П’ятдесят років – достатній час, щоб оцінити значення прориву в космос (запуск першого штучного супутника Землі) та крок за кроком проаналізувати історію послідовного накопичення знань для проникнення у Всесвіт.
Хто ж були ті, найперші? У 1591 р. бельгійський інженер Ян Бів описав і зробив малюнки багатоступеневої ракети, призначеної для подолання земного тяжіння. У 1650 р. польський інженер Казимир Семенович опублікував книгу “Ракети для повітря і води”, де було наведено креслення триступінчастої ракети. У своїх знаменитих “Математичних началах натуральної філософії” (1687 р.) Ньютон вперше визначив швидкість, необхідну для виведення ракети на геостаціонарну орбіту.
М.І.Кибальчич у 1881 р. виклав свою ідею “Повітроплавального пристрою”, де для створення підйомної сили не використовувався опір повітряного середовища, а для керування польотом пропонувалося змінювати кут нахилу двигуна. О.П.Федоров у 1886 р. у Петербурзі опублікував “Новий принцип повітроплавання, що виключає атмосферу як опорне середовище”. Саме на цю книгу у 1896 р. посилався К.Ціолковський: “…Вона здалася мені неясною. Тому я взявся до обчислень самостійно – з азів. Ось початок моїх теоретичних пошуків про можливість застосування реактивних приладів у космічних подорожах”. У 1903 р. Костянтин Едуардович опублікував роботу, яка досі вважається класичною в космонавтиці “Дослідження світових просторів реактивними приладами”, де обґрунтовано можливість космічних польотів та наведено основні розрахункові формули польоту ракети. Деякі ідеї Ціолковського знайшли втілення в сучасному ракетобудуванні: газові рулі з графіту для керування польотом ракети, використання компонентів палива для охолодження стінок камери згоряння і сопла, насосна подача компонентів палива тощо.
У 1923 р. в Мюнхені вийшла друком брошура Германа Оберта “Ракета в міжпланетний простір”, яка зробила його головним німецьким спеціалістом з питань космонавтики. У 1929-му він запропонував різні види ракет, аж до космічного корабля, здатного повертатися на Землю. Він був консультантом створення Фау-2, у 1955-58 працював у США.
У 1912-15 рр. в США американський інженер Роберт Годдард розробив власну теорію руху ракет і розпочав експерименти. У 1937 р. його ракета піднялася майже на 3 км. За своє життя він отримав 83 патенти за винаходи в галузі ракетної техніки, а згодом на основі архівних матеріалів на його ім’я було зареєстровано ще 131 патент.
Полтавчанин Юрій Кондратюк (Олександр Шаргей) свого часу запропонував багато цікавих ідей, що стосувалися міжпланетних польотів і спорядження космічних кораблів. Частину з них було опубліковано в книзі “Завоювання міжпланетних просторів” у 1929 р. в Новосибірську.
Роботи окремих ентузіастів в різних країнах привели людство до загальної думки оволодіти основними принципами польоту за межі атмосфери. У 20-х роках ХХ ст. почали створюватися товариства для теоретичних досліджень, розробки і створення ракетної техніки. Це був етап фантастів міжпланетних подорожей та ентузіастів-дослідників, і хоча їм не вдалося покинути межі навколоземного простору, було закладено основи для виходу в космос.