Заслужений винахідник НТУУ "КПІ", заслужений винахідник України, д.т.н., професор Ігор Олегович Мікульонок наприкінці 2016 року вдесяте отримав звання викладача-дослідника. Трохи раніше – у жовтні 2016 року – він був нагороджений медаллю "За винахідництво" Всесвітньої організації інтелектуальної власності. І.О.Мікульонок – автор і співавтор понад 800 авторських свідоцтв і патентів на винаходи й корисні моделі (з них більше 300 – одноосібних). Редакція "КП" звернулася до нього із проханням розкрити секрети таких досягнень. Подаємо його розповідь.
Технічною творчістю я почав займатися ще в школі. Усе почалося з того, що товариш мого батька Віталій Міхальов подарував нам із братом чудовий конструктор, за допомогою якого ми складали різноманітні механізми й моделі. Трохи пізніше шкільна подруга мами Інна Постовська привезла з Москви не менш чудовий дитячий набір інструментів для столярних робіт. Коловорот зі свердлом, викрутка, гострозубці й пилка із цього набору служать мені вже більш чотирьох десятків років. Упевнений, великою мірою завдяки цим подарункам я навчився "думати руками".
Навчаючись на факультеті хімічного машинобудування (з 1999 р. – інженерно-хімічний), я з третього курсу працював на кафедрі машин та апаратів хімічних виробництв лаборантом на півставки. Брав участь у виконанні госпдоговірних науково-дослідних тем на замовлення київського Науково-виробничого об'єднання (НВО) "Більшовик". Завдяки літнім практикам (ознайомлювальній, виробничій, науково-дослідній) до закінчення КПІ опанував декількома робітничими спеціальностями, зокрема слюсаря механоскладальних робіт, токаря й фрезерувальника.
Тоді ж познайомився зі співробітником відділу № 59 Спеціального конструкторського бюро полімерного машинобудування (СКБполімермаш) НВО "Більшовик", згодом головним конструктором проекту Сергієм Олександровичем Рощупкіним. Завдяки йому я долучився до винахідництва – саме під його керівництвом брав участь у складанні першої у своєму житті заявки на винахід.
Після захисту виконаного на рівні винаходу диплома я був залишений на кафедрі на посаді інженера для виконання робіт з дослідження й проектування обладнання для перероблення полімерів і гумових сумішей. Основним замовником було НВО "Більшовик", тому протягом 1986–1991 рр. майже весь робочий час я проводив на "Більшовику", зокрема у відділі № 59 СКБполімермаш і заводських цехах.
Колись видатний металург, випускник КПІ академік АН СРСР Іван Павлович Бардін сказав: "Правильне виховання інженера на початку його діяльності має не менше значення, ніж виховання у вищих технічних навчальних закладах. Інженер, що вийшов з інституту, повинен одержати "термічну обробку" у заводській обстановці". Вважаю, що таку "обробку" я одержав на "Більшовику".
Слід сказати, що орієнтуватися в написанні формул і описів майбутніх винаходів я почав після оформлення приблизно десяти заявок. У цьому мені дуже допоміг співробітник відділу № 52 СКБполімермаш Юрій Всеволодович Лотоцький. У КПІ до винахідництва мене долучав доцент кафедри технічної механіки Валентин Семенович Великоіван, що викладав нам теорію механізмів і машин (ТММ). Винаходив разом з одногрупником Юрієм Степановичем Луцейком, натепер директором ПАТ "Завод скловиробів".
Оформлені заявки подавалися переважно від СКБполімермаш чи КПІ (або спільно). У рідному інституті я чимало навчився в експертів патентного відділу, особливо у його керівника Валерія Гавриловича Жмурка.
Згодом, крім "навчальних" винаходів (які в основному залишилися лише на папері й не були "втілені в залізо"), з'явилися й реальні розробки, що впроваджувалися передусім безпосередньо на "Більшовику".
З'явилися й перші заявки, які я оформив повністю самостійно, без допомоги патентознавців, і подав від свого імені. І першим моїм впровадженим у промисловість винаходом стала саме така розробка, захищена авторським свідоцтвом СРСР № 1310533 "Різьбове з'єднання", за яку 12 березня 1990 р. я одержав нагрудний знак "Винахідник СРСР". Цей знак видавався винахіднику після першого впровадження його винаходу в народне господарство.
Однак заявки, що подавалися від імені організації, мали одну істотну перевагу: відповідно до законодавства автор одержував заохочувальну винагороду (на "Більшовику" зазвичай 20 або 25 крб, у КПІ – 40 або 50). Це було суттєвою добавкою до зарплати молодого спеціаліста, що становила 115–125 карбованців.
Цінного досвіду в галузі винахідництва я набув завдяки листуванню з експертами Всесоюзного науково-дослідного інституту державної патентної експертизи, насамперед його відділу № 05 (відділ хімії полімерів).
До моменту припинення існування Радянського Союзу в мене було 81 авторське свідоцтво на винаходи. З них близько півсотні були впроваджені на вітчизняних та закордонних підприємствах і показали досить високу ефективність.
У 1989 році, прагнучи навчитися премудростей технічної творчості, я вступив до Київського інституту технічної творчості й патентознавства Всесоюзної організації винахідників і раціоналізаторів (ВОВР), який закінчив 1990 року, одержавши кваліфікацію методиста технічної творчості.
Протягом неповних двох років (з 1994 по 1995 рік) на запрошення випускника рідного факультету хімічного машинобудування Михайла Ілліча Дубинського я підробляв у створеному ним патентно-юридичному "Агентстві ІНТЕЛС" на посаді провідного патентознавця. Завдяки йому та його партнеру Ірині Олександрівні Ошаровій я в 1994 році пройшов стажування у Всеросійському науково-дослідному інституті державної патентної експертизи, а в 1995 році одержав другу вищу освіту в галузі патентознавства.
У 2001 році видав навчальний посібник "Основи інтелектуальної власності", що витримав кілька видань, розійшовся по Україні великим накладом і одержав достатньо високі оцінки як студентів, так і фахівців. У 2014 році на його базі видав підручник "Інтелектуальна власність" із грифом Міністерства освіти і науки України.
Поле моєї винахідницької діяльності не обмежувалось і не обмежується рамками моєї наукової спеціальності (процеси та обладнання хімічної технології). Маю винаходи в усіх восьми розділах міжнародної патентної класифікації. А одного разу я навіть склав "абетку" своїх розробок і вийшло, що на кожну букву в мене є хоча б один винахід або корисна модель.
Звичайно, долучаю до винахідництва студентів. Маю більше двохсот співавторів студентів і учнів середніх навчальних закладів, які одержали понад триста патентів. Усі мої студенти-дипломники результати своїх дипломних проектів і робіт захищають одним або декількома патентами (випускниця 2005 року студентка групи ЛМ-93 Ольга Грановська по дипломному проекту на тему "Лінія для виробництва безосновних рулонних матеріалів з розробкою вальців" одержала п'ять патентів). А мій аспірант Віктор Вітвицький за роки навчання в університеті став співавтором більше десятка патентів і чотири рази ставав стипендіатом Президента України. Також мої студенти-дипломники неодноразово ставали переможцями й призерами Міжнародних салонів винаходів і нових технологій.
Протягом останніх років я разом зі співробітниками фізико-математичного факультету доцентом М.Г.Лисенком, завідувачем лабораторії кріогенної техніки О.В.Козленком та інженером В.В.Гаврилюком багато працюю з Малою академією наук. Наші вихованці регулярно беруть участь і стають переможцями різних конкурсів міського, державного й міжнародного рівнів (зокрема Міжнародного конкурсу "Stockholm Junіor Water Prіce", а також конкурсу Іntel-Техно Україна).
Лише за останні неповні два роки разом зі слухачами МАН за темами їхніх розробок було подано два десятки заявок на патенти. При цьому варто зазначити, що працювати зі школярами трохи важче, ніж зі студентами, адже деякі з них часто не тільки амбітніші, але й надто самовпевнені, для них не існує (або майже не існує) жодних авторитетів. І іноді треба докласти чимало зусиль, аби вони почали дослухатися до думки фахівців. Але в цілому це дуже допитливі та працьовиті хлопці й дівчата. І я вважаю просто необхідним заохотити їх до технічної творчості та надати при цьому максимальну допомогу, яку я свого часу отримав набагато пізніше – майже під час роботи над дипломним проектом.
…Мене нерідко запитують, як саме з'являються ідеї винаходів? Найчастіше я просто бачу, як можна поліпшити недосконалу розробку – і роблю винахід або корисну модель. Для цього я регулярно переглядаю новинки Укрпатенту, Роспатенту та Європейського патентного відомства.
При цьому я завжди намагаюся зробити винахід по можливості більш простим. А для цього мало однієї інтуїції, потрібні знання, причому знання в найрізноманітніших галузях, які нерідко навіть виходять за межі отриманої спеціальності. Як любить постійно повторювати студентам наш декан Є. М. Панов, "зайвих знань не буває". І в цьому я з ним повністю згодний!