Видатний український громадський діяч Іван Огієнко свого часу сказав: "Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національного організування".
Ось уже більше двадцяти років на карті світу існує держава Україна, яку ми прагнемо зробити взірцевою. Йдучи вперед, втілюючи в життя намріяне, варто іноді озирнутись і поглянути, а чи далеко пройшли, чи не звернули на манівці, чи не згубили чогось важливого.
З метою з'ясувати стан функціонування української мови в Національному технічному університеті України "КПІ" в 2001 році кафедрою української мови, літератури і культури проводилось анкетування студентів. Учасникам опитування, якими були студенти 1, 2-х курсів різних факультетів, пропонувалось дати відповідь на десять запитань. Про отримані результати тоді поінформувала газета "Київський політехнік".
У 2011-му від того заходу минуло 10 років, і бажання ще раз проаналізувати ситуацію спонукало до повторного опитування, у якому, як і попереднього разу, брали участь студенти 1, 2-х курсів різних факультетів. Результати наведено в таблиці.
Власне, цифри говорять самі за себе. Проте на деякі моменти хотілось би звернути увагу.
Звичайно, в першу чергу, слід зазначити збільшення відсотка активних носіїв української мови. Хоча середній бар'єр залишився неподоланим, але зростання досить помітне, у 2001 р. – 31% , у 2011 р. – 48%.
У відповідях щодо мовної ситуації в навчальному процесі університету (питання 2,3) цифри майже не змінилися. Хіба що зменшилась кількість студентів, яким краще сприймати лекційний матеріал російською мовою: 15% у 2001 р. та 9% у 2011 р.
Про збільшення активного функціонування української мови серед молоді університету свідчать цифри у відповіді на 4-те питання. Так, у процесі спілкування не поспішали переходити на російську в 2011 р. 31% опитаних, а у 2001 р. таких було лише 6%.
Відповіді на питання щодо мовних уподобань при перегляді художнього фільму виявили явне збільшення прихильників української мови. Проте, слід зазначити, що у 2001 році художніх фільмів українською мовою у прокаті фактично не було. І тому такі кількісні показники – це швидше реакція на появу очікуваного і конкурентоспроможного україномовного продукту на кінематографічному ринку України. Це той випадок, коли якісна пропозиція спонукала активний попит.
Власне, аналогічна ситуація і з відповіддю на питання про вибір мови перекладної літератури. За десять років в Україні насправді з'явилось більше можливостей читати іноземну літературу в українському перекладі, та й нове покоління студентів уже добре володіє іноземними мовами і може читати художні твори мовою оригіналу.
У відповідях на 8-ме питання увагу привертає факт збільшення відсотка студентів, які завжди розмовляють українською мовою (40% у 2011 р., 25% у 2001р.), та зменшення тих, хто не вміє і не хоче нею розмовляти.
Як бачимо, зменшився і відсоток тих, для кого володіння українською мовою є характерною ознакою інтелігенції і селянства. Переважна більшість опитаних у 2011 році вважають, що така ознака є свідченням належності до української нації (36%), держави (26%). Серед інших варіантів у відповіді на це питання студенти у 2011 році зазначали: проживання в Західній Україні, україномовних регіонах; патріотизм; освіченість; належність до еліти.
Особливо хотілося б звернути увагу на статистику щодо відповіді на останнє (10) питання. Як бачимо, реальність внесла свої корективи. Якщо у 2001 р. відсоток молодих людей, які вважали, що кар'єра може залежати від знання чи незнання української мови становив 85%, то у 2011 р. таких уже 65%. Це, звичайно, теж немало. Але тенденція до зменшення ролі державної мови як одного з основних чинників при формуванні виробничих відносин – симптом невтішний.
Утім маємо надію, що наша мудра молодь, перебираючи у свої руки важелі управління державою, зуміє і набуте примножити, і втрачене повернути, і забуте відродити. Бо як оптимістично й авторитетно запевняє Л.В.Костенко: "Ти лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть".
