День науки – 2020

Проректор КПІ Віталій Пасічник – про науку в Україні та світі, перспективи її розвитку, стратегічні завдання університету.

Третя неділя травня в Україні присвячена Науці. Так триває з 1997 року, згідно з відповідним Указом Президента.

У цей день вшановують науковців, видатні досягнення та відкриття. Крім того, це нагода поговорити про теперішній стан науки і її перспективи. Щоб бути конкурентоспроможними на сучасному ринку, необхідно виховувати молоде інноваційне покоління вчених, інтегрувавши науку та освіту.

У світі вже давно існує практика дослідницьких університетів.

В Україні ж одним з небагатьох вишів з таким статусом є КПІ. Формат дослідницького автоматично надає навчальному закладу статус елітного, адже це високий професійний рівень викладачів, широкі можливості співпраці з провідними іноземними фахівцями, інформаційна відкритість, інтеграція в міжнародну систему науки і освіти, формування навколо університету особливого інтелектуально-інноваційного середовища, прагнення університету до лідерства в масштабі регіону, країни та світу.

Про науковий потенціал КПІ, стан науки в Україні та тенденції її розвитку у світі ми розпитали у проректора з наукової роботи КПІ ім. Ігоря Сікорського Віталія Пасічника.

Як оцінюєте стан науки в Україні в цілому?

Ми маємо затяжну кризову ситуацію, бо перебуваємо у стані хронічного недофінансування. В Україні обсяг видатків на науку становить приблизно 0,22–0,24 % валового внутрішнього продукту, хоча навіть Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» передбачено фінансування на рівні 1,6 % ВВП. А якою має бути цифра, щоб наука функціонувала на належному рівні? Передові країни світу, розвинені країни Євросоюзу витрачають від 2 до 3 % ВВП. І лише дві країни, які витрачають понад 4 %, – Ізраїль і Південна Корея. І економіка цих країн є ефективнішою. А лідером в абсолютних цифрах є США – понад 500 млрд доларів, а це трохи менше ніж 3 % ВВП, і Китай, який також майже стільки ж витрачає, але в меншому відсотковому значенні.

Щодо України: ми перебуваємо десь наприкінці цього списку. Така ситуація призводить до руйнації наукових шкіл, до втрати кваліфікації. Ми маємо вкрай обмежені можливості наукових установ в оновленні матеріальної бази, придбанні сучасного наукового обладнання. Зарплата науковця нині – на рівні робітника гнучкої кваліфікації в комерційних структурах, який не має досвіду й виконує якусь суто технічну роботу. Приблизно так оцінюють у нас роботу науковця, у якого має бути вища освіта і науковий ступінь. І це все в сукупності спричинює відплив молодих кадрів як в комерційні структури, так і за кордон. Тобто це хронічно складна ситуація з невизначеною перспективою.

Але є позитивні зрушення, і про це також треба сказати. Останніми роками Міністерство освіти і науки робить кроки на шляху оновлення матеріальної бази через систему ключових лабораторій та центрів колективного користування науковим обладнанням. Кошти там концентруються на певних стратегічних напрямах, і – що важливо – доступ до обладнання мають не тільки ті університети, для яких воно закуповується, а й партнери – співзасновники цих центрів. Також слід відзначити запуск роботи Національного фонду досліджень. І якраз цього і наступного тижня Національний фонд досліджень започатковує два конкурси, в яких можуть брати участь науковці України. Це ще одне додаткове джерело бюджетного фінансування науки – і це позитивні зміни й позитивні новини.

А в КПІ?

Ми живемо на тій самі планеті, в тій самій країні й не маємо якихось суттєвих преференцій перед іншими. Навпаки, технічні університети перебувають дещо в гіршому стані, ніж класичні університети. Але нам вдається стримувати процеси занепаду наукових шкіл через використання багатоканального фінансування науки. Ми намагаємося брати участь у різних конкурсах, знаходячи відповідне фінансування, виконувати науково-дослідні роботи для підприємств і організацій. Проте ситуація залишається вкрай тривожною, тому що рівень зарплати говорить сам за себе. І взагалі, ми тримаємося не завдяки підтримці з боку держави, а всупереч.

Ви відстежуєте, скільки ваших студентів виїжджає за кордон. Скажімо, впродовж одного року. Є такі дані?

Я не можу навести цифри. Молоді вчені їздять за кордон, і це можуть бути короткотермінові програми обміну – тиждень-два; довготермінові – пів року чи рік; програми академічної і наукової мобільності. В цьому немає нічого поганого, що хтось може залишитись за кордоном. Адже це дає змогу людині реалізуватися й відчути, що вона чогось варта.

Які нинішні тенденції розвитку науки?

Основна тенденція – це інтернаціоналізація науки. Сучасні технології дають можливість вченим із різних країн працювати над спільними проєктами, перебуваючи у своїх країнах, якщо це не вимагає прямого доступу до обладнання. Сьогодні доволі поширеною є практика, коли наукові проєкти виконує не один університет, а команда представників двох, трьох, чотирьох, п’яти університетів. Звичайно, робочою мовою є англійська.

І ще одна тенденція – проведення наукових досліджень на базі дуже великих центрів. Наприклад, такий центр, як CERM, не може бути повноцінно побудованим однією, навіть багатою, країною, тому вимагає спільного фінансування. Я вже згадував центри колективного користування науковим обладнанням, механізм яких започатковано в Україні. Там так само передбачена концентрація коштів, купують дороге сучасне обладнання, до якого має доступ більша кількість науковців.

Які перспективні напрями у сучасній науці?

По-перше, на саміті ООН визначено глобальні цілі сталого розвитку людства. Загалом визначили 17 цілей, і кожна країна згідно з цими цілями вибудовує пріоритетні плани розвитку на державному рівні. Хочу сказати, що цілі є доволі такими загальними. До прикладу: подолання бідності у всіх формах та усюди; подолання голоду, досягнення продовольчої безпеки, поліпшення харчування, сприяння сталому розвитку сільського господарства. Ці цілі дійсно допомагають робити наш світ кращим. Але за такими загальними цілями слідує ціла низка завдань, які реалізуються вже в пріоритетних планах розвитку, що визначаються на державному рівні. Скажімо, є певні особливості. В цілях сталого розвитку є підтримка морів і океанів, але якщо країна не має виходу до океанів і морів, це, звичайно, не є її пріоритетом. Тобто кожна країна вже орієнтується. А якщо конкретніше говорити, то перспективні напрямки сьогодні часто лежать на перетині кількох наук. Дуже часто до того перетину долучаються сучасні інформаційні технології. Технології штучного інтелекту, які сьогодні дуже активно розвиваються. Це визначає розвиток науки на майбутнє.

Які короткострокові та довгострокові цілі ви ставите для університету?

Наші основні стратегічні цілі визначені в стратегії розвитку КПІ, яка нещодавно переглядалась і була схвалена. Я зупинюсь лише на окремих ключових аспектах. По-перше, ми хочемо досягти реальної інтеграції наукової, інноваційної та освітньої діяльності. Мова йде про відомий трикутник – освіта, наука, інновація. Ми маємо це реалізувати як на національному, так і на міжнародному рівні. Якісні зміни мають відбутися у виконанні нами міжнародних проєктів. Найближчим часом плануємо вп’ятеро збільшити обсяги фінансування за рахунок міжнародних проєктів. Оскільки в Україні вкрай низькі витрати на науку, мусимо шукати інші джерела фінансування. Це можуть бути джерела фінансування з-за кордону, інвестиції. Ще одним важливим завданням є постійний розвиток науково-інноваційного середовища. Йдеться про активну співпрацю з інноваційною екосистемою Sikorsky Challenge. Ми працюємо над створенням для науковців та інноваторів Технохабу КПІ, а також над запуском Офісу інновацій і трансферу технологій. Плануємо вже цього року розпочати їх роботу. Також очікуємо і ставимо завдання підвищити ефективність науково-інноваційної діяльності, збільшити обсяги фінансування науковців КПІ, особливо позабюджетного.

Я ще раз наголошую, що нам не варто сьогодні розраховувати на те, що фінансування з 0,22 % ВВП збільшиться в десять разів. Нам треба шукати інші джерела фінансування. І ще ключовим моментом і ключовим завданням є розширення участі молодих вчених і здобувачів вищої освіти всіх рівнів – бакалаврів, магістрів, докторів філософії – у науковій та інноваційній діяльності. Потрібно залучати молодші курси наших студентів, щоб вони цікавились наукою, інноваціями й ставали успішними.

Чого не вистачає нашим науковцям, щоб конкурувати на світовому ринку?

Це запитання я б розділив на два. Якщо говорити персонально про науковця, який хоче себе реалізувати, то у нього широкі можливості і він може це робити в Україні або поїхати за кордон. Йому може заважати, по-перше, недостатній рівень володіння іноземною мовою, якщо він про це не подбав, і, по-друге, це його мала персональна активність. Тобто, якщо він не хоче сам чогось робити, не хоче їхати, то він буде сидіти тут.

Якість базової освіти, що її забезпечує КПІ, є доволі високою, тому наші науковці є конкурентоспроможними, якщо вони цього бажають.

Якщо говорити про другий аспект, як наші колективи можуть просувати у світі свої наукові розробки, то насамперед нам не вистачає сучасного наукового обладнання, фінансування під відповідні проєкти, і часто ці два ключові фактори примушують людей іти в бізнес чи їхати за кордон. Найбільша проблема саме в обладнанні, навіть не в зарплаті. Бо якщо було б сучасне обладнання, легше було б знаходити і фінансування під відповідні проєкти.

Як оцінюєте науковий потенціал КПІ?

КПІ був і залишається провідним технічним університетом України. Наші окремі наукові школи є конкурентними у світовому науковому просторі. Розробки, які сьогодні продукує КПІ, є доволі вагомими. Це наносупутники, це розробки, які створюються і впроваджуються в оборонно-промисловому комплексі, для захисту навколишнього середовища. Отже, наш науковий потенціал є високим в Україні, і ми намагаємось його підтримувати.

Кого вважаєте прикладом для наслідування у науковому світі?

Їх багато, але я все ж таки виокремив би кілька імен. Як інженерові за духом мені дуже імпонує Томас Едісон. Під час створення лампочки Едісона він зробив понад тисячу експериментальних дослідів. Тому я вважаю Едісона видатним науковцем та експериментатором.

Безумовно, слід сказати про Євгена та Бориса Патонів. Це люди, які поєднали фундаментальну науку з надзвичайно широким застосуванням у багатьох галузях. Починаючи від практичного застосування процесів зварювання для металоконструкцій… Сьогодні ми бачимо, що ці процеси використовують у дуже багатьох сферах, про які вони спочатку навіть не думали. І ці люди є водночас і науковцями, і організаторами науки.

Також обов’язково слід пригадати Ігоря Сікорського та Сергія Корольова. Це піонери та інноватори у своїх галузях. Ігор Сікорський – бізнесмен і видатний організатор науки. Я переконаний, якби Сергій Корольов опинився на Заході, він також став би бізнесменом, і не менш успішним, ніж Ігор Сікорський. Вони обидва працювали як у галузі фундаментальних знань, так і прикладної науки. А найголовніше – від їхньої діяльності є величезна користь всьому людству. Особистості, яких я назвав, зробили внесок не для Радянського союзу, не для України, а для всього людства.

Ваші поради молодим науковцям, як досягти успіху?

По-перше, треба отримати фундаментальні знання в цікавій для себе галузі й не боятися вчитися протягом життя. І, можливо, навіть змінювати себе і сферу застосування свого інтелекту. По-друге, слід інтегруватися у світовий науковий простір. Наука в своїй основі є інтернаціональною, для цього треба обов’язково володіти іноземними мовами і не сидіти на одному місці, а шукати, де краще себе реалізувати. І третє – не боятися ставити собі складні завдання, навіть якщо хтось каже, що вони недосяжні. Братися до їх розв’язання і все вдасться!