Контури майбутнього у творах Фрідріха Енгельса

Таку назву мала міжнародна науково-практична конференція, присвячена 190-річчю з дня народження Фрідріха Енгельса, яка пройшла у нашому університеті 25-26 листопада 2010 року і зібрала понад 200 учасників з України, Росії, Білорусі, Казахстану, Англії.

Через відомі історичні причини, особистість, діяльність, і теоретична спадщина Ф.Енгельса, як і К.Маркса, багато десятиліть сприймалися досить однобоко – переважно  через призму політики. Одні політичні сили пристосовували його праці для обґрунтування певної політики,  а інші – маючи на меті дискредитацію політичних опонентів, заперечували будь-яке наукове значення цих праць. Ці тенденції існують і сьогодні. 190-річчя з дня народження мислителя – гарний привід для того, щоб продовжити традицію наукового, об’єктивного вивчення наукової спадщини Фрідріха Енгельса.

У тому, що у минулому внесок Ф.Енгельса у розвиток науки не був оцінений належною мірою, у певній мірі… винен він сам. Про це у вступному слові говорив декан ФСП завідувач кафедри філософії проф. Б.В.Новіков Енгельс сам завжди підкреслював геніальність свого друга Карла Маркса і говорив, що поруч з Марксом він був лише «другою скрипкою». Але той факт, що після смерті Маркса Енгельс продовжив і довів до завершення роботу над «Капіталом», говорить про те, що як мислитель він не поступався своєму другу. Інша справа, що за характером вони були досить несхожі. Енгельс відрізнявся від Маркса властивістю дуже швидко вникати в суть справи і виділяти у ній головне. У їхньому творчому союзі з Марксом Енгельс все життя йшов попереду, ніби вказуючи шлях Марксу. Він написав статтю «До критики політичної економії», ознайомившись з якою, філософ Маркс став вивчати політекономію. У 25-річному віці Енгельс написав книгу «Становище робітничого класу в Англії», яка привернула увагу багатьох політиків до робітничого класу як рушійної сили майбутньої соціальної революції. Він консультував Маркса з арифметики, військової справи, звернув його увагу на ряд відкриттів у різноманітних галузях природознавства тощо.

А ще він володів величезним потенціалом наукового передбачення. У 1887 році Енгельс писав: «Для Пруссії-Німеччини неможлива тепер вже ніяка інша війна, крім всесвітньої війни. Від 8 до 10 мільйонів солдат будуть душити один одного… …Все закінчується загальним банкрутством, крах старих держав… – крах такий, що корони дюжинами валяються на вулицях, і не знаходиться нікого, щоб піднімати ці корони». Ті, хто знають сьогодні про Першу світову війну, можуть тільки дивуватися, наскільки точно це передбачення справдилося через тридцять років!

Теоретична спадщина Ф.Енгельса зачіпає дивовижно широке коло питань, тем, проблем. Філософія, протоісторія (походження людини), історія (від найдавнішої до сучасного йому ХІХ сторіччя), історія релігії, економічна наука, техніка, військова справа, соціологія, фізика (теоретична механіка, термодинаміка, космологія), хімія, біологія, мовознавство, математика – ось далеко не повний перелік наук, щодо який він залишив книги, статті, або висловив ідеї, на основі яких відповідні науки можна розвивати багато десятиліть, а може, й століть. І вдалося це Енгельсу зробити не тільки тому, що він характеризувався оперативністю мислення, вмінням схопити головне при розгляді будь-яких питань.

Енгельс жив у епоху, коли у науці відбувалася велика революція – відмежовування природничих і суспільних наук від філософії, яка понад дві тисячі років представляла всю науку, була єдиною теорією. Саме Енгельс знайшов відповідь на запитання, чим має бути філософія у той час, коли емпіричні природознавство і суспільствознавство стають теоретичними. Саме завдяки тому, що він знав те найцінніше, що надбала філософія за тисячоліття – метод пізнання, застосування якого веде дослідника до істини, – Енгельс у будь-якій науці міг пропонувати вирішення складних проблем, або визначати напрями пошуку цих рішень. І саме головному – вмінню адекватно, істинно мислити – може, – і повинен, – вчитися дослідник, що працює у будь-якій науці, вивчаючи праці Ф.Енгельса.

Готуючи конференцію, організатори прагнули до того, щоб обговорення наукової спадщини Ф.Енгельса було якомога більш широким, універсальним та ґрунтовним. І це значною мірою вдалося. Тематика доповідей, що були представлені на конференцію, була надзвичайно різноманітною. Проблеми природознавства, етика Фейєрбаха, Енгельс і Росія, сутність любові, релігія, німецька класична філософія, категорія наукового закону, протестантська етика, емпірична соціологія, мистецтво, теорія держави, наукова діяльність, сутність сучасної світової системної кризи, проблема доведення аксіом у математиці, атеїзм, гуманізм абстрактний і конкретний, політична економія, наукова філософія, наука і техніка – цим та іншим питанням були присвячені виступи на пленарному і секційних засіданнях, круглих столах.

Важко сказати, чи розпочнеться після конференції новий етап у розвитку тих наук, про які йшлося у доповідях. Але, безсумнівно, вона сприяла утвердженню наукової методології та наукового світогляду у різних науках.

В.Ігнатович