Двохсотріччя від дня народження людини, без якої українська столиця була б геть іншою, а Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського", можливо, і зовсім не було б, відзначили в Києві 17 жовтня.
Мова про Николу Артемійовича Терещенка – одного з найвідоміших членів знаменитої української купецької родини, цукрозаводчика, славнозвісного благодійника, суспільного діяча, колекціонера творів мистецтва.
Учасники вшанування пам'яті мецената поклали квіти до його пам'ятника, який встановлено на території Національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит". У церемонії взяли участь керівники цієї лікарні, представники Солом'янської райдержадміністрації м. Києва, члени Головної ради Українського товариства охорони пам'яток історії та культури України (УТОПІК), Центру пам'яткознавства Національної академії наук України та співробітники КПІ ім. Ігоря Сікорського.
Щоб зрозуміти, чому цю людину кияни шанують і сьогодні – більш ніж за сто років після її смерті, варто познайомитися з нею ближче.
Отже, Никола Терещенко народився 14 (26) жовтня в містечку Глухові в сім'ї дрібного крамаря Артемія Терещенка, який завдяки своїй підприємливості, працелюбності та розуму спромігся швидко збагатитися й закласти підвалини родинної справи – цукроваріння. Справи, що принесе його нащадкам суспільне визнання, а деяких з них і виведе на найвищі щаблі державної служби. Звісно, цьому сприяла не лише створена в ті роки фінансова база, але й працелюбність і підприємливість його дітей та онуків.
Никола Артемійович не мав змоги здобути гарну освіту – закінчив лише Глухівське міське училище – але як людина всебічно обдарована і наполеглива, зумів надолужити брак знань і домагався успіхів в усіх своїх починаннях.
А починав Никола Терещенко з чумакування, яке годувало покоління українців упродовж дуже довгого часу, – аж до створення у другій половині ХІХ століття на теренах Російської імперії мережі залізниць. Спочатку він сам возив до Криму хліб, а звідти сіль і рибу; згодом, ставши головним у Глухові скупником зерна і торговцем сіллю, а також власником кількох цукроварних заводів, був визнаний одним із найбагатших і найвпливовіших у своєму краї купців. Водночас активно займався громадською діяльністю, навіть кілька разів поспіль обирався глухівським міським головою. Під час Кримської війни брав участь у постачанні війська харчами та обмундируванням. Потім перебрався до Москви, але невдовзі повернувся в Україну і до кінця життя – понад чверть століття – мешкав у Києві. Водночас з підприємництвом тут він активно проводив громадську діяльність. А ще Никола Артемійович був відомим знавцем мистецтва і зібрав значну колекцію живопису, твори з якої разом із творами із зібрань його дітей пізніше стали основою колекцій кількох київських художніх музеїв.
Величезне місце в його житті займало благодійництво. Саме завдяки цій діяльності Николи Терещенка, попри усі намагання Радянської влади очорнити, або й викреслити з української історії його ім'я, воно не було забутим. Лише в Києві з його фінансовою допомогою (часом дуже суттєвою), або й повністю його коштом було споруджено Маріїнський дитячий притулок, лікарню для чорноробів, нічліжний притулок по вулиці Басейній (за радянських часів у ньому розташовувався пологовий будинок), Троїцький народний дім (тепер там міститься Київський національний академічний театр оперети), Міський музей старожитностей і мистецтв (тепер – Національний художній музей України), Володимирський собор та низку інших церков, кілька середніх навчальних закладів тощо. При цьому він не лише опікувався громадським будівництвом, але й вельми активно допомагав київським дитячим притулкам, навчальним закладам, лікувальним установам і багатьом іншим структурам та окремим громадянам. А був же ще й рідний йому Глухів, де, до речі, також залишилося кілька матеріальних свідчень його любові до цього міста. Загалом за своє життя (він помер 19 січня 1903 року) на благодійність Никола Терещенко витратив понад 5 млн рублів – суму як на ті часи майже фантастичну.
Звісно, для Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" найважливішим є те, що Никола Терещенко як один із промисловців, зацікавлених у підготовці вітчизняних кваліфікованих кадрів для економіки, був одним із ініціаторів відкриття в Києві політехнічного інституту та його засновників. І саме він під час вирішення питання про створення комітету для розробки питання заснування в Києві політехнікуму пообіцяв, що в разі схвалення урядом цієї ідеї він від себе та своїх синів, Івана Николовича та Олександра Николовича, перерахує на цю справу 150 тисяч рублів. Свою обіцянку він виконав. Тому офіційно жертводавцями вважаються батько і два сини Терещенки, хоча в літературі найчастіше називають ім'я Николи Артемовича.
"Ми не могли сьогодні сюди не приїхати, – наголосив перед покладанням квітів до пам'ятника віцепрезидент Асоціації випускників КПІ Євген Бульда. – Адже ми цілком свідомі того, що якби не внесок Терещенка у створення нашого університету, ми, можливо, не мали б змоги здобути вищу освіту в такому навчальному закладі й відбутися як успішні люди".
Майже 120 років частина факультетів КПІ працює в тих корпусах, які були спроєктовані й будувалися на кошти меценатів, у тому числі й Николи Терещенка. Понад те, сьогодні архітектурний ансамбль старої частини університетського кампусу став однією з візитівок не лише КПІ, але й Києва, недарма ж тепер сюди водять екскурсії та люблять фотографуватися молодята.
Надзвичайно зручними є й будівлі Національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит". Цей медичний заклад розміщено на території та в приміщеннях побудованої в 1894 році коштом Николи Терещенка колишньої "Безкоштовної лікарні цесаревича Ніколая для чорноробів". "Нам випала щаслива нагода працювати в тих будівлях, які були споруджені завдяки Николі Терещенку та його родині. У цих старих корпусах навіть планування є надзвичайно зручним, бо воно було розраховано саме для відкриття тут лікарні, – розповів головний лікар Центру дитячої кардіології та кардіохірургії Володимир Жовнір.
"Нині ми працюємо в п'яти корпусах, побудованих коштом Николи Терещенка. Це корпуси неврології, адміністративний, токсикології, онкогематології й кардіології та кардіохірургії, – доповнила головний лікар Національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит" Ірина Садов'як. – Ми глибоко шануємо цю людину за все, що вона зробила для нащадків. Адже той, хто не шанує минулого, не має і майбутнього".
Перед учасниками церемонії також виступила член Головної ради УТОПІК Людмила Молочна. Вона розповіла про життєвий шлях і здобутки Николи Терещенка, а також запропонувала проводити в київських університетах щорічні наукові Терещенківські читання як науковий захід, на якому могли б збиратися дослідники минувшини України та краєзнавці.
Насамкінець не можна не зауважити, що Никола Терещенко був одним із тих українських підприємців, які закладали підвалини продуктивної моделі партнерських відносин між державою, приватним капіталом і громадськістю. Моделі, за якої приватний капітал вкладає кошти в підготовку тих фахівців, які будуть корисними для його бізнесу та для його країни, і яка доводить свою ефективність і сьогодні.