Ви є тут

Катастрофа на Байконурі


Залишки ракети Р-16 після аварії 24 жовтня 1960 р.

Після закінчення Другої світової війни відносини між СРСР і США різко загострилися. Починаючи з 1946 року в США розроблялися плани ядерного нападу на Радянський Союз. У 1946 році Пентагон розробив план "Кліщі", за яким передбачалося скидання 50 авіаційних ядерних бомб на 20 міст СРСР. У 1948 році в плані "Спопеляючий жар" говорилося вже про застосування 133 ядерних авіабомб по 70 містах СРСР. Через рік ці цифри збільшилися до 300 авіабомб і 200 міст. Наприкінці 1960 року, вже маючи на озброєнні балістичні ракети, Пентагон планував ядерний удар по 3423 цілях на території СРСР. Дислоковані у Великобританії, Туреччині, Італії американські ракети тримали під прицілом усю європейську частину СРСР.

У такій складній обстановці керівництво Радянського Союзу визначило завдання якнайшвидше створити і розгорнути старти з  міжконтинентальними балістичними ракетами (МБР), які могли б з території СРСР вражати стратегічні об'єкти на території США.

Міжконтинентальна ракета Р-7А С.П.Корольова мала складну, дорогу і легко вразливу стартову систему. Підготовка її до пуску займала більше 20 годин. Потрібні були нові МБР з високим ступенем готовності. Такими мали стати ракети Р-16, розроблені в КБ М.К.Янгеля.

Льотні випробування першої МБР Р-16 почалися в жовтні 1960 р. на полігоні Байконур під керівництвом голови Державної комісії маршала М.І.Недєліна і технічного керівника М.К.Янгеля. Перша ракета була доставлена в монтажно-випробувальний корпус 26 вересня 1960 р. З ранку і до пізнього вечора військові і цивільні фахівці проводили випробування, а вночі під контролем військпредів заводчани виконували необхідні доопрацювання. Кожен день маршал М.І.Недєлін особисто доповідав про хід підготовки до пуску главі держави М.С.Хрущову.

21 жовтня 1960 р. ракету вивезли на стартову позицію майданчика 41. 23 жовтня ракету заправили компонентами палива, стисненими газами і розпочали підготовку її до пуску, призначеного на 19.00.

На ракеті застосовувалися самозаймисті та токсичні компоненти палива: окислювач (азотний тетроксид) і пальне (несиметричний диметилгідразин), які подавалися в камеру згоряння турбонасосними агрегатами (ТНА). Для надійної герметизації паливних баків і підвідних трубопроводів при вході у ТНА встановлювалися спеціальні розділювальні пристрої – піромембрани.

Ракета Р-16 на старті23 жовтня о 18.00, згідно з технологічним графіком спочатку мали бути підірваними мембрани першого і другого ступенів по лінії окислювача як безпечного в пожежному відношенні компонента. Переконавшись у герметичності системи, можна було підривати мембрани по лінії пального.

Виконуючи отриману команду, відповідальні за двигуни по пояс залізли в люки хвостового відсіку першого ступеня і стали слухати, коли відбудеться підрив мембран, щоб підтвердити, що двигун готовий до пуску. Їх спрацьовування контролювалося на слух, оскільки випробувачі ще не мали апаратури, за допомогою якої можна було б визначити спрацьовування піромембран, а у хвостовому відсіку було темно. Оскільки першими повинні підриватися мембрани окислювача другого ступеня, увага була спрямована нагору. Раптом пролунав звук у хвостовому відсіку першого ступеня, а через кілька секунд в районі двигуна першого ступеня стався яскравий спалах і хвостовій відсік наповнився запахом згорілого пороху. За допомогою переносних ламп фахівці оглянули хвостовий відсік першого ступеня і з'ясували, що замість піромембран магістралі окислювача другого ступеня спрацювали піромембрани магістралі пального першого ступеня. А за закопченням визначили, що стався самовільний підрив піропатронів відсіченого клапана газогенератора першого блоку маршового двигуна першого ступеня. Було оголошено годинну затримку пуску.

У заправленому стані ракета Р-16 могла стояти 24 години. Далі ущільнення, манжети, прокладки могли зруйнуватися компонентами палива. Якщо пуск скасувати, то потрібно злити паливо, відправити ракету на завод,  там перебирати двигуни, міняти всі ущільнення тощо. Підготовка до пуску другої ракети тривала б не менше місяця.

На екстреному засіданні комісії технічне керівництво запропонувало замінити піропатрони відсічних клапанів, що спрацювали, прямо на старті, без зливу компонентів палива. Військові погодилися, і пуск перенесли на 19.00 24 жовтня.

Щоб продовжити підготовку ракети до пуску, необхідно було з'ясувати і усунути причину підриву піропатронів. І поки фахівці на слух і запах встановлювали факт спрацьовування піромембран, згорілі піропатрони замикали електричне коло, що проходило через головний розподільник (ГР) системи управління першого ступеня.

Пізно ввечері 23 жовтня виявили, що ізоляція одного з джгутів була повністю розплавлена, і сталося коротке замикання. У цьому і була причина несанкціонованого спрацьовування піропатронів відсічного клапана газогенератора першого блоку маршового двигуна першого ступеня ракети. Небезпечну операцію по заміні ГР системи управління та відсічних піроклапанів газогенератора перенесли на 24 жовтня.

Рішення про заміну ГР системи управління на заправленій ракеті з підірваними мембранами було пов'язано з великим ризиком. Але Державна комісія пішла на це.

Вранці 24 жовтня фахівці зайнялися усуненням дефектів, виявлених напередодні. У другій половині дня, на останньому засіданні Державної комісії було заслухано повідомлення про те, що порушення послідовності подачі команд, яке призвело до мимовільного спрацювання мембран, стало наслідком проектних і виробничих дефектів пульта підриву, розробленого ОКБ-692 (м. Харків).

Щоб унеможливити виникнення помилкових команд, комісія прийняла, як показав поставарійний аналіз, фатальне рішення – за 30-хвилинної готовності до пуску зробити переустановку крокових двигунів системи управління у вихідний (нульовий) стан зі спеціально розробленого пульта. Члени комісії не врахували, що бортова ампульна батарея вже буде по годинній готовності встановлена на ракету і підключена штатно. У результаті на бортовий шині другого ступеня з'явиться напруга. Не врахували вони й того, що всі блокування, що перешкоджають запуску двигуна другого ступеня, були зняті під час попередніх операцій.

Приблизно за годину до аварії були прорвані розділювальні піромембрани паливних баків другого ступеня. Для надійності цю операцію проводили не з дефектного пульта підриву піромембран, а вручну, від окремих джерел живлення. Було перевірено герметичність магістралей і підключено ампульні батареї.

Вибух  ракети Р-16 24 жовтня 1960 р.О 18.45 при русі в початковий стан програмний струморозподільник видав команду на спрацювання електропневмоклапану наддуву пускових бачків маршового двигуна другого ступеня. Двигун запустився. Полум'я миттєво пропалило бак окислювача першого ступеня, потім зруйнувався бак пального першого ступеня, відбулося інтенсивне загоряння більше 120 т компонентів палива. Хвилі полум’я поширювалися з великою швидкістю, поглинаючи все на своєму шляху.

Вибухове догоряння тривало не більше однієї хвилини і поширилося на десятки метрів від старту. Компоненти палива, що виплеснулися з баків, облили випробувачів, що були знизу. Люди згорали миттєво. Ті, хто опинився на майданчиках обслуговування, стрибали прямо у вогонь, намагаючись втекти від палаючої ракети.

Спеціальна машина з аварійно-рятувальною командою відразу ж в'їхала на територію, і рятувальники заходилися допомагати охопленим полум'ям людям, збивати з них вогонь, гасити одяг піском (нічого іншого не було). Пожежа після вигорання компонентів палива тривала ще дві години. Догорало все, що могло горіти, – агрегати і споруди, обладнання та кабельні комунікації. Вціліли лише двигуни першого і другого ступенів, виготовлені зі спеціальних жароміцних сталей.

М.К.Янгель за кілька хвилин до вибуху пішов у курилку. Тільки запалив сірника, як пролунав вибух. Ризикуючи життям, він кинувся рятувати людей з вогняного пекла. Товариші по службі силою вивели його, з опіками рук, зі старту. Але, ледве забинтувавши руки, він знову повернувся на палаючий старт.

Саме М.К. Янгель, з перебинтованими руками, глибоко травмований відправив до Москви шифровку про трагедію.

Через кілька годин на Байконур вилетіли члени Урядової комісії на чолі з Головою Верховної Ради СРСР Л.І. Брежнєвим. Протягом ночі на полігон прибули госпіталі з Москви, Ленінграда, Ростова-на-Дону. Потерпілим надавали першу допомогу в госпіталі на майданчику 10. Усіх, хто потребував пересадки шкіри, відвезли в Центральний військовий шпіталь ім. Бурденка в Москву.

У катастрофі, за офіційними даними, загинуло 57 військово-службовців і 17 цивільних фахівців (за іншими даними, загинуло та померло від ран і опіків 126 осіб, а понад 50 людей отримали поранення та опіки). Серед загиблих: головний маршал артилерії М.І. Недєлін, головний конструктор системи управління Б.М. Конопльов, заступники головного конструктора ракети В.А. Кінцевий і Л.А. Берлін, заступник головного конструктора двигуна Г.Ф. Фірсов, заступник начальника полігону полковник А.І.Носов, начальники управлінь полігону Е.І.Осташев і Р.М.Григорьянц.

Пам'ятник ракетникам, які загинули 24 жовтня 1960 р.27 жовтня 1960 р. в Солдатському парку м. Ленінськ (нині Байконур) у братській могилі були поховані 54 військовослужбовці, а цинкові труни з тілами цивільних фахівців літаками відправили на їх Батьківщину: у Москву, Дніпропетровськ, Харків, Київ, Загорськ. Урну з прахом Головкому РВСП головного маршала артилерії М.І. Недєліна встановлено в Кремлівській стіні.

Сім'ям загиблих було надано можливість вибору місця проживання в будь-якому місті СРСР з наданням квартир. Для організації переїзду сімей виділили супроводжуючих. За Постановою Уряду, сім'ям загиблих призначили на ті часи добрі пенсії. Всім постраждалим, які лежали в шпиталі, дали можливість вибрати за бажанням місце роботи або служби в будь-якому місті країни.

А вже 2 лютого 1961 року було проведено успішний пуск другої ракети Р-16. У жовтні 1961 року першу МБР Р-16 прийняли на озброєння.

Рівно через три роки, 24 жовтня 1963 року, трапилася ще одна трагедія. Після завершення комплексних випробувань ракети С.П.Корольова Р-9А в шахтній пусковій установці на майданчику 70 через значну концентрацію кисню сталася пожежа. Загинули семеро військовослужбовців і один цивільний фахівець.

Після цієї аварії на Байконурі роботи з ракетно-космічною технікою 24 жовтня не провадяться. У цей день жителі міста приходять з квітами в Солдатський парк до братських могил, щоб вшанувати пам'ять загиблих ракетників.

30 років катастрофи на Байконурі були засекреченими. Перші публікації про них з'явилися в 1990 р. в газетах "Красная звезда" ("Це сталося на Байконурі") і "Дніпро вечірній" ("Вони були першими").

Я прибув на Байконур для проходження служби на початку липня 1964 року, і перше, що побачив у Солдатському парку, – дві братські могили загиблих ракетників 24.10.1960 р. і 24.10.1963 р. Мене вразила кількість загиблих, адже війни не було. Мій однокурсник Вадим Ніколін, що проходив строкову службу в 1960 р на майданчику 43, розповів мені про катастрофу і попередив, щоб я нікому про це не говорив. За 20-річну службу на космодромі ми жодного разу не пропустили традиційну церемонію покладання квітів до пам'ятників загиблим. Тим більше, що почав я службу на тій шахтній пусковій установці, на якій сталася трагедія 24 жовтня 1963 р.

Уже в Києві я, як голова Ради ветеранів Байконура, дізнався з листа ветерана Байконура Юрія Миколайовича Петровніна про те, що в Україні проживають родичі загиблих ракетників і цивільних фахівців. Він звернувся до мене з проханням знайти телефони, уточнити адреси родичів загиблих ракетників. Тоді я вперше познайомився з членами сімей цих героїв.

Уперше в Києві широко заговорили про цю трагедію в 2005 році, в рік 45-річчя з дня катастрофи. За рішенням Київського бюро Ради ветеранів космодрому Байконур, 24 жовтня 2005 р. в Музеї космонавтики ми зібрали родичів загиблих, ветеранів космодромів Байконур, Капустин Яр, Плесецьк, і відтоді щороку проводимо День Пам'яті в Музеї космонавтики.

А на Байконурі щороку 24 жовтня відбувається траурна церемонія – спочатку біля братських могил у Солдатському парку, а потім на майданчику 41, де сталася катастрофа. Летить час – тепер уже діти й онуки приїжджають сюди, щоб покласти квіти і мовчки постояти над могилою своїх батьків і дідів.

Ракета Р-16 на стартіВибух  ракети Р-16 24 жовтня 1960 р.Залишки ракети Р-16 після аварії 24 жовтня 1960 р.Пам'ятник ракетникам, які загинули 24 жовтня 1960 р.Родичі загиблих ракетників на майданчику 41 - місці трагедії

О.С.Болтенко, завідувач відділу історії авіації
та космонавтики ім. І.І.Сікорського ДПМ при НТУУ "КПІ",
голова Центральної ради ветеранів космодрому Байконур України, заслужений випробувач Байконура

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій