Ви є тут

Вони працювали для перемоги


Колектив КПІ. Ветерани

Минув шістдесят один рік від часу закінчення Великої Вітчизняної війни. Здобутком історії давно стали події тих буремних років, коли весь радянський народ виборював перемогу у важкій боротьбі з фашистськими загарбниками.

Газета “Київський політехнік” багато разів розповідала про тих хто зі зброєю в руках виборював перемогу. Але рідко згадувалися ті, хто в тилу доблесною працею створювали передумови для Перемоги.

У нашому університеті сьогодні працює близько сотні чоловік, внесок яких у загальну справу Перемоги відзначила держава, надавши їм статус учасника війни, нагородивши їх державними нагородами та надавши їм ряд пільг, які хоч трохи полегшують їм життя в наш складний час. Переважна більшість наших учасників війни на її початок були ще неповнолітніми, а дехто не досяг повноліття й до кінця війни. Але ж всі вони сприяли Перемозі своєю працею.

У цій статті буде згадано про конкретний внесок у справу Перемоги лише деяких учасників війни, які сьогодні часто спілкуються зі студентами в аудиторіях та лабораторіях, а також названо прізвища всіх без винятку учасників війни, що нині працюють у нашому університеті.

Васильєва Наталія Миколаївна більше 30-ти років була викладачем на кафедрі інформаційно-вимірювальної техніки, а зараз працює бібліотекарем першої категорії. У роки війни була евакуйована до Ташкента. Там навчалась у середній школі, а в місяці визрівання бавовни працювала на ланах Узбекистану. Після повернення з евакуації до Києва брала участь у розбиранні руїн на Хрещатику та у відродженні Київського зоопарку.

Герасенкова Адель Миколаївна, доцент кафедри загальної хімії, працює в КПІ з 1954 року. Евакуювавшись на початку війни до Новосибірська, працювала у плановому відділі підприємства “Головзахсибліс” і водночас закінчувала середню школу. Останні два роки війни, після вступу до Московського хіміко-технологічного інституту, вчилася і працювала в цьому інституті.

Данильчук Надія Сергіївна, старший викладач кафедри філософії, на початок війни була ще п’ятнадцятилітньою дівчинкою. Жила і вчилася у Сталінграді. Після двох тижнів нещадного бомбардування міста була евакуйована до міста Камишина. Працювала технічним працівником Сталінградського управління НКВС. Після ліквідації оточених фашистських військ у Сталінграді повернулася до міста, де за браком житла її сім’я жила у підземних приміщеннях майже вцілілого елеватора. Переїхавши потім до визволеного Києва, здобула вищу освіту в Київському державному університеті. Вже 45 років викладає в КПІ. Має державні нагороди.

Зорін Владлен Володимирович, професор кафедри енергопостачання інституту енергозбереження та енергоменеджменту, перебуваючи в евакуації в Узбекистані, ще школярем майже половину навчального часу, разом зі своїми товаришами, збирав бавовну, що була незамінною сировиною для виробництва вибухівки. А навчаючись у КПІ з 1944 року, брав участь у розбиранні руїн будинків на Хрещатику та у заготівлі дров для рідного КПІ. Після закінчення КПІ, відпрацювавши три роки на посаді начальника електроцеху великої підмосковної радіостанції, повернувся до Києва і з тієї пори назавжди пов’язав своє життя з нашим інститутом. Уже більше півстоліття навчає тут студентів та веде плідну наукову роботу. Є автором чотирьох книг, багатьох наукових статей та винаходів. В.В.Зорін – заслужений викладач НТУУ “КПІ”, академік АН вищої школи України, лауреат нагороди Ярослава Мудрого. Має чотири державні нагороди і Почесний знак Вченої ради нашого університету.

Кобцев Юрій Данилович, який нині працює доцентом кафедри мікроелектроніки, на початку війни тринадцятирічним хлопцем був евакуйований з Києва до Сталінграда. Там він навчався у п’ятому класі та водночас працював на одному з оборонних заводів. Через рік він був повторно евакуйований до Узбекистану, де в м. Турмень продовжував вчитися і працювати. Після повернення до Києва здобув вищу освіту в КПІ, відпрацював три роки інженером у м. Воронеж, а з 1956 року працює в КПІ. Нагороджений кількома медалями .

Кузнєцов Дмитро Леонтійович, який зараз обіймає посаду начальника штабу цивільної оборони НТУУ “КПІ”, на початок війни не мав ще й повних дванадцяти років. Протягом війни він працював конюхом і їздовим в одному з колгоспів Мордовії і водночас навчався в школі. У Мордовії ж закінчив сільськогосподарський технікум та вчительський інститут. Потім пов’язав своє життя з армією: закінчив військове авіаційне училище в Іркутську, літав бортмеханіком на літаках, служив на Сахаліні, далі в Києві на аеродромі КВІАУ. Водночас з військовою службою закінчив Київський інститут цивільного повітряного флоту. Віддавши Армії понад двадцять років, демобілізувався у званні полковника і з тієї пори вже більше 20 років працює в КПІ. Сьогодні, поряд з посадою начальника штабу ЦО, Д.Л.Кузнєцов очолює Раду ветеранів НТУУ “КПІ”. За бездоганну службу одержав державні нагороди.

Павлов Анатолій Володимирович, професор кафедри нарисної геометрії та інженерної та комп’ютерної графіки закінчив КПІ 1941 року і на початку війни був евакуйований до м. Новосибірська, де працював старшим технологом штампувально-інструментального цеху авіабудівельного заводу ім. В.П.Чкалова. Цей величезний завод виробляв протягом кожної доби понад 25 літаків-винищувачів.

У КПІ працює з 1946 року, протягом двадцяти років очолював кафедру, на якій і зараз працює. А.В.Павлов є видатним ученим у галузі геометричного моделювання поверхонь. Він створив відому у світі школу з прикладної геометрії. Підготував 6 докторів та 32 кандидати наук. Серед своїх численних наукових робіт має три монографії та 22 винаходи. Він – академік Академії наук вищої школи України, заслужений працівник вищої школи України.

Ремізова Муза Павлівна, старший викладач кафедри вищої математики № 1, перебуваючи в роки війни у м. Іваново, працювала на фабриці з виробництва тканин, оздоблюючи не фарбовані за відсутністю фарбників тканини вишивкою перед відправленням цих тканин на пошивочні фабрики, а влітку й восени місяцями працювала на сільськогосподарських роботах через нестачу в селах активних працівників – чоловіків, призваних до війська. За самовіддану і доблесну працю у воєнні роки її нагороджено багатьма медалями.

Руденко Володимир Семенович ще школярем був евакуйований до м. Казань, де працював токарем на фабриці кіноплівки, яка тоді виробляла вибухівку, та вчився в авіаційному технікумі. Повернувшись до Києва, здобув вищу освіту та з 1949 року працював у КПІ спочатку на електротехнічному факультеті, а потім – на факультеті електроніки, де протягом 33-х років очолював кафедру технічної електроніки. Має значний науковий доробок, до якого увійшли: 12 підручників та навчальних посібників, 11 монографій, 32 винаходи та більше 210-ти наукових статей, брошур, методичних вказівок та друкованих конспектів лекцій. За видані підручники і монографії одержав чотири премії НТУУ “КПІ”. За роки роботи в КПІ підготував 4-х докторів та 20 кандидатів технічних наук. Нагороджений медаллю “За доблесний труд у Вітчизняній війні 1941-1945 рр.” та ще кількома медалями. Нагороджений також польським Золотим знаком пошани.

В.С.Руденко є лауреатом Державної премії України та має почесне звання “Заслужений працівник вищої школи УРСР”.

Чермалих Валентин Михайлович, професор, який вже більше тридцяти років очолює кафедру автоматизації гірничої промисловості, у ранній юності, ще не закінчивши середньої школи, був призваний до лав Червоної армії, з 1944 року служив водієм автомашини у військовій частині, що охороняла Військово-Сухумську дорогу. Після закінчення війни брав участь у перевезеннях заводського обладнання з Німеччини аж до Кутаїсі, де в той час споруджувався автомобільний завод. Після чотирьохрічної служби закінчив десятий клас, а потім здобув і вищу освіту. Далі став кандидатом, а згодом і доктором технічних наук. За конкурсом був обраний завідувачем кафедри в КПІ. У своєму науковому доробку має більше 250 друкованих наукових робіт, серед них чотири книги. Має 40 винаходів. Підготував трьох докторів та 35 кандидатів технічних наук. В.М.Чермалих – академік Академії інженерних наук, заслужений професор НТУУ “КПІ”, заслужений винахідник України. Нагороджений орденом Трудового Червоного прапора, медаллю “За доблесний труд”, почесним знаком Шахтарської Слави ІІІ ступеня та знаком “Відмінник вищої школи СРСР”.

Чернега Дмитро Федорович, професор ІФФ, чотирнадцятирічним хлопцем восени 1941 р допомагав виходити з оточення секретареві Чернігівського обкому партії О.Ф. Федорову (згодом відомому організатору партизанського руху). У період окупації допомагав партизанам. Після визволення від окупації працював на Конотопському паровозоремонтному заводі. Одержавши після війни середню освіту, вступив до КПІ, який успішно закінчив 1953 року та був залишений в інституті. Поряд з педагогічною роботою проводив наукову та організаційно-педагогічну роботу. Захистив кандидатську і докторську дисертації. Працював заступником декана, а потім багато років – деканом (спочатку – загально-технічного, а потім – інженерно-фізичного факультетів). За його ініціативи було засновано кафедру фізично-хімічних основ технології металів, яку він очолює вже багато років.

Підготував трьох докторів та 18 кандидатів наук. У своєму науковому доробку має понад 380 друкованих робіт (у тому числі кілька книжок та більше 25 винаходів). Є академіком Академії інженерних наук України. Нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР та кількома медалями. Він є заслуженим професором НТУУ “КПІ” і заслуженим працівником вищої школи УРСР.

Ященко Ярослав Володимирович, який нині працює доцентом кафедри атомних електростанцій на ТЕФ, під час німецької окупації допомагав партизанам, а після звільнення Києва брав участь у будівництві висоководного мосту через Дніпро. Ворог намагався зашкодити цим роботам і піддавав будівництво мосту бомбардуванню. Під час одного з тих бомбардувань Я.В. Ященка було поранено. Після одужання в шпиталі працював кочегаром, а потім помічником механіка на пароплаві, що ходив по Дніпру. Має державні нагороди: медалі “За доблесний труд”, “За перемогу над Німеччиною у Вітчизняній війні 1941-1945 рр.”, “За освоєння цілинних та перелогових земель” та ще декілька.

Нестача друкованої площі багатотиражки не дає можливості воднораз більш-менш докладно розповісти про кожного учасника війни, який працює в нашому університеті.

Але ж колектив повинен бути інформованим про них усіх. Крім уже названих учасників війни, що безпосередньо спілкуються зі студентами, в нашому університеті ще працюють:

  • професори: Н.О. Вірченко (ФМФ), В.І. Гур (ФС), М.О. Дикий (ТЕФ), Є.К.Дулуман (ФС), С.М. Константинов (ІЕЕ), Ю.Ю.Лукач (ІХФ), Ю.Л.Мазор (РТФ), М.Г. Попович (ФЕА), С.П. Примаков (ІХФ), П.Р. Родін (ММІ), В.П. Сігорський (ФЕЛ), О.Ф. Тищенко (ХТФ), І.І. Трифонов (ВІТІ);
  • доценти: Ф.Н. Абрамов (ММІ), О.О.Ахромеєв (ФС), П.А. Бойко (ІФФ), Є.П. Маслов (ІЕЕ), Ю.Д. Островой (ПБФ), С.П. Полішко (ПБФ), П.А. Святовець (ІЕЕ), М.С. Тривайло (ММІ); В.М.Яворовський (ММІ);
  • старші викладачі: В.П. Забєліна (ВПІ), Ю.В. Міхєєв (ІЕЕ), К.Г. Нікітін (РТФ).

На факультетах, в інститутах, відділах та службах нашого університету працює ще багато учасників війни, які організують та забезпечують нормальний хід навчального процесу, дбають про порядок, чистоту та ремонт у всіх приміщеннях і на території нашого університету.

  • На ІХФ – В.А.Рудницька, на ІФФ – О.Ф.Борисова, В.Ф.Волинець, П.Г.Співак; у ММІ – О.А.Онікієнко, Б.Д.Тарашевський, Л.О.Тютюнник; у ВПІ – Б.В.Дихновський; у ІЕЕ – О.І.Матус, А.Т.Орленко; на ТЕФ – І.М.Жеребцов; на ХТФ – В.К.Вільчинська, І.А.Погурок; на ФФВС – А.Ф.Голованова; на ФІОТ – О.Я.Біба, Є.С.Гаврилова, О.Ф.Мацієвський, Н.О.Остановська, Н.А.Тиха; у ВОХР – І.І.Бобир, В.Г.Левченко, М.О.Прудченко; у ВІТІ – В.Ю.Бубенко, А.К.Годунова, П.Д.Голодненко, О.К.Коротунова, О.П.Малишевська, Л.П.Овсяницький, В.О.Прокоф’єв, І.І.Путівльський; у господарчому відділі – О.Д.Авраменко, М.Д.Буханевич, Є.П.Вишневська, А.В.Волошин, О.М.Комарова, М.Я.Костильов, Н.М.Костюк, Ф.М.Крилас, Ф.Д.Лановенко, А.Є.Литвин, Я.Г.Макагонюк, Д.С.Михтюк, М.І.Мокрий, Р.А.Синьковська, М.А.Січкар, В.Ф.Складан, І.М.Черняк, М.В.Юшманов;
  • у ЦКМ – К.В.Карабка, в адмінслужбі – М.М.Березовська, А.А.Каменський, В.Г.Коваль, Л.К.Кочерга, В.П.Поліщук; у студмістечку – Ф.Х.Гаркуша, Л.М.Мельниченко, Т.С.Новікова, К.Т.Степаненко.

Всім учасникам війни, які працюють у нашому університеті, притаманні спільні риси: почуття високої відповідальності за доручені їм справи, порядність, почуття взаємної допомоги. Рада ветеранів НТУУ “КПІ” всім їм, як і учасникам бойових дій, зичить доброго здоров’я, щастя, плідної роботи в нашому університеті, активного довголіття, успіхів у всіх справах, за які вони беруться, злагоди і добробуту в їхніх сім’ях.

Автор: О.Г. Шаповаленко, член ради ветеранів

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій