18 лютого цього року група студентів і співробітників КПІ відвідала місця, безпосередньо пов'язані з найбільшою техногенною катастрофою людства – аварією на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС.
Основу групи з 29 осіб склали студенти кафедри графіки ВПІ на чолі із завідувачем цієї кафедри доцентом Тетяною Григорівною Осиповою. Також у складі групи були старші викладачі кафедри графіки В.В.Цах і М.В.Шаповаленко, завідувач кафедри міжнародної економіки ФММ професор С.В.Войтко і професор кафедри хімічного, полімерного та силікатного машинобудування ІХФ І.О.Мікульонок. Метою поїздки було проведення її учасниками фотозйомки та пленера в рамках заходів, приурочених до 30-ї річниці аварії. Організовано її було за сприяння і коштом Державного агентства України з управління зоною відчуження.
Автобус вирушив від головного корпусу НТУУ "КПІ" о 7 год. 40 хв. і вже за дві години прибув на контрольно-пропускний пункт "Дидятки", що стоїть на межі тридцятикілометрової зони відчуження. На початку одинадцятої за нами приїхав представник ЧАЕС, і автобус рушив зоною відчуження. До самого Чорнобиля (і після нього до самої станції) ми не зустріли жодної людини або звіра: лише назавжди покинуті й напівзруйновані помешкання й будівлі.
Після покладання квітів до Стіни пам'яті – одного з елементів Меморіалу загиблим ліквідаторам на ЧАЕС – ми неквапливо об'їхали станцію і потрапили до оглядового павільйону, з якого як на долоні відкрився вид на постраждалий 4-й енергоблок. Поруч працювали сотні людей, які задіяні на роботах зі спорудження додаткового захисту та нового безпечного конфаймента (НБК) об'єкту "Укриття". На власні очі ми побачили майже готову для "насування" на напівзруйнований енергоблок величезну споруду заввишки 108 м, завширшки 257 м і завдовжки 150 м. У готовий НБК масою майже 40 тисяч тонн вже восени цього року буде "сховано" раніше збудований саркофаг. Гарантійний термін експлуатації НБК фахівці оцінюють у 100 років.
Після докладної та цікавої розповіді працівника станції про події тридцятирічної давнини нас запросили на обід. До речі, вхід до їдальні можливий лише крізь "рамку", яка перевіряє найбільш уразливі місця кожного відвідувача на наявність радіоактивного забруднення: його взуття, коліна, долоні та голову.
А далі в супроводі заступника головного інженера ЧАЕС з ядерної та радіаційної безпеки Олександра Новікова автобус рушив до "мертвого" міста Прип'ять. Пройшовши вже третій КПП (після КПП "Дитятки" і "Лелів"), ми потрапили до міста, де панують тиша й радіація.
Про отримані враження розповідати досить важко, але в будь якому разі байдужих не залишилося.
Наостанок ми зробили групове фото біля пам'ятного знака на межі міста Прип'ять, яке проіснувало лише 16 років – з 1970 року по 27.04.1986.
Благополучно пройшовши "тест на радіацію" на КПП "Лелів" і "Дитятки", ми повернулися до Києва.
