Навесні цього року доля звела нас з випускником КПІ Валерієм Івановичем Дзюбаком. Багато років тому на Печерську родина Дзюбаків мешкала в одному будинку з Наталією Іванівною Сорокіною. Це була похилого віку самотня жінка, яка ще дівчиною після революції 1917 р. приїхала до Києва з Новгорода-Сіверського та влаштувалась на роботу до Київського карного розшуку. Після смерті Н.І.Сорокіної залишились її особисті речі, серед яких увагу Валерія, тоді студента КПІ, привернув старий фотоальбом: юнак зацікавився химерним літальним апаратом, що був відображений на одній з фотографій.
Після закінчення КПІ В.І.Дзюбак працював у ЦКБ заводу “Арсенал”, займався монтажем і випробуванням космічних тренажерів. Його робота була пов’язана з постійними відрядженнями, під час яких В.І.Дзюбак відвідав багато музеїв авіації, але ніде він не знайшов навіть згадки про літальний апарат подібної конструкції.
У результаті ретельних досліджень фотографій з альбому нам вдалося відкрити загублену сторінку історії авіації. Про це наша подальша розповідь.
На самому початку ХХ ст. в багатьох країнах світу почались роботи зі створення гвинтокрила. Тоді ж з’явилися і прообрази гвинтокрилів різних схем: одногвинтових; двогвинтових співвісних, поперечних і подовжніх; багатогвинтових. Першими були французи: брати Луї та Жак Бреге (Louis Breguet, Jacques Breguet), професор Шарль Ріше (Charles Richet) та Поль Корню (Paul Cornu). 24 серпня 1907 р. гвинтокрил, що був побудований братами Луї та Жаком Бреге під керівництвом Шарля Ріше, відірвався від землі та протримався у повітрі на висоті 50 см близько однієї хвилини. Першою людиною, яка піднялася у повітря на гвинтокрилі, був Поль Корню. 13 листопада 1907 р. гвинтокрил, побудований П.Корню за подовжньою схемою, піднявся вертикально у повітря на висоту 50 см. Апарат протримався у повітрі 20 с. Ці дві події стали початком епохи практичного будування гвинтокрилів.
У Російській імперії, до складу якої тоді входила поділена на губернії Україна, також були ентузіасти цієї справи. В.Татаринов, К.Антонов, М.Сорокін, В.Левицький, С.Ощевський-Круглик та ін. побудували гвинтокрили з двигунами внутрішнього згоряння.
Будував свої перші гвинтокрили й І.Сікорський. Підйомна сила його першого гвинтокрила, що був складений у 1909 р., була недостатньою для польоту. Після невдалої побудови гвинтокрила він їде до Парижа, де зустрічається з Шарлем Ріше та Полем Корню. Одержана технічна інформація дає можливість І.Сікорському побудувати у 1910 р. другий гвинтокрил, що вже зміг відірватися від землі, але без пілота на борту. Той факт, що побудова гвинтокрилів тоді знаходилася на початковому етапі й у цій справі було безліч невирішених проблем, та бажання скоріше піднятися у повітря на власноруч побудованому апараті переключають думки І.Сікорського на розробку літаків, де на той час вже були одержані суттєві досягнення іншими конструкторами. До побудови гвинтокрила І.Сікорський повернеться тільки у 1938 р., щоб зберегти свою авіакомпанію від банкрутства.
У 1909 р. у Москві студент Технічного училища Б.Юр’єв під керівництвом М.Жуковського починає розробку теорії гвинтокрила. На відміну від емпіричних пошуків інших авторів і винахідників підґрунтям робіт Б. Юр’єва стали системні та глибокі дослідження, що дозволило йому в 1912 р. побудувати дослідний зразок гвинтокрила, де він застосовує винайдений ним автомат-перекіс.
Але повернемось до старого фотоальбому. Сукупність розташованих там фотографій начебто відтворює якусь дуже важливу технічну розробку одного з членів родини Сорокіних, а саме брата Наталії Іванівни Миколи. Крім вигадливого літального апарата та окремих його вузлів фотографії зберегли зображення людей, причетних до цієї події.
Було встановлено, що літальний апарат зі старого альбому – це гвинтокрил з двома тримаючими гвинтами, розташованими за подовжньою схемою, та переднім тягнучим гвинтом. У літературі можна знайти лише малюнок та кілька рядків про цей апарат та його автора. А саме: головні гвинти складались з великої кількості пласких лопатей, обтягнутих полотном; були оперезані ободом і мали систему розчалювань. Двигун “Аргус” у 50 к.с. працював на всі три гвинти. Корпус – тригранний, розчалений, не обтягнутий, розміщений на чотириколісному шасі. З фотографій альбому методом порівняльного вимірювання можна визначити розміри апарата та його вузлів. Конструкція апарата нагадує гвинтокрил П.Корню, що мав два шестиметрових гвинти, носовий та хвостовий, які оберталися в протилежні боки.
Будувати гвинтокрил М.Сорокін почав у 1909 р. на Російсько-Балтійському вагонному заводі (РБВЗ) у Санкт-Петербурзі. У 1910 р. на РБВЗ були припинені роботи зі створення гвинтокрилів: завод профілюється на випуск літаків. У 1912 р. на РБВЗ запрошується І.Сікорський, який очолює авіаційний відділ.
Фотографії з альбому дають нам можливість стверджувати, що з припиненням робіт по гвинтокрилу на РБВЗ М.Сорокін продовжує вдосконалювати конструкцію апарата у себе на батьківщині, у Новгороді-Сіверському. Роботи над гвинтокрилом він проводить у нещодавно побудованій садибі на березі Десни із залученням як фахівців, так і різноробочих. Це також знайшло відображення на фотографіях з альбому.
Гвинтокрил М.Сорокіна викликав неабияку зацікавленість його багатьох, згодом відомих сучасників. Приїжджав до Новгорода-Сіверського і І.Сікорський: його зображення знаходимо в альбомі. Б.Юр’єв робив розрахунки схеми гвинтокрила М.Сорокіна. Взявши за основу діаметр тримаючих гвинтів і потужність двигуна, він розрахував підйомну силу гвинтів. Потім, виходячи з уявлень того часу, Б.Юр’єв розрахував на міцність частини конструкції гвинтокрила: лопаті, ферму, трансмісію, елементи кріплення гвинтів до фюзеляжу, – і в результаті визначив масу всього апарата. Одержане значення сумарної маси ферми і трансмісії було таким великим, що Б.Юр’єв дійшов висновку: “... построить геликоптер вида черт. “а” (креслення гвинтокрила М.Сорокіна – Ред.) теперь невозможно”. У подальшому, з 1911 р. Б.Юр’єв займався проектуванням одногвинтових та двогвинтових гвинтокрилів співвісної схеми.
Визначити час розробки гвинтокрила допомогли ще три аматорські фотографії з цього альбому, що зображують відкриття пам’ятника Імператору Олександру ІІ в Новгороді-Сіверському. Це було в 1911 р.
Наполегливість М.Сорокіна у справі побудови гвинтокрила, практична відсутність інформації про його винахід і те, що сестра берегла цей своєрідний фоторепортаж про роботу брата, свідчать про те, що М.Сорокін, ймовірно, загинув у ті буремні роки.
Наприкінці оповіді треба сказати, що двогвинтова подовжня схема гвинтокрила була реалізована тільки в 1945 р. у США Френком Пясецьким. Гвинтокрил Пясецького називають “літаючим бананом”. Ще він має назву “літаючий вагон” завдяки тому, що конструкція гвинтокрила є стійкою до переміщення центру маси та дозволяє використовувати для розміщення багажу майже весь фюзеляж.
Усі ілюстрації, крім рисунків гвинтокрилів М.Сорокіна та П.Корню, публікуються вперше – автори взяли їх з альбому Н.І.Сорокіної.
http://www.minihelicopter.net/CH47Chinook/index.htm - Вертолiт CH-47 Chinook використовується з 1966 року для перевезення вантажу, солдатiв (33-44), зброї протягом дня i ночi.