Зустрічаючи День ветерана, хотілося б підкреслити надзвичайно велике значення трудового внеску кожного з ветеранів КПІ у становлення університету. Без самовідданої роботи цих людей повоєнна відбудова КПІ і подальший його розвиток були б неможливими.
Відродження КПІ (тоді він мав назву “Київський індустріальний інститут”) почалося відразу ж після звільнення Києва від ворожої окупації – з листопада 1943 року. Десь за півтора місяця було сформовано невеликий (кілька десятків осіб) колектив викладачів, здатний проводити заняття з першокурсниками, та в січні 1944 року оголошено про набір студентів. Заняття почалися 15 лютого 1944 року. На першому курсі тоді навчалося трохи більше 60 студентів.
Пари проводились лише в уцілілих аудиторіях хімкорпусу. Приміщення лівого крила цього корпусу були серйозно пошкоджені прямим попаданням двох фугасних авіабомб, а в правому крилі спішно відновлювалися цехи заводу “Точелектроприлад”. У головному корпусі був розміщений шпиталь. Велика фізична аудиторія повністю вигоріла, а ліве крило було зовсім непридатним для занять. Приміщення не опалювались, так що за великих морозів тривалість навчальної пари скорочували до 45 хвилин.
У 1944-1945 рр. відновлювальні роботи в інституті виконувалися лише студентськими бригадами. Після закінчення війни, влітку 1945 року, уряд СРСР ухвалив рішення про відновлення і розвиток КПІ з виділенням коштів, трудових ресурсів та фондів на матеріали та обладнання. До зими 1945-1946 років було повністю відновлено систему централізованого опалення двох корпусів інституту.
З осені 1945 року до КПІ стали повертатися викладачі та студенти, яким з початку війни довелося залишити інститут, щоб зі зброєю в руках захищати Вітчизну та виганяти чужинців із загарбаної ними землі. А з лютого 1949 року колектив викладачів інституту почав одержувати поповнення з тих учасників бойових дій, що починали вчитися з лютого 1944 року.
Усі колишні фронтовики за роки війни призвичаїлися до дій у будь-яких, часто зовсім несприятливих умовах, були енергійними, активними та ініціативними. Це дало можливість використати їхні здібності на найвідповідальніших посадах.
…Влітку 1946 року до інституту з товарного двору залізниці завезли близько сотні найрізноматніших електричних машин. Відправником цих машин була якась невідома людина на прізвище Ребров. Через деякий час з'ясувалось, що цей Ребров – майор і служить у Німеччині в Радянській воєнній адміністрації у підрозділі, що відвантажує до СРСР промислове обладнання, зняте з німецьких підприємств у рахунок репарацій. За згоди керівництва адміністрації дві залізничні платформи з електричними машинами відправили у Київ електротехнічному
факультету КПІ. Цими машинами було обладнано лабораторії кафедр електричного приводу, електричних машин, електричних станцій та ще деяких. А десь через рік в інституті з'явився і сам майор С.О.Ребров, що перед війною працював на кафедрі електротранспорту. У війну він був командиром роти, а потім начальником штабу батальйону інженерної бригади особливого призначення. Його батальйон встановлював електричні загородження між радянськими і німецькими позиціями. С.О.Ребров відступав Україною на схід, воював під Сталінградом, пройшов на захід Україною, Польщею, Німеччиною, брав Берлін.
С.О.Реброва було зараховано асистентом кафедри електроприводу, а далі – захист кандидатської дисертації, робота деканом електротехнічного факультету, постійна наукова робота з транспортної тематики, надання звання професора, робота науковим керівником проблемної лабораторії електроприводів з лінійними електродвигунами. Ним отримано 10 авторських свідоцтв на винаходи, 12 зарубіжних патентів, видано 8 його книжок.
За роки роботи деканом його електротехнічний факультет утримував перші місця у змаганні між факультетами майже в усіх галузях своєї діяльності.
Не менш самовіддано працювали й інші фронтовики. За їхньої участі діяльність колективу КПІ значно пожвавилась. Підвищилась успішність студентів, активізувалася наукова робота.
Багато фронтовиків стали керівниками КПІ та його підрозділів.
Проректорами (а раніше – заступниками директора) КПІ у різний час були фронтовики: А.Г.Бондар, В.І.Гнатовський, В.В.Довбищенко, М.С.Ільченко, М.Л.Калніболотський, І.П.Москаленко, О.О.Пащенко, І.Х.Труш, І.М.Чиженко.
Деканами факультетів були: Ю.О.Бабенко, О.І.Бутузов, В.М.Винославський, В.Д.Жогот, І.К.Козиненко, Л.Г.Лубенець, М.С.Можаровський, Б.Ф.Натаров, С.О.Ребров, О.Д.Трубенок, А.Ф.Чижський та інші.
Завідувачами кафедр були: А.Г.Бондар, О.В.Білоцький, В.М.Винославський, Д.Я.Глухов, О.Ф.Домрачев, М.С.Ільченко, М.Ю.Ієрусалимов, М.Л.Калніболотський, С.І.Каленчук, М.С.Король, Й.М.Могильний, М.С.Можаровський, О.Г.Ніколаєв, А.П.Орнатський, П.П.Орнатський, М.П.Панченко, Л.О.Радченко, С.В.Романенко, К.Г.Самофалов, Я.К.Трохименко, О.Д.Трубенок, І.К.Федченко, Л.Й.Чемеринський, В.Я.Шлюко та ряд інших.
Багато років був вченим секретарем КПІ фронтовик підполковник Г.М.Іщенко. Вченим секретарем КПІ, а потім керівником науково-дослідного сектора був М.С.Самотрясов.
Керівниками навчальної частини були: М.Ю.Ієрусалимов, В.Я.Шлюко, А.Г.Бондар, Б.І.Рущук.
Обидва лауреати Ленінської премії (найпрестижнішої в Радянському Союзі) з КПІ – І.М.Чиженко та А.Ш.Немировський теж були фронтовиками.
Сьогодні в нашому університеті працюють близько 80 учасників бойових дій та понад 90 учасників війни. Звичайно, всі вони вже похилого віку, але незважаючи на це віддають свої знання та життєвий досвід нашим студентам.
На жаль, час бере своє. Більшість колишніх фронтовиків-ветеранів через свій вік уже не працюють на відповідальних керівних посадах. Багатьох з них уже немає з нами. Але їхній внесок у повоєнне відновлення та подальший розвиток КПІ настільки значний і вагомий, що вартий того, щоб бути записаним золотими літерами в історію нашого університету. Але цього ж немає!
Згідно з експозицією музею КПІ, історія нашого університету зупинилася десь між 1960 –1970 роками. Це слід виправити, і при перебазуванні музею в нове приміщення розширити експозицію у часі до сьогодення. І в цій розширеній експозиції достойно відзначити внесок всіх ветеранів-фронтовиків у розвиток КПІ. Рада ветеранів звертається до всіх ветеранів з проханням взяти участь в оновленні експозиції історії КПІ.
Добрий приклад такої реконструкції в нашому університеті вже є. Адже з ініціативи ректора та за активної роботи служб, відповідальних за реконструкцію парку КПІ, за допомогою Ради ветеранів було створено при вході до парку замість безіменної стели справжній Меморіал з прізвищами загиблих у боях студентів та співробітників КПІ.
Рада ветеранів НТУУ “КПІ” у День ветерана зичить усім ветеранам нашого університету доброго здоров'я, щастя, добробуту їхнім сім'ям, довгих років життя й плідної роботи в КПІ!