Людина – цар природи. Ця фраза, відома кожному з дитинства, уже «набила оскому» (особливо сьогодні, коли природа «віддячує» за наше нерозумне ставлення до неї землетрусами, ураганами, парниковим ефектом та іншими проявами своєї сили).
Безумовно, винайдені людиною автомобілі й літаки, ракети й комп’ютери, штучні матеріали з чудодійними властивостями й засоби проти страшних хвороб підносять хомо сапієнс над іншими істотами. Проте й серед «братів наших менших» можна виявити представників, здібності яких просто вражають.
Коли подіумом крокують граційні манекенниці, ми милуємося їхніми довгими й стрункими ногами, проте в сінокісця з тільцем всього 6 мм ноги аж у 25 разів довші за тіло!
Ноги й лапи у багатьох представників фауни не тільки довгі, але й дуже міцні. Так, найпотужнішим рухомим краном, створеним людиною, є «Розенкранц К-10001». Його вантажопідйомність становить 1000 т за власної маси 810 т (співвідношення 1,23). Водночас жук-носоріг може тримати на спині вантаж масою, що у 850 разів перевищує його власну, а жук лісовий гнояк масою 0,2 г підіймає вантаж у 500 разів більший (100 г)! Отже, міцність лап деяких жуків набагато більша від міцності «ніг» кранів.
У 1968 році Роберт Бімон стрибнув у довжину на 8,9 м, що в п’ять разів перевищує зріст людини, а десятисантиметрова жаба-бик стрибає на 6,5 м! Схожа ситуація і в стрибках у висоту: якщо людина майже не може «скочити вище голови», то блоха стрибає у висоту, що в 130 разів перевищує її розміри (при цьому вона зазнає перевантаження у 200g).
Найшвидша тварина суходолу – азіатський гепард – розвиває на відкритій місцевості швидкість до 100 км/год, а створений людиною автомобіль з ракетним двигуном – майже 1020 км/год, проте у воді природа залишається неперевершеною: найшвидший у світі підводний човен класу «Альфа», побудований у колишньому Радянському Союзі, рухається зі швидкістю майже 78 км/год, а риба парусник – до 109 км/год (стверджують, що меч-риба може пливти зі швидкістю до 130 км/год).
А чи замислювалися ви, як швидко можете рухати власними руками? Звичайний комар своїми крильцями це робить все одно спритніше – до 1000 змахів за секунду (для малюсінької мошки роду Forcipomayia цей показник ще більший – 1046 змахів за секунду)!
Гаразд, досить про кінцівки. Мати неабияку силу й швидко пересуватися це ще не все, треба своєчасно помічати небезпеку або, навпаки, щось приємне. Який же «кругозір» мають, на відміну від нас, двооких, павуки з їхніми вісьмома очима (про молюска гребінця краще помовчати – у того їх аж сто)!
А які «гострі очі» повинні мати бджоли для побудови стільників вулика! Товщина стінки в чарунці бджолиних стільників становить 0,073 мм з відхиленнями не більше 0,002 мм. Яким же вимірювальним приладом бджола перевіряє товщину стінки стільника під час роботи? Виявляється, будівниця час від часу своїми щелепами натискає на стінку, яку вона ліпить із воску. Стінка пружно прогинається й знову відновлює свою форму. Прогин бджола вимірює своїми щупиками. Оскільки у вулику підтримується постійна температура 35 °С, а склад і властивості воску також постійні, величина прогину залежить тільки від товщини стінки. Якщо вона велика (прогин занадто малий), бджола знімає зайвий віск, якщо стінка тонка й легко гнеться – віск додає.
У відомому фільмі «Аромат жінки» головний герой безпомилково називав парфуми, якими користувалися його співрозмовники. Та представники фауни дивують нас гостротою нюху ще більше. Взяти хоча б акул: краплю пролитої в море крові вони можуть унюхати за три-чотири кілометри! Якщо 1 см3 крові розчинити в 600 тоннах морської води, то акула селахія легко встановить місце поширення запаху крові й попливе туди зі швидкістю 45–50 км/год. При цьому здатність акул відчувати запахи на великій відстані суттєво загострюється, коли вони голодні. «Тигри» морів також можуть похвастатися й високорозвиненим «електричним» чуттям: деякі види акул здатні розрізняти різницю потенціалів у 0,01 мкВ. Це найвища електрочутливість, відома у тварин.
А взяти страшенні зуби темної акули! Вони встромляються в приречену жертву з тиском до 300 МПа, у той час, коли допустимі напруження високолегованих конструкційних сталей рідко перевищують 200 МПа. При цьому акулячі зуби, які виростають до 7 см, розташовані рядами. Кожна щелепа містить до шести рядів, у кожному з яких налічується до 26 зубів, але «робочий» лише передній ряд. Акула часто губить зуби, ламає їх, та минає тиждень, і відповідний зуб наступного ряду переміщується в перший. Тигрова акула за десять років здатна відростити, використати й замінити до 24 тисяч зубів! У китової акули налічується сім тисяч зубів, а в гігантської – близько двох тисяч! Ці зуби не дають дрібній здобичі вислизнути з пащі, коли вона закрита.
Зріст сучасної людини рідко перевищує два метри. І цього показника вона досягає протягом перших двадцяти-двадцяти п’яти років життя (середня швидкість росту 10 см/рік). Деякі ж види бамбука ростуть зі швидкістю до 91 см за добу (майже 4 см за годину)!
Не кожна людина може влучно стріляти: для цього треба мати тверду руку, міцні нерви, миттєву реакцію й гостре око, а крім того – надійну та влучну зброю. Водночас усі бризкуни – риби родини окунеподібних – вимушені мати всі ці властивості, оскільки вони харчуються комахами, яких снайперськи збивають струменем води з власного рота.
Заблукавши в лісі, ми марно надриваємо голосові зв’язки, а крик мавп ревунів чутно за 16 км (відстань від центру Києва до Вишгорода або Броварів).
А «мотор» у грудях кожного з нас? Цей найнадійніший «насос», створений природою, протягом десятків років з частотою 70–75 поштовхів за хвилину справно перекачує кров. Проте у звичайної канарейки цей показник становить 1000, а в колібрі-джмеля – до 1260 (хоча і «ресурс» у них за такої інтенсивної діяльності значно менший).
Ми із заздрістю дивимося на «моржів», які цілий рік насолоджуються купанням у відкритих водоймах. Якими ж очима ми маємо тоді дивитися на тихоходок – безхребетних з довжиною тільця всього 0,1–1,2 мм, які своїм виглядом і ходою нагадують незграбне ведмежа і яких у двох-трьох жменях вологого піску або ґрунту налічується десятки тисяч: адже вони «спокійно» витримують температуру мінус 270 °С (згадаймо, що абсолютний нуль становить мінус 273,16 °С)?! Але й це ще не все: як стверджує Британська енциклопедія, ці дивовижні створіння оживають за кімнатної температури після восьмиденного перебування у вакуумі, триденного перебування в атмосфері гелію і кількох годин «моржування» за мінус 272 °С! Вони також витримують багатогодинне нагрівання до температури 150 °С, рентгенівське випромінювання, яке в сотні разів перевищує смертельну дозу для людини, і можуть перебувати у стані уявної смерті понад сто років (при цьому обмін речовин у них уповільнюється до 0,01 % і менше), після чого повертатися до звичайного стану протягом кількох хвилин!
Як бачимо, за багатьма показниками людина далеко не перша, навіть за розміром мозку вона перебуває між конем (650 г) і дельфіном (1800 г). На перше місце людина й тут не потрапила. Утішатимемося тим, що ці цифри аж ніяк не можуть бути показником інтелектуального розвитку живих істот.