7 лютого 2009 р. на території Обсерваторії КНУ ім. Т.Шевченка (вул. Обсерваторна, 3) було урочисто відкрито анотаційну дошку, присвячену Київському меридіану. Його координати визначив перший директор Астрономічної обсерваторії університету Св. Володимира проф. В.Ф.Федоров у 1845 році. Офіційна довгота Києва – 2 години, 2 хвилини й 1 секунда. Якщо провести пряму лінію на південь і на північ від меморіальної дошки, то на півдні Київський меридіан проходить через Голосіївський ліс, просп. 40-річчя Жовтня, вул. Ломоносова (№4), губиться в надрах Деміївки й Совських озерах, на Байковому цвинтарі й у промзоні Протасового Яру, перетинає вул. Жилянську (№69-71), перехрестя вул. Б.Хмельницького й О.Гончара. Виходячи з обсерваторії на північ, він перетинає вул. Артема (№20), після Глибочицької (№53) йде на старообрядницький цвинтар і промзону Подолу, а від метро «Петрівка» проходить точно по Оболонському проспекту – вірніше, проспект випадково проклали практично по Київському меридіану.
Меридіан ще й досі проходить через спостережний павільйон 164-літньої обсерваторії та має відношення до довгої й цікавої історії. Введена ще до нашої ери давньогрецьким астрономом і математиком Гіпархом Нікейським система координат на земній поверхні у вигляді широти та довготи майже два тисячоліття стикалася з проблемою початку відліку довгот. Координата широти прив'язана до земного полюсу і з астрономічних спостережень легко визначається вимірюванням висоти так званого полюсу світу – точки перетину вісі обертання Землі з небесною сферою, навколо якої виконують уявне добове обертання всі небесні світила. А ось довгота не має фіксованих орієнтирів ні на небі, ні на землі, її початок відліку є умовним і тривалий час не мав узгодженого положення серед різних країн та народів.
Цей початок відліку «блукав» по земній кулі. Намагалися закріпити нульовий меридіан на найбільш примітних природних утвореннях. Це були круті скелі Гібралтарської затоки – так звані «Геркулесові стовпи», західний край Африки, острови Зеленого Мису, вулкан на острові Ферро (Канарські острови) та багато ін. Проводили початок відліку довгот через відомі міста, палаци та замки – Александрію Єгипетську, де був створений знаменитий Мусейон; замок Фрауенборг, в якому деякий час жив і працював Микола Копернік, Обсерваторію знаменитого Тіхо Браге Ураніборг, іспанське місто-острів Толедо та ін.
Проблемою визначення довгот переймалися мудреці та королі, світські та сановні вельможі. 1567 р. король Іспанії Філіп II призначив винагороду за вирішення проблеми визначення довготи у відкритому морі, 1598 р. Філіп III обіцяв винагороду – 6 тис. дукатів в якості постійного внеску, 2 тис. дукатів у вигляді пожиттєвої ренти та 1 тис. дукатів для допомоги кожному, хто зможе «відкрити довготу». У 1620-х Об'єднані провінції Голландії призначили приз в 30 тис. флоринів за метод точного визначення довгот. У XVII ст. винагороду за те ж саме обіцяли Португалія й Венеція. 1714 р. в Англії був зачитаний білль про суспільне заохочення та матеріальну винагороду в 20 тис. фунтів стерлінгів тому, хто зможе визначити довготу на морі.
Майже до кінця ХІХ ст. кожна країна, а часто і провінція чи регіон, відліковували довготу по-своєму, а на картах мореплавців часто можна було побачити одночасно декілька відлікових шкал. Оскільки довгота тісно пов'язана з відліком часу, то такий же розбрат був і з часовими шкалами, що створювало постійну плутанину. Боротися з цією проблемою у світовому масштабі намагалися багато разів, наприклад, у 1634 р. кардинал Ришельє скликав на географічний консиліум відомих європейських математиків та астрономів для вибору початкового меридіану. Але лише в результаті рішення Меридіанної комісії 1884 р. було визнано загальний для всіх меридіан, що проходив через Морську обсерваторію Гринвіча. Хоч і не зразу, але більшість країн з часом прийняли та зрозуміли зручність єдиного відлікового меридіану і загальноприйнятих часових поясів.
Але й сьогодні в багатьох містах світу відмічені пам'ятними стелами, скульптурними групами, медальйонами на бруківці, сталевими стрічками, назвами вулиць та навіть палаців, на стінах будівель і на підлогах середньовічних храмів численні меридіани, що несуть назви тих місць, де були визначені (переважно астрономічними методами) точні координати на Землі – Паризький меридіан, Празький, Бенатський, Римський, Пулковський, Київський та багато інших.