Спогадами про С.П.Корольова та розповідями про сьогодення поділилися зі студентами та в розмовах з кор. “КП” гості урочистостей, що прибули в НТУУ “КПІ” з нагоди відкриття пам’ятника вченому.
Н.С.Корольова, дочка “батька космонавтики“: Я обрала медичний фах, як і моя мама. Батько з розумінням поставився до моєї мрії та з повагою до вибору, адже головне, вважав він, щоб людина була працьовитою та цілеспрямованою. Нині я доктор медичних наук, професор Московської медичної академії. 
Старший мій син Андрій – теж доктор медичних наук. Середній – Сергій – закінчив той же факультет МВТУ, що свого часу й Сергій Павлович, молодша донька – лікар. Онуку було три роки, коли дідусь пішов із життя. Найбільше малому запам’яталося, що коли гостювали у дідуся, той дозволяв крутити ручки радіоприймача.
Сергій Павлович дуже любив свою роботу, його ніколи не полишали думки про пілотовані польоти. Тож завжди відчував дефіцит часу. Любив літературу, твори російських художників. Молодим навіть знявся в масовці у фільмі “Трипільська трагедія”. Фільми, як правило, дивилися вдома, в театр вибиралися зрідка (хоча Сергій Павлович і цікавився театральним мистецтвом): або встигали лише на другу дію, або після першої батько від’їжджав знову на роботу, казав, що вже відпочив.
П.Р.Попович, перший український космонавт: Я був членом першого загону космонавтів. Якось оголосили, що до нас прийде знайомитися головний конструктор, чекаємо когось поважного і величного. Стрімкою ходою, в білому халаті заходить головастий, лобастий чоловік і починає за списком викликати пілотів, причому після зачитування прізвища голову повертає саме туди, де сидить названа людина. Ми здивувалися, виявляється, він запам’ятав нас по фото, коли переглядав особові справи.
С.П.Корольов називав нас “орёликами”. Дуже заздрив, що сам не може злітати з нами.
І.Б.Бровко, 92 роки, у 1945-му (при випробуваннях “ФАУ” в Німеччині) – командир стартового дивізіону: За характером роботи доводилося бувати у відрядженнях в Чехословаччині та Австрії, Сергій Павлович завжди дбав про культурний відпочинок підлеглих, організовував відвідання театрів, потім уже офіцери стали ходити на спектаклі з власної ініціативи. У мене навіть збереглися деякі театральні програмки з того часу.
Б.Є.Патон, президент НАН України: Зустрілися з Сергієм Павловичем на засіданні президії АН СРСР, я поздоровив його з черговим успішним польотом, а він у відповідь: “Ми рудокопи, сидимо під землею, коли злітають наші орли, їх і вітають” (малася на увазі засекреченість ученого).
Мама Сергія Павловича – Марія Миколаївна – була дуже розумною, діяльною та інтелігентною жінкою. Вона дуже любила сина і доклала багато зусиль, щоб добитися його звільнення після необґрунтованого засудження. Вона неодноразово зверталася з листами та телеграмами до керівництва держави, відомих людей – В.Гризодубової, В.Громова, інших, які своїми клопотаннями врешті-решт і сприяли його поверненню. А листи, які ця мужня жінка писала своєму синові, – то зразок високої духовності й ніжної материнської любові.
Якось запитав у Корольова, що прочитати, щоб осягнути велич космосу? Той відповів: “Ціолковського, звичайно. А ще – Стругацьких”.
С.П.Корольов був дуже відповідальною людиною. Щороку потрібно було здавати в президію Академії наук звіт про виконану роботу. Так от Сергій Павлович писав їх від руки, значного обсягу, дуже скрупульозно і відповідально.
Я прагнув знайти застосування електрозварювання у космосі . Про це мріяв і С.П.Корольов: “Ось збудуємо зварну оранжерею на орбіті й вирощуватимемо там овочі для космонавтів”. Він взагалі був мрійником, але вмів свої мрії втілювати в реальні проекти.
12 квітня 1961 року я був якраз у США. Так у Нью-Йорку газети вийшли, зокрема, з матеріалами про те, що в Росії нащадка князів Гагаріних “закинули” у безповітряний простір, бо надто він заважав на землі. Було й таке.
Факт, який наводить Наталія Сергіївна у книзі про батька. Після успішних запусків супутників та першого пілотованого корабля Нобелівський комітет звернувся до Радянського Союзу з пропозицією, щоб висунули творця цієї техніки на премію. Та тодішнє керівництво відмовило: мовляв, це створив увесь радянський народ, народ і Комуністична партія. Так і не став учений лауреатом.
Наталія Сергіївна виконала колосальну за обсягом роботу зі збору документів про свого батька. Вона проїхала по всіх місцях, куди доля кидала Сергія Павловича, отримала копії документів з архівів КДБ тощо. Нині підготувала тритомник про С.П.Корольова з багатим фактичним матеріалом – спогадами, розповідями, архівними документами. За такий подвижницький труд Н.С.Корольова заслуговує звання Герой Росії.