Видатний український учений, один із організаторів і перший декан фізико-математичного факультету НТУУ “КПІ” академік НАН України Віктор Григорович Бар’яхтар народився 9 серпня 1930 року. У 1953 р. з відзнакою закінчив Харківський державний університет. У 1959 р. здобув науковий ступінь кандидата, а в 1965 р. – доктора фізико-математичних наук. У 1972 р. обраний членом-кореспондентом АН УРСР, у 1978 р. – академіком.
У 1954-73 рр. В.Г. Бар’яхтар – науковий співробітник, начальник лабораторії Харківського фізико-технічного інституту АН УРСР; у 1973-82 рр. – завідувач відділу, заступник директора з наукової роботи Донецького фізико-технічного інституту АН УРСР; у 1985-89 рр. – завідувач відділу теоретичної фізики і директор Інституту металофізики АН УРСР. У 1982-1989 рр. – академік-секретар відділення фізики та астрономії АН УРСР, у 1989-94 рр. – віце-президент НАН України, у 1994-98 рр. – перший віце-президент НАН України. Засновник і завідувач кафедри теоретичної радіофізики на радіофізичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка (1983-86), засновник і перший завідувач кафедри математики та теоретичної радіофізики на цьому факультеті (1986-96). З 1995 р. – директор Інституту магнетизму НАН і МОН України.
В.Г. Бар’яхтар – видатний український учений у галузі фізики, який отримав результати світового рівня в теорії магнетизму конденсованих середовищ, надпровідності, механічних властивостей твердих тіл, нелінійних явищ і кінетики солітонів. Разом із своїми колегами та учнями він створив теорію спектрів магнітопружних хвиль у магнітних матеріалах, розвинув макроскопічну теорію релаксації магнітного моменту у феромагнетиках з урахуванням обмінної взаємодії, був одним з ініціаторів вивчення статичних і динамічних властивостей циліндричних доменів, у гратках яких, зокрема, було передбачено, а потім експериментально відкрито ізоструктурні фазові перетворення. В.Г.Бар’яхтар сформулював нову точку зору на доменні структури як неоднорідний стан поляризованих середовищ, що дозволило з єдиних позицій описати властивості магнетиків, сегнетоелектриків і надпровідників, які перебувають у процесі фазових перетворень. Він одним із перших зайнявся вивченням нелінійних властивостей магнітних матеріалів і використанням поняття солітона у фізиці магнетизму. Отримав принципово важливі результати з кінетики солітонів. Широко відомі роботи В.Г.Бар’яхтара присвячені оригінальному застосуванню концепції псевдопотенціалу в теорії нормальних металів і надпровідників, зокрема високотемпературних, і теорії топологічних фазових перетворень.
В.Г. Бар’яхтар брав активну участь у роботі з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Він був головою Комітету з ядерної політики при Президенті України, членом Міжнародної координаційної ради країн Європейського співтовариства з проблеми зменшення наслідків аварії на ЧАЕС, членом групи міжнародного проекту “Чорнобиль” при МАГАТЕ, членом науково-технічної ради українського уряду з надзвичайних ситуацій та членом науково-технічної ради МінЧАЕС, головою комісії з проблем Чорнобиля Академії наук України.
Академік В.Г. Бар’яхтар є автором більше як 500 наукових праць, у т.ч. 16 монографій з фізики і 5 монографій з проблем ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, співавтором (разом з А.І. Ахієзером та С.В. Пелетмінським) відкриття “Магнітоакустичний резонанс в феро-, фері- та антиферомагнетиках” (1956).
В.Г. Бар’яхтар читав основні курси лекцій в Харківському університеті ім. В.Н.Каразіна, Донецькому університеті, Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка та Національному технічному університеті України “КПІ”.
Віктор Григорович розробив дієву систему відбору талановитих студентів, яким уже з 3-го курсу пропонує спробувати “подолати” кандидатський мінімум в обсязі курсу теоретичної фізики А.Д. Ландау і Є.М. Ліфшиця, розв’язати задачу, яка на сьогодні реально існує в тій чи іншій галузі фізики і потребує трохи більше знань, ніж має на цей час конкретний студент. Такий підхід давав можливість Віктору Григоровичу зацікавити молодь і в короткий термін залучити до серйозної наукової роботи.
Серед учнів В.Г. Бар’яхтара 23 доктори наук, шість лауреатів Державної премії України (Є.П. Стефановський, А.Є. Боровик, В.О. Попов, В.В. Тарасенко, В.М. Криворучко, Д.А. Яблонський), два керівники науково-дослідних інститутів (члени-кореспонденти НАН України В.М. Варюхін та В.Ф. Клепіков), академік В.П.Семиноженко, член-кореспондент Академії педагогічних наук України Ю.І. Горобець.
В.Г.Бар’яхтар – засновник і перший президент Українського фізичного товариства, член Американського та Італійського фізичних товариств, член Російської академії творчості, мистецтва і соціальних проблем, член Нью-Йоркської академії наук.
Наукові досягнення В.Г.Бар’яхтара відзначені чотирма іменними преміями Національної академії наук, трьома Державними преміями України в галузі науки і техніки, двома міжнародними преміями. Свідоцтвом великого громадського значення діяльності В.Г.Бар’яхтара є присудження йому звання “Герой України”. Він – заслужений діяч науки і техніки України. Віктор Григорович нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Леніна, орденом Ярослава Мудрого V ступеня, Золотою медаллю ім. В.І.Вернадського НАН України, вищою нагородою НАН України – Золотою медаллю ім. К.Д.Ушинського НАПН України; він є повним кавалером ордена “За заслуги”.
У 2003 р. Віктор Григорович Бар’яхтар обраний почесним академіком Академії педагогічних наук України, почесним доктором Київського національного університету ім. Т.Шевченка, Національного технічного університету України “КПІ”, Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова, Східноукраїнського національного університету ім. В.Даля, Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника.