Ця розповідь про випускників 1953 року металургійного факультету КПІ (нині – інженерно-фізичний), яких у випуску було 92. Уже п’ятдесят п’ять років сумлінно служать вони народному господарству. Багато води спливло за цей час. На підприємствах різних країн працювали вони, та не поривали зв’язків з альма-матер, приїжджали до КПІ, розповідали про свої здобутки і не забували дякувати наставникам, які дали путівку в життя.
За ці роки 25 інженерів-металургів стали кандидатами технічних або хімічних наук, вісім з них – докторами наук, двоє – Д.Ф. Чернега і Л.О. Позняк – обрані членами-кореспондентами АН України, а А.А. Гетьман – академіком Санкт-Петербурзької інженерної академії. Чимало інженерів того випуску працювали керівниками металургійних заводів і їх основних цехів. Так, В.Г. Удовенко працював директором Нижньотагільського металургійного комбінату, В.І.Литвиненко був начальником доменного цеху «Запоріжсталі», а С.О. Донськой – директором Єрмаковського заводу феросплавів.
За минулі роки випускники-металурги 1953 року зустрічались дев’ять разів: через 10, 20, а потім через кожні п’ять років. При підготовці першої зустрічі утворилася ініціативна група з випускників, які на той час працювали в Києві: Г.І. Кошовник і Д.Ф. Чернега в самому КПІ, а В.Р. Ходаківський у Держплані УРСР. У такому ж складі група працювала при підготовці всіх наступних зустрічей.
Члени групи збирали інформацію про кожного з випускників, місця їхньої роботи, адреси, телефони, готували запрошення та розсилали кожному випускнику персонально. Група розробляла план зустрічі, її зміст та конкретні заходи по інституту і місту Києву. Крім загальних заходів зустрічі випускників з керівництвом факультету і дружніх бесід про життя, роботу, інженерну діяльність, сімейні справи, проводились виїзди в місто, поїздки по Дніпру теплоходом, в околиці Києва.
Кожна зустріч починалась біля хімічного корпусу, в якому колись містився деканат факультету, навчальні аудиторії, відбувалась більшість лекцій. Зустрічі супроводжувались фотографуванням. Загальні фото розсилалися всім учасникам зустрічі.
Досвід роботи ініціативної групи з керівництвом факультету і випускниками свідчить про високу зацікавленість працівників університету і випускників у проведенні цих зустрічей. Звичайно, у зустрічах в різні роки брали участь не всі випускники: від 75 осіб в першій до 9 у недавній зустрічі 2008 року. Частина з них тепер працюють і живуть у різних незалежних країнах.
Я щасливий, що брав участь у роботі нашої ініціативної групи і щиро вдячний шановним Г.І. Кошовник, Д.Ф. Чернезі та іншим працівникам факультету за взаємну повагу і чіткість у роботі, це додавало наснаги і моїй роботі. Я також щиро вдячний усім випускникам – товаришам по випуску – за ці прекрасні, безцінно дорогі зустрічі.