Ви є тут

Андерс Федір – конструктор першого українського дирижабля


Фото. Андерс Федір

З самого свого початку 1911 рік дарував київським любителям авіації та повітроплавання багато яскравих вражень.

Січень запам’ятався першою виставкою досягнень авіаторів. Вона була проведена в новому приміщенні Публічної бібліотеки активістами Київського товариства повітроплавання – третьої після московського “гуртка планеристів-експериментаторів” та Імператорського Всеросійського аероклубу в Петербурзі авіаційної громадської організації в Росії, утвореної на базі авіаційного гуртка Київського політехнічного інституту.

У квітні на Печерському іподромі знов демонстрував свою майстерність пілота вже знайомий киянам по торішньому турне славнозвісний Сергій Уточкін.

У липні на полі Рубежівської колонії неподалік від Святошина на апараті власної конструкції вперше злетів у київське небо студент-політехнік Ігор Сікорський – майбутній великий авіаконструктор. Тоді він протримався в повітрі лише 10 хвилин, але за якийсь місяць уже встановив новий всеросійський рекорд тривалості польоту на аероплані власної конструкції: він здолав маршрут Сирецьке стрільбище – Пуща-Водиця – Святошин – Сирецьке стрільбище за 36 хвилин 38 секунд. А в грудні того ж таки року І.Сікорський на біплані з екіпажем з трьох осіб досяг швидкості 111 км/год і відразу побив два всеросійські рекорди – швидкості та кількості членів екіпажу.

Літали й інші члени Київського товариства повітроплавання. Одним з найактивніших з них був Федір Фердинандович Андерс, пристрасний аматор авіації. Серед ентузіастів нової справи він користувався повагою не лише як здібний конструктор, але й як автор виданої у 1910 році брошури “Як самому збудувати аероплан”. Але головним його захопленням було все ж таки повітроплавання. Він навіть їздив учитися до Німеччини – на всесвітньо відоме підприємство генерала Цеппеліна. А в серпні 1911 року Андерс спорудив і здійняв у небо ще не бачене в Києві диво – дирижабль, який так і називався – “Київ”. До речі, цей апарат був збудований частково на гроші киян, зібрані під час добродійного “аеробалу”, який відбувся 4 січня цього ж таки року в Публічній бібліотеці. Авіація увійшла в моду, і забезпечені міщани охоче жертвували на нову справу. Втім, більшу частину витрат на спорудження цього керованого аеростату взяв на себе все ж таки сам Андерс, який в реалізацію своїх задумів завжди вкладав насамперед власні, зароблені тяжкою працею гроші. До речі, так само власноруч виконував Федір Фердинандович і більшу частину робіт на своїх конструкціях: він мав справді “золоті руки” і великий досвід роботи з усіма матеріалами, які лише використовувалися в повітроплаванні та авіації.

...“Київ” був доволі незвичайним апаратом – це був перший в Росії дирижабль цивільного призначення. Найменший з тих, що були споруджені в країні (хоча, власне, таких повітряних суден на той час Російська імперія мала взагалі дуже небагато – на початок Першої світової війни всього 15, причому лише 7 з них були вітчизняними), він належав до дирижаблів м’якої (тобто безкаркасної) конструкції, мав обсяг оболонки 1000 кубічних метрів, довжину 35,5 метрів і лише один п’ятдесятисильний двигун (для порівняння: побудований в Росії того ж таки року за проектом інженерів Б.Голубова і Д.Сухоржевського дирижабль м’якої системи “Альбатрос” мав обсяг 9600 куб.метрів, довжину 77 метрів і два двигуни по 160 кінських сил кожний). Однак, попри невеликі ваго-габаритні характеристики цей перший створений в Україні дирижабль досягав швидкості у 40 км/год і брав на борт, окрім аеронавта та механіка, ще двох-трьох пасажирів.

У серпні Федір Андерс разом з сином та механіком піднялися на висоту понад 1000 метрів і спрямували дирижабль до місця маневрів Київського військового округу. Проте невдовзі перебої в роботі двигуна змусили аеронавтів перейти на вільний політ. За 120 кілометрів від Києва вони спустилися на землю і зворотний шлях здолали вже на підводі, куди було завантажено і здутий дирижабль.

Утім більшість демонстраційних польотів відбувалися над терасами Купецького саду, причому ділові можливості нового повітряного судна швидко оцінили саме представники київського купецтва, які запропонували конструктору-повітроплавцю використовувати його для реклами їхніх товарів. Але основним призначенням апарату було все ж таки перевезення людей і його можливості в цьому плані були підтверджені тим, що протягом кількох місяців на ньому було перевезено 198 пасажирів.

У жовтні того ж року Ф.Андерс на своєму “Києві” здійснив ще один доволі довгий як на ті часи переліт за маршрутом Купецький сад–Куренівка–Вишгород–Київ.

Польоти на дирижаблі “Київ” тривали цілий рік. Останній відбувся 12 серпня 1912 року. З нагоди відкриття “Спортивного поля” – першого в Києві стадіону на Лук’янівці – дирижабль здійснив переліт до Остра, а наступного дня під час запуску двигуна загорівся і за лічені хвилини був знищений полум’ям. На щастя, ніхто з людей при цьому не постраждав.

А проте невдовзі, вже в жовтні 1912 року, Федір Андерс продемонстрував на засіданні Товариства повітроплавання модель нової своєї розробки – дирижабля “Київ-2”. Цей апарат мав бути значно більшим за попередній: планувалося, що він перевозитиме 12 пасажирів. Але головним було те, що він проектувався як такий, що сідатиме на воду і за необхідності зможе рухатися як корабель. На жаль, на реалізацію цього задуму в Андерса елементарно забракло коштів.

Цікаво, що широко вже тоді відомий серед аматорів авіації конструктор ще не мав вищої освіти, і, хоча й працював у Київському політехнічному інституті, але обіймав суто технічну посаду. Так склалося життя: він народився у 1868 році в сім’ї робітника заводу “Арсенал” і батько не мав змоги дати йому інженерну освіту. Тож він закінчив реальне, а згодом землемірне училище, і лише після революції наполегливість і любов до техніки допомогла надолужити прогалини в теоретичній підготовці: диплом Київської політехніки він отримав лише за радянської доби, коли вже переступив п’ятдесятирічний бар’єр.

У 1921 – 1924 роках конструктор працював у Москві, де розробив проект дирижабля, що міг перевозити до 100 пасажирів, але й ця його ідея залишилася нереалізованою, тож він повернувся до рідного міста. Це були часи НЕПу, і Федір Андерс виступив засновником акціонерного товариства для будівництва керованих аеростатів. Однак жодного дирижабля це підприємство так і не побудувало – 31 травня 1926 року його засновник раптово помер.

Сьогодні ім’я Федора Андерса увічнено в назві однієї з київських вулиць, а його портрет займає почесне місце в галереї уславлених випускників нашого університету...

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій