Часто із засобів масової інформації ми дізнаємося про те, що така-то митниця затримала колекцію культурних цінностей, які хотіли вивезти через державний кордон України. Тут треба сказати, що до культурних цінностей відносяться не тільки письмові, образотворчі, кіно-, фото-, фонопам’ятки, але й так звані речові.
Це предмети, які виготовлені людиною і мають певну утилітарність. Розподіляються вони за матеріалом – дерево, скло, кераміка, тканина, шкіра, ріг, кістка, метал, каміння, у т.ч. коштовне; за функціональним призначенням – зброя, нумізматика, філателістика, фалеристика, археологічні, природничі, декоративно-ужиткові пам’ятки, музичні інструменти, транспортні засоби та ін. Наведений перелік є прийнятим у системі Міністерства культури і туризму України.
Технічні вироби, які становлять інтерес для колекціонування, відносять до декоративно-ужиткових пам’яток. До останнього часу їх експертизу, як культурних цінностей, робили музеєзнавці, які не мають відповідної технічної кваліфікації, і тому вони не могли дати кваліфіковану оцінку цих предметів з погляду наукової цінності (актуальність, пріоритет, технічна пам’ятка).
Ситуація в царині експертизи культурних цінностей в Україні суттєво змінилася зі створенням у 1998 р. Державного політехнічного музею. Наказом № 647 від 15 листопада 2002 р. по Міністерству культури і мистецтв України Державний політехнічний музей при НТУУ “КПІ” внесли до переліку державних установ, яким надається право проведення державної експертизи транспортних засобів як культурних цінностей. 21 березня 2006 р. Міністерство культури і туризму наказом № 138 закріплює за музеєм проведення державної експертизи холодної та вогнепальної зброї, пам’яток декоративно-ужиткового мистецтва.
Зауважимо, що Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України не чекала затвердження цих наказів, а направляла до Державного політехнічного музею громадян та установи для проведення експертизи предметів техніки.
Першим предметом техніки, експертизу якого робив музей, був мотоцикл марки BMW. Це було 1 листопада 2002 р. За час, що минув, Державний політехнічний музей виконав уже понад 100 державних експертиз предметів техніки стосовно їх культурної, історичної та наукової цінності, в тому числі в 2006 р. – 50 одиниць.
Кожен предмет, який подається на експертизу, в основній масі є “свідком” відповідної технічної епохи в тій чи іншій галузі знань.
Мозаїка предметів техніки, які проходять через музей, включає старовинні лампи, самовари, радіоприймачі, патефони, годинники (наручні, кишенькові, настінні, камінні), транспортні засоби (автомобілі, мотоцикли, паротяги, військова техніка), масогабаритні макети стрілецької зброї тощо.
У листопаді 2006 р. музей навіть робив експертизу механічного преса для чеканки монет фірми Shuler (Німеччина) моделі PR/M/20, який виготовлено наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.ст. Прес (розміри: висота 230 см, ширина – 180 см, глибина – 140 см) ввозився в Україну як дарунок Австрійського монетного двору Національному банку України. Прес PR/M/20 поповнив музейну експозицію НБУ.
А наприкінці 2006 р. на експертизу надійшов дуже цікавий камінний годинник з крутильним (торсіонним) маятником, виготовлений у Німеччині наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.ст. відомою фірмою “Gustav Becker”. Крутильний маятник був розроблений у ХVIIІ ст. такими майстрами, як Томпіон (біля 1713 р.), Детандер (1721 р.), Камю (1722 р.), Кваре (1724 р.). Промисловий випуск годинників з крутильним маятником розпочався у 80-х роках ХІХ ст. Цікаво, що німецький конструктор Гарднер, незалежно від своїх попередників, теж винайшов торсіонний маятник. Йому ця ідея спала на думку, коли він спостерігав за рухом люстр у храмі. Гарднер з’єднав шпиндельний рух з маятником, який являв собою важку масу у вигляді диска, що був підвішений на короткій тонкій стрічці. 
Фактично це був зовсім і не маятник, а маховик, який робив періодичне поворотне обертання в горизонтальній площині з амплітудою 330-3500. При відповідному підборі довжини стрічки можна було встановити період руху маховика у 60 с. Конструкція крутильного маятника дозволяє дуже економно використовувати енергію пружини, і тривалість ходу в таких годинниках від однієї заводки може скласти біля 400 діб. З цієї причини ці механічні годинники ще називають “годинниками з річним заводом”. Уперше годинники Гарднера з крутильним маятником та шпиндельним рухом почала виготовляти у 1870-ті роки німецька фірма “Вільман і К” у Фрайбурзі. Пізніше, наприкінці 1870-х років – інші німецькі фірми: “Густав Беккер”, “Август Шатц і син” в Трайберзі, “Фабрика водяних годинників” у Мюнхені, “Брати Юнганс” у Штрасберзі.
В експертному висновку експерт стисло викладає факти, що свідчать про культурну, історичну та наукову цінність предмета для України. За лаштунками залишається історія створення та використання даного предмета техніки, життя конструкторів та винахідників, причетних до створення цього технічного виробу, які експерт, по можливості, відслідковує. Вагомість історичного матеріалу, з яким стикається фахівець під час проведення експертизи, для істориків техніки важко переоцінити.