Альфред Бернхард Нобель (1833–1896) – людина, чиє ім’я пов’язане з винаходом динаміту й заснуванням Нобелівської премії. Але далеко не всі знають, що саме підштовхнуло Нобеля до заснування премії, названої його іменем. Після смерті його брата журналісти переплутали двох Нобелів і надрукували некрологи на Альфреда. Багатий промисловець отримав рідкісну можливість – довідатися, що люди будуть говорити про нього після смерті. Рядкам некрологів він не зрадів: газети писали про те, що померла людина, робота якої дозволила вбивати на порядок більше людей, ніж у війнах минулого. Тоді Альфреду Нобелю і спала на думку ідея заснувати щорічну премію вченим, письменникам і миротворцям: щоб його ім’я асоціювалося не з війнами й масовими вбивствами, а з видатними особистостями.
...У житті кожної людини обов’язково настає момент, коли їй варто замислитись: що залишиться в цьому світі після неї? Що згадають про неї люди, коли її не стане? Звичайно, випадок з Альфредом Нобелем унікальний, але, здається, кожному зрозуміло, чого про нього в некролозі точно не напишуть. Не напишуть, що покійний модно одягався, що в нього був великий будинок і розкішний автомобіль або що він цілодобово працював і тому не приділяв часу рідним і близьким.
Те, що після нас дійсно залишається, – це добрі справи, які ми зробили протягом життя. Найбільше й найкраще пам’ятають не того, хто був найбагатшою або навіть найщасливішою людиною, а того, хто своїми справами змінив на краще життя інших людей.
У цьому зв’язку пригадується історія відомого філантропа XІX століття сера Мозеса Монтефіоре. Якось журналісти запитали його: «Скільки Ви коштуєте?» – маючи на увазі, звичайно, розміри його майна. Той назвав суму – значну, але набагато меншу, ніж вартість акцій і нерухомості, що йому належали. «Чому Ви даєте таку скромну оцінку вашого статку?» – здивувалися журналісти. Отут у свою чергу здивувався сер Монтефіоре: «Я відповідав не на запитання про те, що мені належить, а про те, скільки я коштую. Наша вартість – це те, що ми віддаємо іншим, тому я назвав суму, що віддав на благодійні цілі». Аналогічної думки дотримувався і Бенджамін Франклін, який стверджував, що «найбажаніші Богу справи – це добрі справи заради людей».
...Вплив добрих справ триває майже вічно. Гарним батьком пишатимуться не тільки діти, але й онуки, правнуки. Талановитим учителем – не тільки учні, але й учні учнів. Саме Нобелівська премія – характерний приклад: з першого нагородження (1901 р.) минуло вже понад сто років, змінилося кілька поколінь, а ім’я Альфреда Нобеля дотепер щорічно згадують разом з видатними діячами науки, літератури й політики, яким він допомагає і які завдяки йому дають людству ще більше користі.