14 січня 2010 року виповнюється 90 років з дня народження заслуженого працівника вищої школи УРСР, лауреата Державної премії України, професора Василя Миколайовича Винославського, який протягом багатьох років був деканом гірничого та факультету гірничої електромеханіки і автоматики Київського політехнічного інституту (27 років) та завідувачем кафедри (35 років).
Василь Миколайович народився у 1920 році на чудовій українській землі в селі Лука-Барська Барського району на Вінниччині. Тут пройшло його дитинство. Він любив цю землю, із захопленням розповідав про неї колегам по роботі, часто навідувався до рідного дому і при нагоді запрошував своїх колег до рідного села, з любов’ю показував пам’ятні місця дитинства.
У 14 років він починає працювати в автоколоні «Дорбуд» у м. Києві, а з 1935 по 1938 рр. навчається в середній школі № 73 м. Києва, після закінчення якої вступає до Київського політехнічного інституту на електротехнічний факультет за спеціальністю «Електричні мережі та системи».
Коли фашистська Німеччина напала на Радянський Союз, В.М. Винославський пішов добровольцем на фронт. В 1941-1942 роках він – слухач військового факультету зв’язку Червоної Армії в Ташкенті, після закінчення якого був призначений начальником зв’язку 1368-го зенітного артилерійського полку 25-ї дивізії Центрального фронту. Влітку 1943 року він брав участь у важких боях під Понирями на Курській дузі, де був тяжко поранений.
Після одужання в 1944 році капітан В.М. Винославський був демобілізований у зв’язку з тяжким пораненням. Він повертається у свій рідний Київський політехнічний інститут студентом і закінчує його з відзнакою в 1946 році.
Закінчивши інститут, В.М. Винославський працює асистентом кафедри електричних мереж та техніки високих напруг. Крім педагогічної роботи в цей період (1946-1948 рр.), він виконує велику і відповідальну громадську роботу, працює секретарем комітету комсомолу КПІ та членом партійного комітету КПІ.
У період 1948-1952 рр. він є аспірантом кафедри електричних мереж, після закінчення аспірантури в 1952 році захищає дисертацію з присвоєнням ступеня кандидата технічних наук.
Ще будучи аспірантом, Василь Миколайович разом з П.Ф. Рибченко направляється для роботи на кафедру гірничої електромеханіки недавно створеного гірничого факультету. Вони активно включились у навчальний процес, виконали значну роботу з розробки спеціальних дисциплін електротехнічного напряму та створення відповідної лабораторії, з підготовки навчально-методичного забезпечення дисциплін для навчання фахівців за прискореною програмою (2,5 року), що розпочалася в цей час.
У 1953 році В.М. Винославський отримує звання доцента та призначається на посаду доцента кафедри гірничої електромеханіки, а у 1954 році стає завідувачем кафедри, яку очолює до 1988 року. За ці роки кафедра тричі змінювала назву: електрифікації та автоматизації гірничих робіт, електропостачання гірничих підприємств, а потім і дотепер – електропостачання.
На кафедрі значно активізується наукова робота, інтенсивно проводяться наукові дослідження з регулювання напруги в електричних мережах, удосконалення систем електропостачання шахт, розроблення спеціальних трансформаторів з регулюванням напруги під навантаженням, розробки пускових агрегатів для електросвердел та ін.
На кафедрі працює науково-дослідна група, що проводить наукові дослідження на замовлення Конотопського заводу «Красний металіст», комбінатів «Укрзахідвугілля», «Укрбурвугілля» та ін. У цей період на кафедрі зароджується школа електропостачання підприємств, яка пізніше стала відомою в усьому СРСР.
З 1955 року В.М. Винославський виконує обов’язки заступника декана, а в 1958 році призначається деканом гірничого факультету і працює ним з урахуванням структурних змін до 1988 року (гірничий, автоматики та приладобудування, гірничої електромеханіки та автоматики).
Для Василя Миколайовича завжди характерним був творчий підхід до виконуваних обов’язків з урахуванням актуальності проблем, які є нагальними. Так, за його ініціативою в 1959 році із числа студентів груп гірничих електромеханіків почалась підготовка фахівців за спеціальністю «Автоматизація і комплексна механізація гірничої промисловості», випуск якої відбувся в червні 1961 року. Значна частина випускників цього випуску в подальшому отримала наукові ступені та звання. Під керівництвом В.М. Винославського для нової спеціальності вперше в країні були розроблені навчальні плани, програми дисциплін електромеханічної, електротехнічної підготовки та з автоматизації. Авторський колектив кафедри (В.М. Винославський, П.Ф. Рибченко, М.Г. Попович, М.О. Полянський, Г.І. Данильчук) підготував та вперше в країні видав навчальний посібник «Автоматизація виробничих процесів вугільних шахт». У 1964 році спеціальність «Автоматизація і комплексна механізація гірничої промисловості» перейменовано на спеціальність «Електрифікація і автоматизація гірничих робіт» із відповідною зміною назви кафедри.
Будучи завідувачем кафедри, деканом та враховуючи недоліки кадрів на факультеті, залучення значної кількості викладачів із проектних, наукових організацій, Академії наук, Василь Миколайович проводив значну роботу з підготовки та омолодження складу науково-педагогічних кадрів високої кваліфікації, залучення до педагогічної роботи випускників факультету.
На кафедру гірничої електромеханіки ще в 50-ті роки прийшли випускники М.О. Полянський, В.Б. Подаревський, Г.І. Данильчук, В.В. Яснопольський, М.Г. Попович, С.Н.Карпов, В.Л. Язев, І.С. Рябенко, О.І. Соловей, М.Г. Борисюк, пізніше – В.Д. Лепорський, В.Ф. Скриль, А.В. Праховник, В.М. Кононцов, В.Я. Пащук, А.Д. Голота, С.П. Шевчук, Ю.І. Шульга, В.С. Лісовський, Є.І. Алтухов, М.В. Печеник, В.В. Прокопенко, Л.І. Несен та інші.
Ця тенденція продовжувалась протягом усього часу роботи Василя Миколайовича. Ним особисто було підготовлено 34 кандидати наук, за його активної допомоги захищено 5 докторських дисертацій.
У 1972 році його затверджено у вченому званні професора. За високі досягнення в підготовці фахівців у 1974 році професор В.М.Винославський одержує почесне звання «Заслужений працівник вищої школи України». Під його керівництвом на кафедрі створена наукова школа з питань електропостачання, визнана як в Україні, так і за її межами. На кафедрі досліджувалися проблеми створення засобів регулювання напруги, оптимізації режимів електропостачання, систем електропостачання гірничих підприємств, апаратів бездугової комутації, розроблені підсистеми «Електропостачання» в системах АСУП для великих промислових об’єднань Білорусі та Уралу. Кафедра проводила дослідження і співпрацювала з виробничими об’єднаннями «Укрзахідвугілля», «Білорускалій», «Уралазбест», Київським інститутом автоматики, УкрНДІпроект, ВНДІВЕ, МакНДУ, Конотопським заводом «Красний металіст» та іншими.
Кафедра підтримувала тісні зв’язки зі спорідненими кафедрами інших навчальних закладів СРСР: Московського, Свердловського, Дніпропетровського гірничих інститутів, Донецького, Тбіліського політехнічних, Криворізького гірничорудного, Комунарського гірничо-металургійного інституту та ін.
Василь Миколайович підтримував ділові та особисті стосунки з провідними вченими цих навчальних закладів. Між кафедрами факультету та цих навчальних закладів склалися сталі форми співробітництва, що допомагали у проведенні наукових досліджень, сприяли вдосконаленню навчального процесу, узгодженню навчальних планів та програм, обміну досвідом роботи, проведенню спільних семінарів, конференцій тощо.
У 70-ті роки за ініціативою В.М.Винославського успішно розвивається наукове та навчальне співробітництво кафедр факультету із зарубіжними ВНЗ. Особливо успішно в цьому плані співпрацювала кафедра електропостачання з Вроцлавською політехнікою, Лейпцизькою вищою технічною школою, Вісмарською вищою школою: проводяться спільні наукові дослідження, конференції, обмін досвідом у навчальному процесі, читання лекцій, здійснення обміну практикою студентів, публікуються спільні результати досліджень, розробляються та захищаються кандидатські дисертації, підготовлюються та видаються російською і німецькою мовами три навчальні посібники з відповідними грифами міністерств освіти.
Визнанням успіху кафедр факультету у справі підготовки фахівців було також те, що протягом багатьох років професор В.М.Винославський очолював гірничу секцію науково-технічної ради Мінвузу України, був членом президії Навчально-методичної ради з гірничої освіти СРСР. Очолюючи гірничу секцію, Василь Миколайович багато уваги приділяє вдосконаленню навчального процесу при підготовці фахівців для гірничо-добувної промисловості, узгодженню та покращенню навчальних планів та програм дисциплін, що читаються в гірничих вузах України. Він регулярно практикує виїзні відкриті засідання секцій у гірничих вузах України, на яких здійснюється обмін досвідом підготовки фахівців, обговорюються проблеми гірничої освіти, вивчається стан освіти та матеріальне забезпечення навчального процесу в конкретних вузах, відбуваються зустрічі членів секції з професорсько-викладацьким колективом приймаючого вузу.
Особливою заслугою В.М. Винославського є організація роботи зі створення нової матеріально-технічної бази факультету. В період 1963-1966 рр., коли кафедри гірничого факультету були переведені на факультет автоматики та приладобудування, було втрачено значну частину кадрового складу кафедр та лабораторної бази, відчувався гострий дефіцит приміщень. Завдяки зусиллям колективу кафедр, з особистої ініціативи В.М.Винославського було знайдено підтримку ректора та Вченої ради КПІ у відновленні факультету як факультету гірничої електромеханіки та автоматики. Радою Міністрів України були ухвалено рішення про фінансування будівництва корпусу факультету та гуртожитку для студентів за рахунок переважно Мінвуглепрому та Мінпромбудматеріалів.
Під керівництвом декана факультету В.М. Винославського була проведена велика організаційна робота з проектування, будівництва та одержання інвестицій на будівництво. В 1974 році будівництво навчального корпусу факультету та гуртожитку було закінчено. У корпусі розташовано та оснащено новими меблями велику кількість приміщень, аудиторій, кафедр, лабораторій, допоміжних підрозділів та ін. Розширені зв’язки кафедр з підприємствами, підтримка зв’язків з випускниками дали змогу отримати нове гірниче обладнання, електрообладнання, необхідну вимірювальну та обчислювальну техніку.
Корпус факультету № 22 (нині Інститут енергозбереження та енергоменеджменту) є справжньою пам’яткою всьому колективу факультету того часу та особисто декану факультету професору В.М.Винославському, пам’ятна дошка якого зустрічає нас на вході в корпус.
Працюючи на посадах завідувача кафедри і декана факультету, професор В.М.Винославський був головою ради із захисту дисертацій, головою гірничої секції республіканського Будинку економічної та науково-технічної пропаганди, членом науково-технічної ради інституту «Автоматвуглерудпром».
Останні роки свого життя (з 1988 по 1992) Василь Миколайович працював професором кафедри електропостачання факультету електроенергетики та автоматики. Учасник та інвалід Великої Вітчизняної війни, професор В.М.Винославський за бойові дії та трудові досягнення нагороджений орденами Пошани, Жовтневої Революції, Вітчизняної Війни першого ступеня, 11-ма медалями. В.М. Винославський викладав дисципліни: «Електропостачання підприємств», «Підстанції і мережі», «Вступ до спеціальності» та ін. Ним опубліковано 126 наукових робіт, зокрема монографія «Расчёт электрических распределительных сетей», чотири навчальні видання з грифом Мінвузу України. У 2005 році Василь Миколайович за підручник «Переходные процессы в системах електроснабжения» отримав (посмертно) звання лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки (авторський колектив: В.М. Винославський, Г.Г. Пивняк, Л.І. Несен, А.Я. Рибалко, В.В. Прокопенко).
На завершення слід відмітити, що успіхи колективів кафедри та факультету, які очолював професор В.М. Винославський, були обумовлені не тільки його високим професіоналізмом, а і його людськими якостями, створенням у колективі творчих, робочих, дружніх, доброзичливих стосунків. Йому були властиві людяність, справедливість, відкритість, сердечність, висока внутрішня культура, чуйність, небайдужість до людей, які працюють поряд, турбота про них. Він був мудрою людиною, умів чути людей, був уважний до чужої думки, для нього було характерним відчуття реальності. Також йому була притаманна вимогливість як до співробітників факультету, так і до студентів, але він не любив читати нотації, докоряти через дрібниці, він звертався до сумління, боячись образити, контролював кожне своє слово. Його любили студенти за його ставлення до них, з любов’ю вони називали його «Папа Вася». Незважаючи на те, що йому як інваліду було нелегко, він був оптимістом, ніколи не скаржився на своє здоров’я, був прикладом для співробітників. Він жив за принципом: жити, мріяти, любити, бути оптимістом, робити людям добро. Пройшло 17 років, як Василя Миколайовича немає поряд з нами, але не випадково на всіх урочистих заходах в ІЕЕ його завжди згадують з теплотою.