У Київському будинку вчених відбулось вшанування 100-річчя альпініста Івана Андрійовича Кашина та вручення йому сертифіката Національного реєстру рекордів України в номінації "Найстарший альпініст України". Видатний спортсмен, тренер, легенда українського спорту працював у Київській політехніці з 1959 до 2023 р.

Усе життя Івана Андрійовича пов'язано зі спортом. Призер та переможець чемпіонатів СРСР і УССР, майстер спорту з альпінізму, чудовий акробат і гімнаст. За плечима ветерана – довгий і складний професійний та життєвий шлях, тисячі учнів і послідовників. У суботу, 20 січня 2024 року, ювіляр у Київському будинку вчених щедро роздавав посмішки і невимушено спілкувався з гостями. Із запалом розповідав історії зі свого спортивного минулого, з тим самим завзятим блиском в очах, який пам'ятають учні та колеги, що зійшлися привітати іменинника. Разом дивилися фільми і світлини з минулого – ключовим, ясна річ, було фото зі стійкою на руках на фоні Ельбрусу. Іван Андрійович розповів, що це взагалі була фішка – він робив так на кожній вершині. А як же ішов до тих вершин?

Хлопчина з околиці. Народився Іван Кашин у Києві 18 січня 1924 року у робітничій сім'ї. У 1941 р. закінчив 9-й клас 71-ї школи. Влітку працював на спорудженні оборонних рубежів на підступах до Києва. До 1945 р. перебував у місті, не працював і не навчався (за версією, оприлюдненою в часи незалежності, – був вивезений на примусові роботи до Німеччини, після повернення замовчував цей факт, остерігаючись репресій, з цієї ж причини не міг вступити до провідних вишів, згодом – поїхати на міжнародні змагання).

У 1945 р. закінчив підготовче відділення при Київському гідромеліоративному інституті, куди і вступив на навчання (за іншою версією – закінчив підготовчі курси при КПІ). Наступного року перевівся до Київського інституту фізкультури, який закінчив у 1950 р. та за направленням поїхав працювати до Вінницького медичного інституту на кафедру фізвиховання. Згодом він переводиться до Київського медінституту та переїздить у Київ. З 1959 р. – працює в КПІ, з перервами на відновлення та лікування після травм – аж до 2023 р. Понад 60 років!

kpi images -

В архіві КПІ збереглася характеристика, датована 1972 р. "І.А.Кашин проявив себе кваліфікованим викладачем, що добре володіє методикою проведення практичних занять. Підготував кілька десятків спортсменів-розрядників, зокрема: кандидатів у майстри спорту – 3, спортсменів 1-го розряду – 29, 2-го – 67, 3-го – 129,  юнацького розряду – 187, інструкторів на громадських засадах – 89, спортивних суддів – 77. Він є тренером збірних команд з акробатики й альпінізму, які під його керівництвом неодноразово займали призові місця на змаганнях міського й республіканського рівня.

У зимовий і літній час організує і проводить збори з гірськолижної підготовки і скелелазіння в Карпатах і на Кавказі. В честь 50-річчя створення СРСР разом з групою альпіністів КПІ здійснив сходження на Казбек (п'ятитисячник на Кавказі) і встановив там вимпел спортклубу КПІ".

Закоханий у гори. Іван Андрійович залюбки розповідає про перше знайомство з горами: "В інституті фізкультури займався гімнастикою й акробатикою. Тренувався разом з Володимиром Моногаровим, з ним і потрапив на Кавказ у 1947 р. Добиралися на перекладних. Спочатку – до Харкова, потім на дахах товарних вагонів – до Ростова й Нальчика. Звідти – "полуторкою" (так називали 1,5-тонну вантажівку), розгрібаючи обвали-завали по дорозі.

В ущелині Адил-Су розташувалася українська школа інструкторів з альпінізму (один військовий намет), очолювана М.Т.Погребецьким. Михайло Тимофійович був набагато старший за нас, до революції служив в армії, був офіцером. Його знали як дослідника "білих плям" Тянь-Шаню. Для ночівлі нам видали окопні мішки (трофейна амуніція – ватний мішок на лямках, понизу обшитий водонепроникною тканиною, призначений для ведення бою, стоячи в окопі). Спортивного спорядження й одягу не мали: замість наплічників – звичайні мішки з лямками, з одягу – фуфайки, взуття – робочі черевики. Але у гори закохався на все життя, вони вражають".

Про той період згадує у своїй книзі "Вершини мого життя" і В.Д.Моногаров, який упродовж тридцяти років очолював Федерацію альпінізму і скелелазіння України: "Ми разом із Ванею прийшли в альпінізм. Він сильний спортсмен – акробат, спокійний, урівноважений і надійний. З великим почуттям гумору. Ваня мирно вирішував гострі питання в найзапекліших суперечках. Я завжди прислухався до думки Кашина з будь-якого питання".

Вершини. Іван Кашин марив горами: "Гори – це щось особливе. Вийдеш на вершину – а там так тихо, що страшно ворухнутися. Таке відчуття, неначе сам Господь спостерігає за тобою". Він учасник зіркової команди "Авангард" Володимира Моногарова, яка в 1961 році після траверсу Безенгійської стіни на Кавказі стала чемпіоном СРСР. Перша українська команда – чемпіон. Іван Андрійович тоді йшов травмований, зі зламаними ребрами, бо при підготовці маршруту провалився в тріщину, що мала форму конуса, і неймовірними зусиллями самостійно вибрався звідти. До початку штурму 5-ти вершин залишалося 2 тижні. За цей час оклигав і пішов разом з командою.

Вершин у його житті – без ліку. В 1962-му – бронзовий призер після першопроходу 5Б на пік Щуровського. Чемпіон України 1962 року в висотному класі за сходження на пік Абу Алі ібн Сіни (пік Леніна) з півдня, тричі срібний призер чемпіонатів України 1959-1960 років за сходження на піки Уллутау, Щуровського, Каракая, і далі, і далі...

Зі спогадів. Іван Кашин: "Пам'ятаю, в наш табір приходив Віталій Абалаков. Приносив своє експериментальне альпіністське спорядження, цікавився нашою думкою і пропонував його випробувати. Запам'ятався траверс вершин Безенгійської стіни в 1961-му, бо вже висота і багато днів треба було йти з важким рюкзаком. Тоді на гребені вершини Дихтау в турі ми знайшли записку його брата Євгена. Вона була датована 1938 роком. Цю записку В.Моногаров потім переслав Віталію Абалакову в Москву.

Добре пам'ятаю пік Леніна, на який піднялися всі 38 учасників. Це було перше висотне сходження альпіністів України під керівництвом В.Моногарова, його ніхто більше не повторив. Підйом був важким і виснажливим, давалася взнаки висота, однак на вершині я зробив стійку на руках (тоді я займався акробатикою й гімнастикою і міг робити подвійне сальто). Але найбільш технічно складна і незабутня для мене вершина – це Ушба".

kpi images -

Учасники турклубу "Глобус": "У 1980-х у "Глобусі" (табір КПІ на Кавказі) казали: дивіться, цей невеликий завжди усміхнений дядечко, що трохи кульгає через важку травму, це наш начспас Кашин, він неймовірно крутий, і перший прибіжить на спаси, він майстер спорту і жива легенда альпінізму. І тихенько розповідали історію, як він нібито злетів зі стіни Ушби через якусь незрозумілу історію з карабіном. І затримався дивом, схопившись у польоті голими руками за мотузку, здерши м'ясо до кісток, а спритний, як кіт, саме тому, що гімнаст".

"Слово "альпінізм" несло для мене, 18-річного, якесь містично-героїчне навантаження. А майстри цього спорту в моїй юнацькій уяві мали бути високими широкоплечими атлетами з гордо піднятими головами і направленими в сторону снігових вершин мужніми поглядами. Іван Андрійович – коренастий, невеликий на зріст руйнував усі існуючі в моїй голові стереотипи. Розглядаю фото, де він виконує стійку на руках на фоні Ельбрусу. Таку ж стійку він виконав і на піку Леніна в 1962 році. На вершині 7134 м. Де основній масі горосходжувачів хочеться лише полежати пластом з уривчастим від нестачі кисню диханням".       

kpi images -

Незламний. Лише після останньої серйозної травми в автоаварії, від якої Іван Андрійович ледь відійшов, він "зрадив" своєму захопленню. Але гори й досі сняться: "Беру наплічник, мотузку, гаки – й уперед, а потім прокидаєшся – і тільки на серці щемно". Та не зважаючи на всі свої травми, яких за життя було чимало, на всі негаразди, які підкидала доля, Іван Андрійович усміхнено крокує вперед і нагадує всім нам, що завжди потрібно рухатися, ніколи не здаватися та бути оптимістами і сподіватися на краще. Цій неймовірній людині ми бажаємо здоров'я, щастя і довгих літ. Ви – приклад. Для всіх. Безперечно.

Н. Ліберт, В. Михайленко

Іван Андрійович Кашин — тренер КПІ, майстер спорту з альпінізму, кандидат у майстри спорту з акробатики, гімнаст. Чемпіон і призер чемпіонатів СРСР і УРСР з альпінізму.

Іван Андрійович має сертифікат «Національного реєстру рекордів України» в номінації «Найстарший альпініст України».

З 1958 року — працював тренером у Київському політехнічному інституті, з 2009-го — навчальним майстром.

Пережив Другу світову війну, Голодомор. І досі кожен ранок робить зарядку.

Попри травми, яких за довге життя було чимало, всі негаразди, які підкидала доля, Іван Андрійович усміхнено крокує вперед і нагадує, що завжди потрібно знаходити час, щоб рухатися, і — головне — ніколи не здаватися.