О.П. Скобліков належав до тих майстрів, роботи яких сприяли збереженню людської пам’яті про видатних творців, що зробили вагомий внесок у науку, освіту і культуру України. Його творчі можливості збігалися із задумами керівництва Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” щодо відображення образів видатних учених за допомогою мистецьких засобів.
Першою роботою Олександра Павловича були скульптурні погруддя видатних українських учених для оформлення фойє Державного політехнічного музею. Встановлені у ньому бюсти одразу дають можливість відвідувачам відчути урочисту атмосферу мистецтва та науки. Виконані у класичній манері, але з особливою експресією, яка властива О.П. Скоблікову, погруддя нагадують про значний внесок видатних українських академіків у різні сфери науки і техніки: М.М. Боголюбов – математика; С.П. Корольов – космічна техніка; І.П. Бардін – металургія; Є.О. Патон – мостобудівництво, електрозварювання; С.О. Лебедєв – зварювання, електронно-обчислювальна техніка і т.д.
У 2001 році на засіданні Вченої ради Національного технічного університету “Київський політехнічний інститут” було прийнято рішення про встановлення на території університету пам’ятника Є.О.Патону, колишньому професорові КПІ, засновнику і завідувачу кафедри мостів та кафедри зварювального виробництва, декану інженерного відділення, всесвітньо відомому вченому в галузі зварювальної технології.
Не всі знають, що Євген Оскарович Патон був також засновником Інженерного музею у КПІ на початку ХХ століття. Нині це Державний політехнічний музей України, і якраз напроти цього музею, у невеликому сквері з фонтаном, і було вирішено встановити пам’ятник.
Десь у середині лютого 2002 року створена О.П. Скобліковим скульптурна композиція “Євген Оскарович Патон” в цілому була готова і її треба було показати його сину – Борису Євгеновичу Патону, президенту Національної академії наук України, до речі, випускнику КПІ (1941 р.). Треба було одержати “добро” Бориса Євгеновича Патона, врахувати його побажання, зауваження і тоді можна було б відливати скульптуру.
Нам пощастило спостерігати за творчим процесом роботи Майстра.
До майстерні скульптора О.Скоблікова спочатку приїхали представники КПІ – я і С.К. Тимченко, громадський директор Музею ім. С.П. Корольова, а трохи згодом – заслужений діяч науки і техніки України В.М. Бернадський і академік Б.Є. Патон.
Зізнаюсь, нас дещо здивувала пропускна система до майстерень, і саме середовище, яке дуже нагадувало завод, чи цех, чи якесь виробництво. Усюди гори пилу, сутінки в коридорах, якісь перегородки. Та ось несподівано ми потрапляємо у велике приміщення – скульптурну майстерню. Бачимо безліч скульптур, і серед них – багато бюстів відомих людей сталінських часів, брежнєвських і нинішніх, сучасних. Увагу привернуло дуже цікаве погруддя Бориса Євгеновича Патона, яке встановлено в Києві біля зоологічного музею. У майстерні, мабуть, копія. На мій погляд, це високохудожня робота, яка тонко передає настрій, усмішку доброї людини, визначного вченого. Радісно було відчувати, що автор цього шедевру знаходиться поруч і скульптура була створена саме в цій майстерні.
Ще більше ми здивувалися, коли побачили скульптурний образ сидячої людини, дуже знайомої, якій десь близько сорока років. Зрозуміли, що це і є скульптура Є.О.Патона. Композиція виліплена з однотонного матеріалу, можливо глини або пластиліну. Разом із скульптором оглядаємо його роботи, встановлені на чотирьох- чи п’ятиповерхових стелажах. Та ось заходить Борис Євгенович, тепло вітається з усіма і починається незвична робота.
Борис Євгенович підходить до скульптури свого батька і каже:
– Щось мені здається... Щось трошки не так... Не можу зрозуміти...
А для того щоб “зрозуміти”, що саме “не так”, прийшлося потупцювати навколо скульптури щонайменше з півгодини. В.М. Бернадський, який готував увесь документальний та ілюстративний матеріал для скульптора, теж досить активно вступав в обговорення. Нарешті Борис Євгенович каже:
– Мені здається, що не все гаразд із зачіскою. Дуже багато волосся.
Олександр Павлович послухав і говорить:
– Зараз зробимо такий експеримент, – і після цих слів бере свою лопаточку, чи ножичок, підходить до скульптури, стає на поміст, – а вся фігура знаходиться на цьому помості, та й ще крутиться. Я зі страхом подумав: “Якщо він стане на поміст, то все впаде або трапиться щось інше”. Але, дякувати Богу, нічого не впало, і тим ножичком дерев’яним скульптор почав сміливо і швидко “зрізати” зайве волосся. Все ж було якось не по собі: до цього моменту перед нами був цілком достойний завершений образ – приємний, теплий, спокійний – і тут на наших очах його починають торкати, різати, змінювати. Ми всі дивимося з острахом – що ж буде далі?
А далі скульптор зрізав волосся з другого боку. На очах все змінювалось, але ми не розуміли в яку сторону – кращу чи гіршу? В цей напружений момент звучить голос Бориса Євгеновича:
– Ото правильно, в нього дійсно волосся було мало... Я ж його сам підстригав. Я ж то знаю, скільки у нього було того волосся. І попросив Олександра Павловича знімати ще і ще. Коли шевелюра зменшилась, то, за словами Бориса Євгеновича, образ став “більше на себе похожий”.
Те саме було і з очима. Борис Євгенович уважно придивлявся до очей і щось розмірковував уголос. Тут заговорив скульптор:
– Для того щоб зрозуміти вираз очей, треба уявити, що скульптура буде встановлена на метр вище від вас. І якщо ви дивилися б знизу вверх, то і очі у моделі розкрилися б.
У цей момент Станіслав Тимченко присідає і каже: “Дійсно, цей ракурс все змінює”. Це почув Борис Євгенович і теж присів. Всі легенько засміялися, а Борис Євгенович каже: “Так, дійсно, змінився ракурс і змінилося сприйняття”. Мені спало на думку знайти стілець зі спинкою і запропонувати Борису Євгеновичу сісти. Він сів, і робота продовжилась. Через якийсь момент Борис Євгенович голосно так щось вигукнув, наче щось відкрив для себе, і, навмисно розтягуючи слова, запитав:
– А чи можна дурне запитання?
Своїм вигуком він перекрив на мить усі дискусії, розмови, і у тиші всі заговорили – “як же, як же, все можна”.
– Ось подивіться, – каже Борис Євгенович. На фотографії у нього стоячий комірець і сорочка, заломлена трикутничком, і сюди підходить краватка. А у вас що? – звернувся він до скульптора – Трикутничок є, а замість краватки щось близьке до метелика! І цей метелик летить кудись убік…
Усі подивилися на фото, потім на скульптуру і побачили там якусь хустинку, яка розходиться вліво і вправо. Скульптор, мабуть, хотів зробити щось своє, декоративне. Він вислухав усе, кивнув, погоджуючись, і сказав: “Це я зараз, хвилиночку.” Спритно і вправно він прибрав ту декоративність і зразу стало краще. Хтось звернув увагу, що на фото краватка видовжена і її добре видно. Додамо, що на фотографії Євген Оскарович одягнений у шинель з великим коміром, яку раніше носили кадети. Тільки позначки на ній були технічні. І ось на наших очах скульптор знімає пластилін з “хустинки” і наліплює на вузол краватки і та стає помітною і довшою.
Коли це все було зроблено, хтось вигукнув:
– То це вже образ викладача, вченого!
Борис Євгенович розвертається на стільчику і каже:
– Саме так!!
Ось так створювався художній образ.
Усі присутні переконалися, що перед ними Майстер, який швидко може реагувати на пропозиції, трансформувати, змінювати образ. Переконалися і в тому, що це складний творчий процес.
Пам’ятник вийшов цікавим, схожим, і добре вписався в архітектурний і природний простір КПІ. Він започаткував створення цілої скульптурної галереї визначних учених, конструкторів та інженерів КПІ. Відкриття пам’ятника відбулося 21 червня 2002 року і стало визначною історичною і мистецькою подією Києва.
Далі Олександр Павлович створив пам’ятник академіку С.О. Лебедєву, розробнику першої у континентальній Європі електронної обчислювальної машини (відкрито в листопаді 2002 року) та М.П. Кравчуку – видатному українському математику ХХ сторіччя (відкрито у травні 2003 року).
Треба підкреслити, що вказані скульптурні роботи були піонерськими, – цим видатним науковцям і інженерам пам’ятники було створено вперше.
О.П. Скобліков виконав також барельєф, який прикрашає перший корпус університету. На барельєфі – видатний російський учений Д.І. Менделєєв, який був першим головою Державної екзаменаційної комісії першого випуску інженерів у КПІ.
Олександр Павлович щиро співпрацював з колегами із КПІ. Так, відливка названих бронзових скульптур, автором яких був О.П.Скобліков, здійснювалась на навчальній базі кафедри ливарного виробництва (завідувач кафедри В.Г. Могилатенко). У роботі при створенні пам’ятників брали участь формувальник Ю.Д. Литвиненко, карбувальник В.І. Черемних, доцент Є.О. Платонов, студенти.
Мені доводилося не один раз зустрічатися з Олександром Павловичем і спостерігати за втіленням у життя різних проектів і задумів. Кожна така зустріч розкривала його як цікаву відкриту людину і визначного скульптора України.
Але найбільше запам’яталася описана вище зустріч з Майстром у його майстерні.