанія “Фудзітака” запропонувала зарплатню, що значно перевищувала навіть суму, названу американцями, і до того віллу на березі моря. Поки це, можна сказати, власний рекорд Анатичука.

На зустрічі в Чернівцях японці дещо насторожено запитали: “Чи дійсно у вас такі великі успіхи, як нам розповідали?” Замість відповіді Лук’ян Іванович показав результат тестування, підписаний Раймондом Марлоу. Більш переконливого документа і кращої реклами неможливо було і передбачити.

Останнього дня Анатичука запросили на фуршет. Лук’ян Іванович приїхав до призначеного місця, де розгорталося дещо на кшталт вечірки. Згодом з’ясувалося, що до неї має відношення і він.

Довідник з такою назвою щойно побачив світ у видавництві ВПІ “Політехніка”. У ньому зібрано біографічні дані майже всіх докторів наук та професорів, які працювали чи працюють в КПІ.