Запитання до любителів кросвордів: яке місто навесні пахне полуницею, а восени – айвою? Куди у квітні пориваються гурмани, щоб поласувати щойно виловленими оселедцями? Яку дорогу ганять водії, долаючи 200 км шляху за 5 годин? Де мешканці замість велосипедів пересуваються на човнах? І нарешті, яке місто туроператори нарекли "Українською Венецією", не втомлюючись організовувати тури в цей віддалений куточок Одеської області? Це все про Вилкове – містечко старовірів і нащадків козаків останньої Січі, що мальовничо розкинулося в гирлі Дунаю.
З назвою довго не мудрували. Ріка тут розділяється на кілька потужних рукавів, які утворюють вилку. Ось і назвали Вилкове. Цікаве воно тим, що розташувалося на намивних ґрунтах, які виносить ріка, будинки стоять на укріплених острівцях, а вулиці – це канали (єрики). Дерева висаджують уздовж єриків, щоб корінням укріпити береги, а потім вирубують на дрова. На старих вулицях уздовж води йде неширока, в дві дошки дерев'яна доріжка (кладка). Усе потрібне для господарства доставляють човнами. Лишилося три родини, які майструють дерев'яні судна за старим зразком – із загостреним носом та кормою, щоб не розвертати плавзасіб, а зручно курсувати вперед – назад.
Вилкове утворилося в середині XVIII ст., коли в Дунайських плавнях почали ховатися старовіри, а потім донські й запорізькі козаки. Селилися на островах, утворених рукавами (гирлами) Дунаю: Білгородським, Очаківським, Анкудіновим і Старостамбульським. Щоб мати під ногами більш-менш твердий ґрунт, перекопали острови каналами, рівень води знизився, з'явилося місце для господарювання. І донині хати ставлять з очерету, обмазаного глиною, – житла виходять ошатними, теплими і легкими, опалюються переважно дровами. Періодично споруди піднімають, нарощують фундамент і ставлять назад. Відмостки заповнюють черепашником.
Населення живе досить бідно. Основними заняттями є риболовля, вирощування ранньої, дуже великої полуниці, груш, яблук, і винограду місцевого сорту "новак". Останнім часом з'явився новий промисел – узимку заготовляють на експорт очерет, якого в плавнях сила-силенна, адже в Європі стали модними дахи з екологічно чистих матеріалів.
Туристам зазвичай пропонують подорож до так званого "нульового кілометра", в одне з гирл, де Дунай впадає в Чорне море. Місцеві з посмішкою розповідають, що знак "0 км" уже кілька разів пересували в бік моря, бо ріка щороку наносить чимало землі, подовжуючи острови. Ще одна місцева родзинка – довжину рік прийнято рахувати з витоку, лише Дунай вимірюють з гирла.
Городи – важливе джерело доходу і предмет гордості вилковчан. Вони розташовані на островах уздовж каналів: сяка-така будівля, один-два човни, рівчаки для поливу (поглиблюють щороку), рослини у три рівні: полуниця, виноград, яблуні-груші (айва). Усе це чудово визріває. Збут – човнами до Одеси. Дехто з господарів там і зимує, оснастивши будівлю сонячними батареями.
Уся територія водно-болотних угідь навколо містечка належить до Дунайського біосферного заповідника – місця існування водоплавних і навколоводних птахів. Тут налічується 950 видів рослин, багато з яких – ендеміки, а 66 належать до рідкісних; тварин нарахували понад 5 тис. видів; комах – до 4,5 тис. видів; 10 видів земноводних, в окремих місцях буває 10-20 тис. особин на гектар. Та основне роздолля – для понад 250 видів птахів. Можна зблизька побачити зграї рожевих пеліканів – до тисячі особин, але особливо гарний – кучерявий пелікан. Щодня кожен із них з'їдає понад кілограм риби. А коли над головою пролітає зграя цих рибоїдів – відчуття, що потрапив у парк Юрського періоду. Усі види риб, занесених до Європейського червоного списку, зустрічаються у водах заповідника: шип, осетер атлантичний, лососі чорноморський та дунайський тощо.
Здається, у місцевій кухні рибу додають до всіх страв: голубців, млинців, перців і баклажанів: варену, парену, смажену і копчену. Та неперевершена вона – найпростішого приготування: гриль і духовка. З місцевого винограду роблять однойменне вино "новак". Оскільки погребів немає, а кондиціоновані приміщення – дорого, вино випивають ще до Нового року, регулярно навідуючись у гості один до одного. Жартують, що вилковчани, "начастувавшись", хитаються не праворуч-ліворуч, а вперед-назад, щоб не шубовснути у рівчак.
У радянські часи через близькість кордону Вилкове було закритим містом. До туризму тут лише звикають. Старовіри шанують свої традиції і регулярно відвідують храм. Для 10 тис. містян діє дві старообрядницькі церкви та одна православна. Найпопулярніше місце – ринок з рибним різноманіттям, ціни помірні. Восени пропонують сома, сазана, судака, раків та іншу річкову смакоту.
