Парадні фотографії відомих спортсменів зазвичай дуже схожі між собою: людина з широкою стрічкою через плече гордовито дивиться просто в камеру. На стрічці – її численні (або не дуже) нагороди, здобуті на змаганнях різного рівня. Доповнюють їх ще й кілька медалей різного розміру та форми на шиї. Проте зробити такий портрет професора кафедри історії ФСП, відомого українського вченого, першого співголови Асоціації істориків вищої школи України й, водночас, напевно найтитулованішого в Україні спортсмена-ветерана Бориса Ковальського неможливо. З тієї простої причини, що навіть загальна вага його спортивних трофеїв, за його словами, перетнула вже пудову межу. Інша річ, якщо розглядати їх по черзі – за кожним своя історія, часом навіть драматична, бо у спорті, як і в житті, перемоги даються важкою працею й іноді вимагають справжнього самозречення.
Цього року до його колекції додалося ще кілька відзнак. Їх він виборов на малому чемпіонаті Європи з легкої атлетики, що пройшов з 12 по 14 серпня в місті Ловосіце (Чехія). "Малим" цей традиційний турнір називають тому, що в ньому спортсмени змагаються не в тридцяти, а у двадцяти видах "королеви спорту", адже участь у ньому беруть лише ветерани, тобто спортсмени старші за 35 років, отож із переліку змагань виключено 10 надважких видів (марафон та деякі інші). Цього року на чемпіонаті були представлені команди практично з усіх європейських країн за винятком росії та білорусі. Професор Ковальський виступав у віковій категорії до 79 років у всіх видах метань – метанні списа, диска, молота, ваги та штовханні ядра – і в усіх здобув нагороди: додому він привіз одну золоту, три срібних і одну бронзову медалі! А ще – спеціальний кубок, що його отримав як рекордсмен і беззмінний учасник цих змагань з першого року їхнього проведення.
Наша газета вже писала про Бориса Павловича Ковальського, втім нові його перемоги не могли залишити редакцію байдужою. Бо досягнуто їх у важкий воєнний рік, коли навіть підготовка до змагань вимагала особливих зусиль.
"Повноцінно тренуватися після початку широкомасштабної війни, яку росія розв'язала проти нашої країни, не було де, тому з кінця квітня я просто ходив до парку біля дому. Потім, після відновлення роботи в Києві громадського транспорту, отримав дозвіл ректора і з кінця травня почав готуватися до змагань у спорткомплексі університету. Ще думав "їхати – не їхати", але мені надіслали індивідуальне запрошення не тільки від оргкомітету змагань, але й від мера міста, оскільки я був переможцем та призером усіх попередніх "малих" чемпіонатів у Ловосіце. Відмовлятися вже було незручно, – розповідає Борис Павлович. – Ну й сів я в автобус і за 32 (!) години був у Празі. Ну а звідти до Ловосіце майже рукою дістати – приблизно година їзди". Що ж до побутових умов, то зустріли його господарі чемпіонату дуже гостинно – жив у чудових умовах, як кажуть, "на повному пансіоні". До речі, у цьому самому готелі міська влада розмістила й українських жінок з дітьми, які рятуються в Чехії від війни, тому навколо постійно лунали дитячі голоси та українська мова.
На запитання, хто допоміг з коштами на цю подорож і, взагалі, на підготовку до змагань, усміхаючись, відповідає: "У мене потужний спонсор – моя сім'я. Старший син сказав: "Будемо голосувати, поїде дід чи ні". Онуки попіднімали руки першими – а їх аж семеро!.. Тож мені вже не було куди діватися".
Борис Ковальський виступав у Чехії, як і практично завжди на змаганнях з легкої атлетики, в усіх видах метань. Для нього це, до певної міри, данина спортивній молодості, адже ще в студентські роки він здобув звання майстра спорту з легкоатлетичного десятиборства, до якого входять штовхання ядра, метання диска та метання списа.
Тут варто дещо відволіктися й зауважити, що легкоатлетичні метання потребують неабиякої фізичної сили й, водночас, швидкісних якостей та гарної координації рухів. Тому часто-густо такі спортсмени демонструють непогані результати й у важкій атлетиці та пауерліфтингу. Борис Павлович – яскраве тому підтвердження: попри те, що вправи зі штангою були для нього допоміжними, він мав доволі високі досягнення й у цьому виді спорту ще в молодості, а досягнувши ветеранського віку, став у своїй вазі одним із найтитулованіших у світі майстрів помосту. Тому й золоті, срібні й бронзові нагороди за перемоги в ривку, поштовху та сумі двоєборства на змаганнях різних рівнів – від університетських і аж до Олімпійських ігор ветеранів – складають левову частку його величезного зібрання медалей. До речі, до 70 років на університетських першостях він не лише виступав на рівних зі студентами КПІ, але й постійно у них вигравав! Разом і тренувалися, причому інколи він міг допомогти своїм молодшим суперникам порадами щодо методики тренувань та техніки виконання якихось вправ.
За усіма спортивними перемогами Бориса Ковальського – величезна праця. Тренується він за власною методикою, уважно прислухаючись до свого організму і керуючись досвідом, набутим за довгі роки наполегливих занять на стадіонах і в спортивних залах, а також знанням фізіології та способів відновлення організму після фізичних навантажень. А досвід він має, дійсно, унікальний. На запитання, скільки ж років він займається спортом, Борис Павлович відповідає: "Зі шкільного віку. А якщо взяти і футбол, то ще з дошкільного – як багато хлопчаків повоєнного покоління дуже любив ганяти з однолітками тряпчаного м'яча – справжнього я отримав від батька пізніше. Але серйозно займатися почав у сьомому класі – захопився вільною боротьбою і вже у восьмому виступав на "дорослих" змаганнях… Потім були заняття десятиборством. Коли вступав на історико-філософський факультет Київського університету імені Тараса Шевченка, вже був першорозрядником. Протягом усіх років навчання їздив на змагання, виступав за свою альма-матер. Навіть за кордоном бував. Окрім звичайної, отримував ще й спортивну стипендію, але про навчання не забував: на усі змагання та збори завжди возив з собою підручники. У 1968 році отримав звання майстра спорту…"
Звісно, його життя наповнював і наповнює не лише спорт, інакше не став би він професором і не очолював би чверть століття університетську кафедру історії. Після закінчення університету два роки він відпрацював у Запорізькому машинобудівному інституті (тепер – Національний університет "Запорізька політехніка"). Потім вступ до аспірантури рідного факультету, захист дисертації, початок роботи в КПІ. З того часу з Київською політехнікою нерозривно пов'язане все його життя. Впродовж усіх років своєї роботи Борис Ковальський активно займався наукою, опікувався проблемами ефективної методики викладання, радо працював зі студентами…
А проте інтенсивних фізичних занять він все ж таки ніколи не полишав. "Коли завершив з великим спортом, деякий час займався бадмінтоном, – згадує він, – аж поки наприкінці сімдесятих років минулого століття в КПІ не побудували спорткомплекс. До речі, разом зі студентами я тоді брав участь у його спорудженні… Я подивився – така краса! Подібного університетського спорткомплексу тоді не було не лише в колишньому Радянському Союзі – в усій Європі! І я почав ходити на тренування з важкої атлетики. Тренувався зі студентами, зібралася й гарна компанія ветеранів…" Потім повернувся і до технічних видів легкої атлетики, до яких належить і метання. Відтоді спорт великих досягнень і змагань – тепер уже у ветеранській лізі – знов увійшов до його життя.
…Спілкуватися з Борисом Павловичем дуже цікаво. Він із тих людей, яких називають "живою історією" університету. Ба більше – усієї України. І як людина з активною життєвою позицією і гострим розумом у багатьох процесах переналаштування життя університету він брав безпосередню участь. Утім, у межах однієї розмови в редакції всього не охопити, тому цього разу ми поговорили лише про його спортивні здобутки.
У травні наступного року Борисові Павловичу Ковальському виповнюється 80 років. Та ані роботи, ані спорту він кидати не планує. На своїй кафедрі він і тепер викладає три історичні дисципліни. А у спорті це для нього означатиме просто перехід у наступну вікову категорію. Тому, впевнені, багато чого у нього ще попереду. І його величезна колекція спортивних нагород поповниться ще не однією почесною відзнакою. Тож побажаємо йому в усіх справах успіхів і нових перемог!