Парламентські слухання на тему “Cтан підготовки до вступу України до Світової організації торгівлі: проблеми і перспективи” відбулися 1 листопада 2006 р. Їх організатором виступив Комітет Верховної Ради України з питань економічної політики. Цей захід відвідали представники професорсько-викладацького складу Київської політехніки, аспіранти, магістри, студенти ФММ (всього 50 осіб).
Парламентські слухання відкрив голова Верховної Ради України О.О. Мороз. Міністр економіки В.О. Макуха доповів про стан та перспективи вступу України до СОТ.
На слуханнях виступали міністр закордонних справ Б.І. Тарасюк, міністр аграрної політики Ю.Ф. Мельник, перший заступник глави Секретаріату Президента України А.П. Яценюк; голова Комітету ВР України з питань економічної політики В.М. Заплатинський, голова Комітету ВР України з питань фiнансiв i банківської діяльності П.О. Порошенко, голова Комітету ВР України у закордонних справах В.Я. Шибко, голова Комітету ВР України з питань аграрної політики та земельних відносин М.В. Гладій, голова Комітету ВР України з питань національної безпеки й оборони А.К. Кінах; народні депутати: О.В. Плотніков, Я.П. Мендусь, Г.М. Немиря, Я.М. Сухий, П.М. Симоненко, М.П. Круглов, В.М. Вечерко; керівники, науковці провідних інститутів НАН України та вищих навчальних закладів. На запитання учасників слухань відповідали міністр економіки В.О. Макуха та народний депутат В.М. Заплатинський.
У своєму виступі ректор НТУУ “КПІ” академік НАН України М.З. Згуровський запропонував стратегію науково-технологічного та інноваційного розвитку України, назвав проблеми реалізації цієї стратегії та напрями їх вирішення на основі трикутника знань (освіта – дослідження – інновації).
Із зали засідань Верховної Ради, де проходили слухання, велась пряма теле- та радіотрансляція. Представникам НТУУ “КПІ” випала нагода безпосереднього знайомства та спілкування з народними обранцями й представниками уряду.
Вельмишановний Олександре Олександровичу!
Вельмишановні народні депутати!
Прийняття рішення про швидкий вступ до СОТ чи його відтермінування з огляду на захист вітчизняних виробників фактично зводиться до вибору або ринкової моделі розвитку економіки, або ізольованої від зовнішнього світу, в якій політичні механізми переважають ринкові. В цьому випадку важливо визначитися, що ми розуміємо під захистом свого виробника:ізоляцію від конкурентного середовища, що неминуче призведе до подальшого послаблення цього виробника, чи створення умов для його входження в це середовище, що дає йому шанс стати конкурентоспроможним. Тому раціональною для України залишається лише одна можливість: чим швидше вона приєднається до СОТ, тим менших втрат у стратегічній перспективі зазнає її економіка. При цьому визначального значення набуває стратегія діяльності України в цій організації. Маємо дві альтернативи: залишатися сировиннопереробною і низькотехнологічною країною чи переорієнтуватися на пріоритетний науково-технологічний та інноваційний шлях розвитку.
Наслідки від першого сценарію дуже легко передбачити. Вони зведуться до максимізації економічно й екологічно невигідного сировинного експорту з одночасним збільшенням високотехнологічного товарного імпорту. Деградуючий ринок праці підштовхне країну до подальшого послаблення вітчизняної науки і зниження освітнього рівня нації. Тому, не маючи альтернативи щодо вступу до СОТ, Україна також не має альтернативи щодо стратегії свого подальшого розвитку. Головні проблеми, які Україна має подолати на цьому шляху, бачаться такими:
1. Насамперед необхідно створити керовану інноваційну модель розвитку країни шляхом утвердження системи державних пріоритетів і заснування на цій основі низки стратегічних програм (для України їх не повинно бути більше 10), які об’єднають в єдиному комплексі власні наукові розробки, власне кадрове супроводження, вітчизняний виробничий сектор і бізнес.
2. Виходячи з того, що в розвинутих економіках, з якими Україна змушена буде конкурувати, додана вартість продукції створюється виключно за рахунок нових знань та інтелектуальної складової, мають бути повернуті до головних продуктивних сил наука, передова освіта та інновації. Ефективним кроком до вирішення цієї проблеми було б законодавче посилення зв’язків між ними та перегляд законодавства України про інноваційну діяльність з урахуванням кращого світового досвіду. Зокрема, Закон України про технопарки надав основні мотивації учасникам інноваційного процесу у вигляді податкових і митних пільг. В умовах України це призвело до конкурентної боротьби учасників проектів за одержання зазначених пільг, замість забезпечення конкурентної боротьби їхньої продукції на ринках. Як наслідок, за п’ять років чинності Закону 80% продукції технопарків виявилося не конкурентоспроможною. Крім того, діяльність технопарків не була територіально орієнтованою, що виключило мотивацію місцевої влади на розвиток регіональних інноваційних середовищ.
Тому замість надання зазначених пільг, доцільно створити привабливі й мотиваційні умови для взаємодії основних учасників інноваційного процесу. Це високотехнологічні компанії, що конкурують на внутрішніх і зовнішніх ринках, конкурентоспроможні наукові групи, які забезпечують ці компанії постійним потоком ноу-хау, факультети і кафедри університетів, які готують для них якісний людський капітал, інвестиційні й венчурні фонди, що підживлюють інноваційний процес, бізнес-структури, що виводять інноваційну продукцію на ринки. Сьогодні існуюче законодавство створює досить суттєві перепони для ефективної взаємодії цих учасників інноваційного процесу.
І головне, послідовні кроки мають бути здійснені для формування суспільної свідомості громадян країни, з метою чіткого розуміння, хто ми і який шлях ми маємо подолати. Це означає, що без рішучої державної політики, без стимулювання людської активності і консолідації країни досягнення зазначених цілей буде неможливим.
Дякую за увагу!