17 квітня виповнилося 130 років від дня народження члена-кореспондента АН УРСР Миколи Олександровича Тюленєва (1889 – 1969), одного із видатних випускників Київського політехнічного інституту, який зробив вагомий внесок у становлення та розвиток осушувальних меліорацій в Україні, більш відомих у світі як культура боліт. Згідно з Постановою Верховної Ради України ювілей М.О.Тюленєва святкується на державному рівні.
Народився Микола Тюленєв 17 квітня 1889 р. в с. Ганнівка Катеринославської губернії в сім'ї службовця. Після закінчення гімназії в Полтаві протягом 1907–1911 рр. навчається на сільськогосподарському відділенні Київського політехнічного інституту Імператора Олександра II (нині – Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського"). Коло його наукових інтересів формується насамперед під впливом професора П.Р. Сльозкіна. За його рекомендацією, під час останніх двох років навчання бере участь у проведенні колективних дослідів із кукурудзою в Катеринославській та Харківській губерніях під керівництвом майбутнього академіка Б.М. Рожественського. Його спеціалізація після закінчення закладу – "культуртехніка", або "агроном-меліоратор".
У 1911– 1912 рр. Микола Тюленєв – практикант Департаменту землеробства, а потім спеціаліст-агрохімік створеної в серпні 1911 р. першої в Російській імперії Мінської болотної дослідної станції. У 1912 р. – слухач запроваджених Департаментом землеробства курсів з культури боліт для випускників спеціальних сільськогосподарських навчальних закладів. Після їх закінчення як один з трьох кращих cлухачів стажується від відомства у Швеції, Данії та Німеччині. Після повернення працював спеціалістом сільськогосподарської частини Департаменту землеробства, лектором з культури боліт і луківництва при Санкт-Петербурзькому сільськогосподарському музеї, помічником редактора журналу "Землеробець". Наприкінці 1915 р. стає старшим спеціалістом сільськогосподарської частини Департаменту землеробства та завідувачем курсів підготовки майстрів з культури боліт і луківництва у м. Рязані. У 1915–1917 рр. – спеціаліст з культури боліт Володимиро-Рязанського управління землеробства і державного майна Володимирського губземвідділу. Наступні два роки – старший спеціаліст із культури боліт Володимирської губернії.
Протягом 1919–1921 рр. Микола Тюленєв – старший спеціаліст із культури боліт Київського губернського земельного відділу та помічник директора товариства "Торф" (м. Проскурів). У 1921–1922 рр. працює старшим інспектором з технічної частини товариства "Укрторф" (м. Київ). З 1923 по 1932 рр. – перший директор створеної в 1923 році за ініціативою Сільськогосподарського наукового комітету України (нині – Національна академія аграрних наук України – НААН) Рудня-Радовельської болотно-меліоративної дослідної станції НКЗС УСРР. Під його керівництвом та за його участю проводяться гідрографічні дослідження, роботи із закладання низки систем відкритого і закритого дренажу, а також водомірних колодязів. Започатковано дослідження розкладу торфу. Влаштовано вивчення різних травосумішей для лукового й пасовищного використання, а також вивчення культури вівса на болотних ґрунтах.
Результати його системних досліджень, що були проведені на Рудня-Радовельській болотній дослідній станції протягом 1923–1932 рр., покладено в основу державної програми освоєння боліт України. Він добре знав проблеми українського Полісся та великого Дніпра і кілька разів виступав ініціатором і розробником відповідних меліоративних проектів щодо раціонального природокористування.
Микола Тюленєв ініціює та очолює оргкомітет з проведення 24–26 вересня 1927 р. Першого Всесоюзного з'їзду з культури боліт. Разом із Д.О.Джовані (теж випускником КПІ 1911 р.) представляє УСРР на другому з'їзді, що пройшов 15–18 жовтня 1927 р. в Мінську. Він – серед доповідачів на Першій Всесоюзній нараді луговодів-дослідників при Державному луговому інституті ім. професора В.Р. Вільямса, що відбулася 23 лютого–1 березня 1928 р. Очолювана ним установа через свої філії фактично стає головною для вивчення галузевих проблем. Протягом 1930–1934 рр. – дійсний член Вищої науково-технічної ради НКЗС УСРР з питань меліорації болотних масивів. Із 1932 р. і до початку Великої Вітчизняної війни – старший науковий співробітник, зав. сектору агромеліорації й осушення, науковий керівник болотної дослідної мережі Українського НДІ сільськогосподарської меліорації (нині – Інститут водних проблем та меліорації НААН). У 1934 р. організовує Сульське дослідне болотне поле (Роменський р-н Сумської обл.). Разом із М.Н. Шевченком та А.М. Янгелем у 1935 р. ініціює переведення створеної у 1916 р. Підставської болотної дослідної станції із Золотоніського району Полтавської області до Яготинського району Київської області. Саме він вибрав теперішнє місце розташування станції. Згідно з наказом Наркомзему УСРР у 1936 році стає науковим керівником усього спектру досліджень Панфіло-Яготинського центрального болотного опорного пункту Українського НДІ сільськогосподарської меліорації.Також Микола Тюленєв особисто заснував Казаровецьку лучну та Сагайдацьку зрошувальну дослідні станції.
Доповідь Миколи Тюленєва "Осушення і освоєння боліт в УРСР" на VII Пленумі сесії меліорації і гідротехніки ВАСГНІЛ 4–8 липня 1938 р. фактично підсумувала напрацювання українських учених у царині осушуваних меліорацій довоєнного періоду під координаційним керівництвом УкрНДІ гідротехніки і меліорації та місцем виконання на Панфільському опорному пункті.
21 вересня 1940 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради при Московському гідромеліоративному інституті ім. В.Р. Вільямса Микола Тюленєв захищає дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора сільськогосподарських наук на тему "Вирощування цукрового буряку на осушених торфових ґрунтах УРСР".
Із 1941 р. М.Тюленєв – декан агромеліоративного факультету Київського гідромеліоративного інституту (нині – Національний університет водного господарства та природокористування у м. Рівне). Із наближенням фронту до Києва переїжджає до с. Панфіли. Під час окупації Яготинщини Микола Олександрович продовжував проведення досліджень за відповідною програмою і тематикою Панфільського дослідного поля, що дало змогу зберегти повну спадкоємність для проведення подальшої дослідної роботи.
У 1944–1948 рр. М.О.Тюленєв за сумісництвом очолює відділ осушення УкрНДІ сільськогосподарської меліорації. 2 липня 1948 р. його обирають членом-кореспондентом АН УРСР за напрямом "сільськогосподарські науки". Того ж року переходить на роботу старшим науковим співробітником Інституту фізіології рослин і агрохімії АН УРСР, де працює до 1955 р. З 1956 р. згідно з рішенням Президії АН УРСР стає членом його вченої ради. Рішенням Президії АН УРСР у 1951 р. обирається членом редколегії журналу Відділу сільськогосподарських наук академії "Вісті сільськогосподарської науки". На іншому засіданні, що датоване 9 березня 1951 р., високу оцінку отримала розроблена М.О.Тюленєвим крото-дренажна машина, застосування якої на дренажних грунтах сприяло підвищенню врожаю різних сільськогосподарських культур на 18–30 %. Рішенням уряду УРСР було ухвалено налагодження її серійного виробництва. У 1955 році рішенням ВАК при Міністерстві вищої освіти СРСР М.О.Тюленєву присвоєно вчене звання професора за спеціальністю "агромеліорація".
Протягом 1958 р. Микола Тюленєв разом із іншими провідними вченими АН УРСР та УАСГН виступив із доповідями та взяв активну участь у кущових семінарах-нарадах на тему "Про надання допомоги колгоспам і радгоспам у справі розроблення і впровадження у виробництво правильної системи ведення сільського господарства", які пройшли в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі й Львові.
За успіхи в розвитку меліоративної науки і землеробства на осушених землях його неодноразово відзначали Міністерства сільського господарства СРСР і УРСР та інші установи.
У зв'язку із погіршенням стану здоров'я у 1961 р. переходить спочатку на посаду старшого наукового співробітника, а з 1964 р. працює науковим консультантом відділу освоєння заплавних земель УкрНДІ гідротехніки і меліорації.
Помер Микола Тюленєв 12 грудня 1969 р., похований у Києві, на Байковому цвинтарі. Творча спадщина цього вченого становить 218 наукових праць за період 1911–1964 рр. Серед його учнів – ціла плеяда відомих учених-агромеліораторів, що творили на українських землях: М.С. Проскура, А.В. Бакулін, Ю.В. Шелестов, В.Р. Гімбаржевський та ін.