Вшанування художника Г.І.Синиці

22 лютого у Центрі культури і мистецтв НТУУ “КПІ” відбулися урочистості, присвячені 100-річчю з дня народження видатного українського художника Григорія Івановича Синиці. На святі були присутні колеги, друзі, дослідники та хранителі творів художника, студенти і викладачі НТУУ “КПІ”. Учасники свята могли ознайомитися з виставкою творів Г.І.Синиці, що була розгорнута в ЦКМ; багато робіт нещодавно були відреставровані.

Вечір відкрив проректор НТУУ “КПІ” з навчально-виховної роботи Г.Б.Варламов, який сказав, що КПІ отримав спадок, який ми повинні нести ще багато багато десятиліть: “Наш університет пишається колекцією творів Г.І.Синиці, значення якої важко переоцінити”. Він зазначив, що без мистецтва неможливо виховати справжніх творців, тобто справжніх інженерів, а також подякував організаторам свята, гостям, студентам та всім, хто створив картинну галерею Г.І.Синиці і тримає її в належному стані. Проректор вручив подяки від імені ректора і ректорату директору Центру культури і мистецтв НТУУ “КПІ” В.А.Руденко, першому директору картинної галереї С.К.Тимченку, Г.Ю.Марченку, який очолює картинну галерею на факультеті соціології, та художнику, що реставрував картини Г.І.Синиці, В.Г.Тоцькому. Потім Г.Ю.Марченко, В.Г.Тоцькому, В.А.Руденко, С.К.Тимченку та іншим, хто своєю працею сприяв збереженню і популяризації творів Г.І.Синиці, було вручено подяки Солом’янської районної державної адміністрації у м. Києві.

Далі звучали народні пісні у виконанні відомих колективів, а ті, хто знав Г.І.Синицю особисто, ділилися з присутніми спогадами про митця.

Член Спілки художників Г.Ю.Марченко: “Я працював з Григорієм Івановичем 2 роки. Це – видатний теоретик та філософ мистецтва. КПІ має пишатися тим, що тут є зібрання його творів. Це художник, який створив свою школу монументального мистецтва та чинив великий вплив на розвиток мистецтва 60-х рр. Він був дуже допитливою людиною і добре знав історію мистецтва. Любив козацтво та український народ, створював поетичні образи. Наприклад, швидкоплинність своїх років він зобразив у вигляді коней, які мчать, і ніщо не може їх спинити. Я як людина літня чудово розумію цей образ. На мою думку, Г.І. Синиця – це художник, який випередив час.”

Григорій Іванович Синиця винайшов нову техніку монументального образотворчого мистецтва – флоромозаїку. Для створення своїх картин він використовував найрізноманітніші природні матеріали – від каштанів, шишок та грибів до піднятих з морських глибин мушель, які кріпляться до поверхні дошки спеціальним клеєм. У своїх творах він звертався до тем старовини, зображував багатство природи рідної землі, а також створював безпредметні композиції, де намагався поєднанням кольорів досягти гармонії. Усього було створено 29 флоромозаїк, над кожною з яких художник працював від 2-х до 3-х років.

Доля художника була непростою. Він народився 17 січня 1908 року в м. Одесі в незаможній родині. В 1914 році тяжко захворів. Коли Г.І.Синиці було 10 років, померли його батьки і він опинився в одному із сиротинців Єлисаветграда.

Свій шлях художника він розпочав у Кіровоградському художньо-промисловому училищі. Потім продовжив навчатися в Одеській середній художній школі. Там Синиця потрапив до викладача Гершенфельда, який порадив Синиці вступати до Київського художнього інституту. Послухавшись поради, він вступив до майстерні Миколи Ракитського – одного з учнів Михайла Бойчука. У 1934 році живописний факультет було оголошено «розсадником формалізму» і всім студентам-“бойчукістам” запропонували залишити навчання. Синиця знову за конкурсом вступив до інституту і навчався один рік у майстерні Падалки (теж “бойчукіста”). Та восени 1936 року Михайла Бойчука та ряд його найближчих учнів і соратників було звинувачено в “українському буржуазному націоналізмі” та репресовано як “ворогів народу”. Кількість студентів факультету було скорочено до двох груп. Григорію Синиці пощастило залишитись в їх числі. Проте він залишає інститут і починає займатись самоосвітою. Серед ідей школи монументального мистецтва М. Бойчука, якими захоплювався Г.І.Синиця, була ідея відродження на новому ґрунті філософії форми давнього іконопису та монументального мистецтва Київської Русі. Як відомо, з монументальних творів Давньоруської доби до нас дійшли лише фрески та мозаїки “Софії Київської” і фрагменти розпису Михайлівського Золотоверхого собору. Але художник сприйняв цю ідею буквально. “Бойчукісти” спеціально спрощували та сплощували форму, відкидаючи все другорядне, щоб зосередити увагу глядача на основній ідеї, що є не лише продовженням використання формальних прийомів канонічного іконопису XII-XVI ст., а й переосмисленням їх на ґрунті авангардних тенденцій початку XX століття (монументальні твори “бойчукістів” до нашого часу не дійшли, станкові можна побачити у постійній експозиції НХМУ). Натомість Г.І.Синиця у своїх творах, використовуючи давні мотиви, в основному не торкався глибинної символічної форми зображення канонічної ікони.

Після Великої Вітчизняної війни Синиця працював на заводі “Керамік” міста Києва на посаді майстра-технолога, де виконував роботи з відновлення Києва. Потім художника запросили на реставрацію Маріїнського палацу. Саме Г.І.Синиця, використовуючи метод ручної формовки, розроблений ним на заводі “Керамік”, зумів відновити ліплення масштабних, понад три метри заввишки, ваз Маріїнського палацу.

У середині та наприкінці 60-х років Григорій Іванович разом зі своїми учнями працював над створенням монументальних ансамблів. Під керівництвом Синиці працювали О.Якименко, А.Горська, Г.Зубченко, В.Зарецький, Г.Марченко, Л.Тоцький, М.Шкарапута.

У 1968 році Г.І.Синиця переїхав до Кривого Рога, де і почав працювати над розробкою техніки флоромозаїки.

У 1992 році Григорію Синиці було присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка – “за відродження Української колористичної школи монументального живопису і твори останніх років”. У 1996 він отримав звання “Заслужений художник України”. У тому ж році Г.І.Синиця помер.

Автор: М.Таранова