Діти – це найкраще, що в нас є. І саме ми повинні виховати їх так, щоб не було потім соромно ні за минуле, ні за майбутнє. Небагато молоді нині розуміє ці прості істини, тим більше, коли вони стосуються не власних дітей, а дітлашні з дитячих будинків. Однак у нашому університеті є студенти, котрі не тільки розуміють, а й часто допомагають дітям, позбавленим батьківського піклування. Серед них – член НТСА Руслан Стріла з ММІ, гр. МВ-51.
Нещодавно він організував ще дві поїздки для діток із будинку «Колиска дитячої надії», розташованого в с. Новосілки біля Києва. Десятого травня малюки відвідали страусину ферму, а шостого червня – Музей народного побуту та архітектури в Пирогові. Обидва рази пощастило із погодою: сонечко приємно радувало. Для дітей такий настрій природи, мабуть, найголовніша умова гарного відпочинку.
До музею в Пирогові дітей, як завжди, привезли автобусом хокейного клубу «Сокіл». На зелених просторах селища-музею діти милувалися мальовничими краєвидами, старими музейними будиночками, розпитували про кожну будівлю. Заходили у кожен двір і чи не в кожну хату. Замість екскурсовода була вихователька, яка захопливо розповідала про все, що дивувало дітей: від дивних хижок для худоби до барвистих малюнків на печах. Малеча постійно бавилася, бігала по високій траві, але не вередувала. Діти потроху смикали солому із низьких дашків, зривали травинки і квітки, раділи від нових вражень, гасали за котами, які поважно походжали біля хат...
Полонили дітей величні постаті вітряків, такі не схожі один на одного. Вразили старовинні мелодії цимбал і бандури, які ніжно линули над літньою природою. Надзвичайний дух подорожі надали відвідини височенької дерев’яної церкви. Здивували вулики із товстих цілих стовбурів. Зачарував куточок Полісся із гармонійно спланованими садибами. Чепурні подільські хатини вабили залишитися на довше. Ошатні, дуже прикрашені будівлі Полтавщини тривожили уяву. Багато питань виникло біля кулішних, шинку та інших осучаснених будівель, котрі завдяки працівникам музею зберегли національний історичний колорит. У кінці прогулянки діти ще й пізнавали таємниці художників, які просто неба змальовували музейну красу.
Час промайнув швидко. Втомлені діти йшли до виходу. Та, на диво, у них все ще було досить сил, щоб збирати цікаві рослини, грати в ігри та повторювати вивчене в школі. Діти були надзвичайно задоволені постійною присутністю нового, цікавого, але такого близького! Вільне знайомство з національною культурою дозволило дітям прилучитися до історії Батьківщини. Тож нехай щастить їм на людей, які б піклувалися про духовний розвиток молодого покоління!