Томас Фрідман, журналіст газети «Нью-Йорк Таймс», відвідав Індію для вивчення на місці феномену нового покоління індійських програмістів-інформатиків. Молодий програміст, продемонструвавши шляхом використання Інтернету можливість заснування маленьких конкурентоспроможних фірм повсюди у світі, сказав йому: «Поверхня зараз плоска». Книга «Плоский світ», яка була написана від цього життєвого досвіду, принесла Томасу Фрідману Пулітцерівську премію і стала всесвітньовідомим твором.
Ця книга не розповідає, як нам здається на перший погляд, про більш-менш імовірне майбутнє, а про сьогодення, яке багато хто з нас не відчуває. Ті, що обрали для французького телеканалу «ТV 5 Le monde» девіз «Центр є повсюди», відмітили цю ідею. Не випадково, оскільки транснаціональні мас-медіа є однаковою мірою репрезентативним елементом глобалізації та інформаційного суспільства, Інтернет є також засобом для нових контактів, які нехтують географією, але доступний тим, які мають можливість та вміння використовувати його.
Хочу поділитись з вами власним індійським досвідом. У 1997 році, по дорозі додому з саміту з франкофонії, який відбувся в Ханої, я зупинився в Нью-Делі. Президент Індії, мудра та високоосвічена літня людина, розповів мені про акцію для популяризації супутникового телебачення, яку в Індії провела одна американська компанія. За допомогою гелікоптерів вони дістались до ізольованих населених пунктів у джунглях, жителі яких не знали, що за навколишніми горами існує щось інше у світі, окрім тварин, проти яких вони навчилися боротись та разом виживати. Гелікоптер, телевізор та прибулі вважалися їм божественними проявами. Фактично це було єдине можливе трактування відносно різниці тисячоліть цивілізації. Таким чином, так звана плоска сучасність має глибокі розриви. Індійська притча про тих 5 сліпих, які доторкаючись до різних частин тіла слона (ніг, хобота, бивнів, живота та хвоста), розповідали про різні істоти, є адекватним відображенням цієї реальності, яка шокувала мене в багатьох моїх поїздках різними куточками світу, де я побував найчастіше як геолог та дослідник.
Ось чому я вважаю, що довгий шлях до глобальної солідарності, яка є найвищою формою свободи, повинен розпочатися із середини кожної нації, місцевої спільноти або навіть сім’ї, де можемо віднайти багато конфліктів, які ми характеризуємо як конфлікти між Північчю та Півднем, Заходом та Сходом. Уразливість людини до природних катастроф, таких як цунамі або ураган Катріна, що драматично вплинули на початок третього тисячоліття, не була надто різною в Південно-Східній Азії та США, як могло здаватися на основі стереотипних уявлень щодо цих країн. Міжнародна солідарність була вражаючою, по-перше як людське почуття, а згода США отримати міжнародну допомогу надала Америці більш людського обличчя й не пошкодила її іміджу.
Підхід до глобалізації, як егалітарної сили в негативному сенсі, в якому вона обговорюється сьогодні, не є продуктивним. Технологічний імперіалізм, утвердження споживацької культури або англійської мови на противагу культурній різноманітності та національній ідентичності беззаперечно є реальністю. Але настільки ж реальною є і перспектива рівності шансів, яка відкривається особливо сьогодні молодому поколінню, яке в Румунії буде першим користувачем професійної мобільності на ринку праці після інтеграції Румунії до Європейського Союзу.
Глобалізація відкрила ринок без кордонів і в галузі освіти. Необхідно, однак, перейти негайно до установчих реформ та установчого переокреслення в галузі освіти. Якщо мобільність є кроною дерева, а коріння – мережею внутрішніх та транснаціональних установ, стовбур дерева повинен складатися з нової стратегічної організації системи знань, яка б валорифікувала критичну масу фундаментальних понять. Глобалізація запропонувала інфраструктуру зв’язку, в якому простір та час втратили своє значення. Подвійна роль освіти та праці повинна функціонувати на основі двох концепцій: освіта впродовж усього життя та багатопредметність. Багатопредметність ще не звільнилась від тиранії дисциплін та кастового духу дослідницьких інститутів. Рішенням могла б бути така пропозиція для молодого покоління, яка б дозволила йому обирати не між назвами предметів, а між професіями, пропонуючи горизонт професії, де предмети замінюються форматом, що дозволяє самостійно обрати особистий маршрут, який би створив індивідуальну біографію. В такому форматі викладачі повинні стати скоріше опікунами або прикладами, ніж простими носіями знань. Необхідно створити в системі освіти та дослідницькій галузі нові ігрові поля та нових гравців. Менеджери повинні адмініструвати взаємодію. Організаційні сфери повинні змінюватись у контексті, в якому битва за таланти та адміністрування їх еволюції стає наукою. Виклики технологічного розвитку здійснюють тиск на людський ресурс.
Світ без кордонів у системі освіти вимагає, як я зазначав, переосмислення ролі установ. Необхідно підготувати випускників із глобальною компетентністю, які б були здатними діяти залежно від релігійних, технологічних, культурних та екологічних особливостей. Ми не повинні забувати, що в основі глобалізації стоять проблеми. Глобальні проблеми вимагали глобальних відповідей. «Global versus local» не є визначенням в географічному сенсі, а способом мислення та засобом дії, пристосованим до деяких локальних проблем з глобальними наслідками. Глобалізація не може вважатися тільки західним виробом. Сучасна технологія є дійсно західним набуттям внаслідок зосередження наукового виробництва на Заході та певних давніх когнітивних розривів. Глобалізація є відповіддю на глобальні проблеми, які змушують західну технологію брати до уваги місцеві особливості та працювати на глобальні рішення. Для того щоб збудувати нову концепцію всесвітньої глобалізації, ми маємо бути здатними взяти до уваги ethos глобалізації та оцінювати глобалізацію не з технологічної точки зору, а з її антропологічних аспектів. Через різноманітність, яка її характеризує, та через ангажований потенціал, Європа добре позиційована для того, щоб відповісти цьому виклику нашої епохи.