Початок жовтня – час, коли початковий період навчального року можна вважати завершеним, і життя стає налагодженим. У першокурсників уже формується якесь ставлення до навчального закладу, п’ятикурсники все частіше замислюються про майбутнє після закінчення університету. Дехто з них поділився своїми міркуваннями з нашим кореспондентом.
Галина Поліщук, ВПІ, СТм-31
Роки навчання в КПІ для мене не пройшли марно. Тут тобі й друзі, спілкування, бурхливе студентське життя… А головне, на практиці відчула і зрозуміла деякі прописні істини, як-от вік живи – вік учись. КПІ виховав у мені велику любов до науки, за що я йому дуже вдячна. А ще спасибі хочу сказати нашим наставникам – викладачам, що вкладали і продовжують вкладати в нас знання. Особлива ж подяка моєму науковому керівнику Олені Михайлівні Величко. Що ж до покращення навчального процесу, то мені б хотілося бачити більше загальноосвітніх предметів у навчальній програмі. А ще можу сказати, що в нас доволі слабка матеріальна база, а студентам потрібно більше практики. Оскільки одне без іншого не можливе, нам ще є куди розвиватися!
Володимир Ткаченко, РТФ, РС -31
Навчання в КПІ – це перш за все не знання, а життєвий досвід, який дає і гуртожиток, і щоденне спілкування з однокурсниками та викладачами. Студентські роки дійсно найкращі, а тому, чим ближче до випуску, тим більше хочеться залишитись студентом. Та й рівень освіти тут досить високий, а головне високо ціниться диплом. Не можу сказати, що досяг якихось особливих результатів у навчанні, але точно впевнений, що роботу зі спеціальності знайти можна буде без проблем. Найголовніше те, що тут дають поштовх, базу для майбутнього життя. Студента, як кажуть, запалюють. Хоча не можу не погодитися з тим, що нам потрібно більше практики, щоб знати, що робити з тією купою теорії, якою викладачі нас щоденно навантажують.
Андрій Харчук, ІЕЕ, ОЕ-31
Звичайно, я не шкодую, що провчився п’ять років саме у цьому вузі. КПІ дав мені багато: це і нові друзі, знайомства, і просто життєвий досвід. Участь у Студраді відкрила можливості для спілкування з цілеспрямованими людьми, розвитку якихось нових якостей в собі. Та й життя в гуртожитку не буває сумним – є що згадати! А от щодо навчання, не можу сказати, що отримав тут блискучі знання. Знайти роботу зі спеціальності важко, а використати вивчене в університеті на практиці ще важче. Як на мене, у студентів, замість завчання сухої теорії, треба більше розвивати логічне мислення, розглядати якісь позаштатні ситуації.
Іра Савенець, ФС, СР-32
Навчання на факультеті соціології цікаве саме по собі. Ми, наприклад, їздили, як і всі, на різноманітні виставки, проводили цікаві дослідження, виступали на наукових конференціях. Я навіть брала участь в акції проти куріння! Та хоч я вже й на п’ятому курсі, з навчанням поки що прощатися не збираюся – хочу отримати другу вищу освіту в КПІ. Частково це через відчуття недовченості, бо наш університет все-таки технічний і гуманітаріям тут замало приділяється уваги. Навіть на співбесіді з роботодавцем часто чуєш здивування, що в нас навчають ще й на соціологів. Але я не шкодую, що навчаюся саме в цьому вузі. Правда, нашим студентам не вистачає практики, навичок, які дали б можливість реалізувати отримані знання в житті. Крім того, думаю, нам потрібно більше пар філософії і психології, але не на першому курсі, а на старших.
Верія Перез Карлос, ФІОТ, ІВ-36
Для мене, як для студента-міжнародника, КПІ – це не просто навчання, а безцінний досвід життя в іншій країні, спілкування зі студентами зовсім різних культур. Звичайно, мені хочеться повернутися в Перу, але я можу сказати, що наше студмістечко, цей вуз та й Київ взагалі стали для мене другою домівкою. Українські студенти не відштовхують іноземців, а навпаки намагаються допомогти, приймають, як своїх, тому проблем адаптації та спілкування в мене не було. Я намагався більше бути серед студентів-українців, брав участь у багатьох заходах університету і гуртожитку. Що ж до навчання, то я обрав саме цей вуз через те, що дипломи КПІ ціняться в Перу часто навіть вище за дипломи наших університетів. Ще мені подобається те, що в Україні теорія і практика збалансовані, тоді як у наших вузах переважає саме теорія. Але чого не вистачає КПІ, так це матеріальної бази, адже підручники, видані ще в середині минулого століття, не завжди відповідають сучасним досягненням науки.
Світлана Устимова, ВПІ, СР-72
Хоча я й дещо вагалася щодо вибору спеціальності, моєю мрією давно було стати журналістом. Але мій вибір не зразу впав на КПІ, адже тут готують саме професійних редакторів, а редактор і журналіст – дві різні речі. В мене були ще в школі друзі з цього інституту, тому я мала можливість розпитати в них і про навчання, і про студентське життя. Зібравши якусь інформацію, порадившись з батьками, я вирішила, що навіть економіст і медик при бажанні можуть стати журналістами, а тому в свій день народження записалась на підготовчі курси і зовсім не шкодую про свій вибір! Звичайно, навантаження в університеті набагато більше, ніж у школі, тому вчитися важко, але цікаво. Я не була раніше відмінницею, та зараз, спостерігаючи за одногрупниками, хочеться тягнутись вище, покращувати знання. Розчаруватися поки що встигла лише в нашому 8-му корпусі, але все інше мені подобається. Крім того, в нас чудова група, хоча ще пройшло небагато часу, і я не з усіма встигла познайомитись.
Олександра Рюмкіна, ОЗ-71, ХТФ
Те, що буду вчитися саме тут, я вирішила сама, і цьому було декілька причин. По-перше, в моєму місті були курси від КПІ і мені не потрібно було їздити до Києва, щоб закінчити їх. По-друге, в мене були знайомі, які тут навчаються, і які мені багато чого розказали про своє студентське життя. Крім того, дипломи нашого Політехнічного ціняться за кордоном, бо виходять звідси справжні фахівці, а професія еколога, яку я обрала собі, доволі перспективна. Якщо чесно, я просто в захваті від нашого вузу. Почуваю себе неначе в середньовіччі серед усіх цих старовинних будівель нашого студмістечка, мені подобається бібліотека, корпуси, студентська «поляна». Потроху звикаю до самостійного життя в гуртожитку. В нас чи не кожного дня відбувається щось цікаве: минув лише місяць, а ми вже встигли відсвяткувати день блоку, день кімнати. Словом, відчувається студентське життя. Вчитися, звичайно, спочатку важко, хочеться спати на парах, адже навантаження порівняно зі школою досить велике. Але дуже хочеться добре скласти першу сесію і стати вже повноправним студентом!
Арина Ігнатенко, ЛД-71, ММІФ
Я досить довго вибирала, де продовжити освіту, збирала інформацію про різні вузи, але зрештою визначилась саме з КПІ, оскільки тут є чудова база, сильні викладачі, своя бібліотека і навіть студмістечко. Я віддаю перевагу точним наукам, а про студентське життя знаю від свого батька, який теж закінчував Політехнічний і радив мені вступати саме сюди. Вчитися досить цікаво, хоча й важко, але ж минув лише місяць! З’явилося багато нових друзів, у нас чудовий колектив, тому сумно ніколи не буває. Багато моїх однокласників сьогодні чомусь незадоволені своїми одногрупниками, але я можу сказати з впевненістю, що з групою мені точно пощастило. В нас, як кажуть, один за всіх і всі за одного! Ми не обмежуємося одним навчанням, збираємось на вечірки, влаштовуємо свята, а в мене є можливість спробувати себе в новій ролі профорга групи.
Олексій Сокур, ФМФ, ОМ-71, Наталя Турчина, ФМФ, ОМ-71
Ми вступили до КПІ перш за все тому, що хотіли вчитися саме в Києві. А вже щодо вибору вузу питання не було – всім і так зрозуміло, куди краще йти для навчання на технічній спеціальності. Тут і викладання на високому рівні, і дипломи ціняться за кордоном, що сьогодні дуже важливо. Можна сказати, що поштовх до КПІ дали й вчителі у школі, навіть розповіді друзів і знайомих. Перші враження ще досить туманні, адже оговтатись від такого потоку нової інформації важко. Перше і найголовніше, що дає КПІ, – це спілкування, нові друзі. Ми, наприклад, познайомились, опинившись в одній групі, і дуже цьому раді! З однокурсниками склались чудові стосунки, та й старші студенти добре ставляться до першокурсників. Сподіваємось, що КПІ виправдає наші надії і дасть не тільки бурхливе студентське життя, а й стане сходинкою до вдалої кар’єри.
Кирило Ксєнжек, КВ-74, ФПМ
Я дуже люблю комп’ютери та все, що з ними пов’язане, а тому проблеми у виборі професії не було. А КПІ я обрав саме тому, що це, мабуть, один з найкращих технічних вузів. В Україну я приїхав з Росії, народився в Санкт-Петербурзі, школу закінчував у Львові, а продовжити навчання вирішив у Києві. Зараз живу в гуртожитку для іноземних студентів в одній кімнаті з хлопцями з Росії та США, хоча іноземцем себе тут зовсім не почуваю. Гарні стосунки склалися і в університеті, і в гуртожитку з усіма: як з українцями, так і з іншими студентами. Особливо пощастило мені з групою: ми всі вже встигли здружитися, знайти спільну мову. Разом ми вже точно не нудьгуємо, а завжди вигадуємо для себе щось цікаве. Ось зараз якраз збираємось святкувати першу стипендію. А щодо навчання, то вчитися не дуже важко, хоча напружують більше, ніж у школі. Але я думаю, ми й з цим якось упораємося!