У цьому загубленому серед сучасної міської забудови куточку київської землі немов зупинився час. Велетні каштани, клени та акації периметром охороняють спокій великих і маленьких куполів, під якими ховаються від негоди невтомні трудівники – телескопи. Понад 160 років тут, за адресою пер. Обсерваторний, 3, знаходиться віконце в неосяжний, таємничий, непізнаний Всесвіт – астрономічна обсерваторія Київського національного університету.
Цей науковий заклад можна без перебільшення вважати одночасно і невеличким музеєм профільної архітектури під відкритим небом, і меморіальним та краєзнавчим музеєм, науковим архівом, музеєм астрономічних інструментів та приладів, і водночас це маленький екологічний заповідник у центрі міста. А ще обсерваторія здавна відома як свого роду просвітницький центр – сюди телефонують і приходять усі, кого цікавить та чи інша астрономічна подія, хто хоче озброєним оком побачити небесні світила, кого непокоять одвічні космічні проблеми і сучасний погляд на світобудову, кому просто конче треба знати, як називається вподобана зоря...
Головна будівля – пам'ятка архітектури державного значення – була спеціально спроектована і побудована відомим архітектором Вікентієм Беретті. Були передбачені і орієнтація будівель в площині меридіану, і глибокі не з'єднані з самими приміщеннями фундаменти під стаціонарні телескопи, люки та обертова частина куполу. Будівництво тривало у 1840-1845 рр. Пізніше встановили павільйони інших конструкцій, у тому числі і з відсувними дахами.
За понад 160 років існування обсерваторії в її стінах працювало багато неординарних видатних особистостей. До 30-х років ХХ ст. штат обсерваторії складав лише 2-4 одиниці, але і професор астрономії, й астроном-спостерігач мали європейську освіту, науковий ступінь та великий досвід наукової й спостережної роботи. Так, перший директор обсерваторії Василь Федорович Федоров перед тим, як був затверджений у 1838 р. на посаду першого київського професора астрономії, працював в Дерптській обсерваторії, у складі експедиції Петербурзької академії наук одним з перших підкорив гору Арарат і визначив астрономічними методами її координати та висоту, понад чотири роки мандрував Західним Сибіром зі спеціальними приладами і визначав за зорями координати населених пунктів.
Про все це та про багато інших цікавих і драматичних подій в обсерваторії зберігаються достовірні документи, найстаріший з яких датований 1832 р. Науковці особливо ретельно зберігають матеріали спостережень. Це рукописні журнали (а збереглися ВСІ журнали, за всі періоди, їх понад 200, починаючи з 1845 р.), замальовки, склотека фотознімків (унікальна, їй понад 100 років), телевізійні та відеозаписи. На території обсерваторії створено музей. Експонати згруповані за напрямами досліджень. Перші інструменти обсерваторії замовляли провідним європейським фірмам ще до початку її будівництва. Найстаріший експонат, що з'явився в обсерваторії в 1838 р., – пасажний інструмент (спеціальний телескоп). Він дозволяв фіксувати проходження небесними світилами небесного меридіану (виявляється, довгий час існував Київський меридіан!), що використовувалося Службою часу та для визначення положення цих світил. Пізніше, у 1870 р., було встановлено меридіанне коло – інструмент для точних позиційних спостережень, на якому аж до 1996 р. велись регулярні спостереження. Нині таких приладів лишилося у світі всього три (з 41 виготовленого). На території СНД таких більше немає.
В астрономічній обсерваторії започатковано новий вид екскурсій: за 1,5–2 години можна ознайомитися з історією проектування і будівництва обсерваторії, життєвими та науковими шляхами київських астрономів XIX – XX ст., скласти уявлення про наукові задачі, які вирішували в минулому і вирішують тепер, побачити наукове обладнання і прилади різних років. А ще в діючі інструменти (якщо сприятиме погода) можна побачити вдень плями на Сонці та його спектр, а ввечері – Місяць, планети та інші цікаві небесні об'єкти. Звертатися до Лілії Вікторівни Казанцевої за тел. 486-26-91 та 486-26-30, всі екскурсії безкоштовні.
Сама територія обсерваторії – маленька зелена оаза, що причаїлася серед наступаючих з усіх боків асфальтово-кам'яних джунглів центру міста. Тут знаходять притулок серед червонокнижного різнотрав'я їжаки, кажани, безліч птахів. Завезені ще у ХІХ столітті одним із спостерігачів французькі величезні равлики мирно переповзають через вузенькі стежки, що ведуть до телескопів. А ще історики стверджують, що саме тут, на відрогах Старокиївської гори, було поховано віщого Олега. Тут на кожному кроці відчувається історія...