Електронні видання: довід. / Уклад. Т.Ю. Киричок. – К.: НТУУ «КПІ», 2010. – 400 с.
Систематизовано відомості щодо електронних видань. Висвітлено історію та сучасний стан електронних видань, подано їх визначення та класифікацію, а також формати представлення даних (у вигляді таблиці). Описано створення мережевих видань засобами мови гіпертексту HTML та каскадних листів стилів (CSS).
Тарас Шевченко – видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний та громадський діяч. Він був людиною універсальних талантів та інтересів. Усе його життя присвячене українському народові. Він мріяв про ті часи, коли Україна стане незалежною, коли в Україні будуть поважаться мова, історія, коли люди стануть щасливими.
За понад стодесятилітній свій вік Київський політехнічний став історичною пам’яткою міста. Створений новаторами, збудований талановитими зодчими і наповнений кращими викладачами та студентами, які стали вітчизняною технічною елітою, КПІ завжди залишався самобутнім осередком освіти і науки. Тож не дивно, що розповіді про інститут та зображення КПІ входять до численних історичних, наукових та фотовидань. «КП» уже розповідав про матеріали дослідження київського історика Олександра Анісімова «Киев и киевляне» (2002 р.), де є розвідки і про КПІ.
Тепер прийнято починати серйозні заходи з рекламного шуму і крутого піару. Без цього, за всіма маркетинговими правилами, нове підприємство приречене. Анатичук же учинив навпаки. Все робилося просто, неголосно, оскільки було зрозуміло – самим своїм існуванням академія заважає багатьом. Мабуть, то був вірний шлях...
До речі, як то вже не раз було в Америці, японці теж спробували перекупити Лук’яна Івановича. Компанія “Фудзітака” запропонувала зарплатню, що значно перевищувала навіть суму, названу американцями, і до того віллу на березі моря. Поки це, можна сказати, власний рекорд Анатичука.
На зустрічі в Чернівцях японці дещо насторожено запитали: “Чи дійсно у вас такі великі успіхи, як нам розповідали?” Замість відповіді Лук’ян Іванович показав результат тестування, підписаний Раймондом Марлоу. Більш переконливого документа і кращої реклами неможливо було і передбачити.
Останнього дня Анатичука запросили на фуршет. Лук’ян Іванович приїхав до призначеного місця, де розгорталося дещо на кшталт вечірки. Згодом з’ясувалося, що до неї має відношення і він.
