Чи кожен редактор може бути письменником? І чи повинен редактор вміти “писати”? Суперечки навколо цього “вічного” питання тривають, мабуть, з часів виникнення цієї професії. Та для гостей нашої літературної сторінки цієї дилеми не існує. Вони не тільки вчаться на редакторів, але й самі пишуть як поезію, так і прозу.
Юні початківці-письменниці – студентки третього курсу (гр. СР-31 та СР-32) ВПІ спеціальності “Видавнича справа та редагування”. Проба їхнього пера відбулася в літературно-художньому альманасі “Крила” (2003-2004), а збирала й опрацьовувала ці роботи старший викладач Вікторія Вікторівна Хоню.
Твори дівчат вміщено в рубриці “Редактори сміються”. Вже з назви рубрики зрозуміло, що на її сторінках читач зустрінеться з гумором в різних його проявах. Майбутні професіонали-віртуози видавничої справи у своїх поезіях, “переспівах” класиків російської та української літератури і навіть драматичному творі розмірковують, жартують та всіляко обігрують тему стосунків між автором та редактором. Зустрічаються навіть страшні “видавничі трилери” та “епічні трагедії” на цю тему, але всі ці “страшилки” – лише пересторога нерозумним редакторам та авторам, які не можуть чи не хочуть знайти спільної мови. Дівчата ж, насправді, – дуже веселі та привітні. Поспілкувавшись з ними, розумієш, що вони цікаві співрозмовниці, досить самокритичні щодо своїх творів, але цілеспрямовані та впевнені у собі особистості. Вони розповіли нам, як і про що вони пишуть, відкрили власні секрети написання “шедеврів” поділилися своїми планами та мріями про майбутнє. Спільним для цих студенток-редакторів є те, що вони впевнені у правильності вибору своєї професії та хочуть пов'язати своє життя з видавничою справою.
Коцар Анна
Народилася у місті Рівне, де закінчила Рівненський міський економічно-правовий ліцей. Ще у школі писала поезії, які були сумними і трагічними, – таким чином Аня виплескувала на папір свої сумні думки чи поганий настрій, які іноді бувають у житті кожного. Цікаво, що потрапивши до КПІ, вона почала писати гумористичні вірші. Просто тепер у житті цієї життєрадісної студентки на поганий настрій не вистачає часу. Аня багато читає, займається плаванням, вивчає англійську мову, а в цьому році ще й вирішила взяти участь у конкурсі краси “Міс-Поліграфія” на рідному ВПІ.
Тимошенко Оксана
Оксанка народилася і виросла у смт. Десна на Чернігівщині. Ще в дитсадку на запитання, ким вона хоче стати, коли виросте, вона впевнено відповіла – письменницею. “Всі, чомусь, дуже сміялись”, – говорить з посмішкою дівчина. З дитинства писала віршики, історії-вигадки, які називала “казками”. Апогей “творчості” припав на важливий період у житті кожної дівчини, коли з'являється перше кохання, хвилювання і трагедії душі, пов'язані з ним, страждання…
Тепер Оксана вчиться на редактора. Свої твори пише наодинці з собою та власними думками у цілковитій тиші. Є в неї смілива мрія – написати великий роман. Задумка вже є, потрібно самовдосконалюватись, розвивати свої літературні здібності та чекати натхнення.
Фесенко Леся
Народилася на Броварщині, у живописному селі Літки. Навчаючись у Літківській загальноосвітній школі
ім. М.С.Стельмаха, брала участь у численних олімпіадах і конкурсах, надсилала замальовки про красу природи свого рідного села до районної газети “Нове життя”. Це була перша літературна спроба. Справжню любов до літературного слова Лесі відкрив її вчитель української мови та літератури. Так Леся зробила свій вибір, вступила до КПІ на видавничо-поліграфічний факультет. Зараз почала писати автобіографічні есе. Але творчий пошук свого жанру і стилю триває.
Назарець Інна
Інна закінчила Сарненський колегіум ім. Т.Г.Шевченка, що на Рівненщині після чого вступила до НТУУ “КПІ”. Їй імпонує писати твори в публіцистичному стилі. Інна вважає, що з неї може бути непоганий журналіст. Та нещодавно вона захопилася поезією. Таке відкриття вона зробила на парах з російської мови. Виконавши чергове завдання з цього предмету у віршованій формі, Інна захопилася і тепер із задоволенням пише поезії.
Дівчина мріє написати щось “велике”, можливо, філософське. А методика у неї така: писати, коли є натхнення, і ретельно збирати ці записи – можливо, пізніше перед очами читачів постане щось дійсно небачене…
Фальковська Ірина
Народилася в місті Малині (Житомирської області). У школі Іра зрозуміла, що її покликання – література. Вона писала у районну газету, а після закінчення школи вступила до КПІ. Вибір спеціальності у ВПІ “Видавнича справа та редагування” не був випадковим, Ірина вважає це найважливішою подією свого життя.
Дівчина пише гумористичні вірші, адже посмішка, сміх та гарний настрій – те, чого так не вистачає у житті багатьох людей.
Своє майбутнє Іра уявляє лише у сфері видавничої справи.
Корнієнко Ольга
Оля дуже енергійна та життєрадісна. Це одразу помітно. Спочатку вона відкрила секрет, що пише у двох випадках: якщо “нападе” натхнення і від нього нікуди подітись, або… з примусу. Вона зізнається, що її натхнення прокидається в екстремальних ситуаціях. Наприклад, коли за півгодини потрібно щось написати. Її найкращі твори народжувались в останню хвилину.
Її роман у віршах “Автор і редактор” – смілива інтерпретація листа Тетяни до Євгенія (“Євгеній Онєгін” О.С.Пушкіна), в якому Тетяна виступає автором і просить молить Євгенія-редактора не бути надто суворим до її творів. Дуже цікава задумка – ось так сміються сучасні редактори.
Пише Оля і лірику, та все ж більше любить добрий гумор.
Трінько Ольга
Оля родом з невеликого містечка Орджонікідзе (Дніпропетровської області), та все свідоме життя прожила в Києві. Багато подорожувала, старанно вчилася в школі, відвідувала різноманітні гуртки. А в 12 років шалено (як же можна по-іншому) закохалась. І почала писати вірші. Тепер про них воліє не згадувати – занадто вони “білі”, без рими, суцільні три крапки, емоції, почуття і т.д. і т.п.
Як не дивно, втупивши до інституту, Оля кинула писати. Натхнення з'явилось наприкінці першого курсу, але тепер це повноцінні поезії гумористичного змісту, а також невеличкі есе. Оля розповіла, що читаючи їх вдома, вся родина дивується – і звідки “воно” в неї береться, треба ж мати таку фантазію!
Зараз Оля працює кореспондентом у журналі “Соціальне партнерство”, а майбутнє…майбутнє покаже.
Ми бажаємо нашим юним письменницям того самого великого натхнення, без якого “не пишеться і не думається”, а також успіхів у навчанні, виправдання сподівань та здійснення найсміливіших мрій. Хтозна, можливо, серед цієї плеяди студенток-редакторів (адже всі вони навчаються на одному курсі, в паралельних групах) у майбутньому будуть талановиті письменниці.
Майя Заховайко
Пропонуємо уривки віршів, опублікованих в альманасі “Крила”.
Ольга КОРНІЕНКО
АВТОР И РЕДАКТОР
Автор: Я к Вам пишу – чего же боле? –
Все, что хочу теперь издать,
И Вы извольте проверять.
Теперь, я знаю, в Вашей воле
Меня ошибкой наказать,
Но Вы к моей несчастной прозе
Хоть каплю милости храня,
Вы не исправите меня!
Сначала я издать хотела...
Поверьте: моего труда
Вы не читали б никогда,
Когда б возможность я имела
Издать свой труд, минуя Вас,
Не виделись бы мы сейчас!!!
Анна КОЦАР
* * *
Реве та стогне автор роздратований –
Сердитий же редактор завива,
Додолу кидає рукопис пошматований,
Письменника бездарним назива.
Письменник рве на голові волосся,
Вживає в мові нецензурнії слова,
І навіть пара, мов в дракона з носа,
В очах редактора то вирина, то потопа.
Навіщо так знущатися з живого?!
Живе, бо створював його, як Бог,
З нічого: з думки та бажання вольового.
Не нищ, редакторе, душі моєї монолог.
Оксана ТИМОШЕНКО
ШЕДЕВР
Пару месяцев назад
Захотела я наград.
Я поэму написала
И в редакцию собралась.
Вот пришла я, помолилась,
Постучала – удивилась:
Было тихо в кабинете,
Будто спят грудные дети.
Вдруг внезапно, словно гром,
“Проходите!”, – крикнул он.
Мои ноги подкосились,
Руки страшно затрусились,
Я поправила прическу
И расслабила ладошки.
“С добрым утром”, – прошептала
И уверенней сказала:
“Вот поэма, прочитайте
И в печать скорей отправьте”.
Інна НАЗАРЕЦЬ
Як пес з котом
Знову ґвалт, і шум, і гамір,
Знов шалений має намір
Автор: по своїй статті
Знов подався до судді.
Грізно брови насупивши,
Той поріг переступивши,
Грюкнув кулаком об стіл,
Загорлав, як дикий віл:
– Де закон, який знавця
Захистить від видавця?!
– Тихше, тихше, не кричіть,
Потихеньку розкажіть,
Хто порушує вкотре
Ваше право авторське,
Бо вже тричі за ці дні
Ви навідались сюди.
Леся ФЕСЕНКО
* * *
Не думав ніколи Великий Кобзар,
Що авторство стане приводом чвар,
Що всі будуть прагнуть писати хотіти,
Маленькі і юні, й вже зовсім не діти.
Писати про неньку свою Україну –
До цього привчатимуть кожну дитину.
Про вовка у лісі, про птаха на гілці,
Про іній на стрісі, про “брата на стрілці”.
А що як в країні почнуть всі писати
І раптом захочуть це все видавати?!
Не знаю, не знаю, що владі робити,
Редакторську справу аби відродити.
Це ж треба іще познаходить людей,
Що вміють і хочуть писать для дітей,
Для дорослих, для старих,
Ще й не викликати сміх!
Ірина ФАЛЬКОВСЬКА
Про Тараса і невизнаний шедевр
Геній був мій друг Тарас,
Писав твори повсякчас.
Віршик, повість чи новелу,
Каламбур, а чи поему,
Про сучасне про життя,
Про кохання й небуття.
Якось твір свій прочитавши,
Силу слова з'ясувавши,
Тарас скрикнув: “Геніально!
Це ж нетлінно, бездоганно,
Ти талантище, Тарас –
Люди ж бо не знають вас!”
Ольга ТРІНЬКО
* * *
Редактор жив собі мирно,
Нікого не бив, не ковтав.
Якось став собі зранку сумирно –
І його автор взяв і затоптав.
Й полетіла душа його в небо
До мрій і рожевих казок...
Ось приклад, як робить не треба
І виправляти дурних помилок.