"Немає двох однакових сніжинок". Цю фразу, мабуть, чули всі. Але мало хто знає, що вперше її написав Уїлсон А. Бентлі (Wilson Alwyn Bentley) – американський фермер, який став знаменитим завдяки своїм фотографіям сніжинок.
Він народився 9 лютого 1865 року, у сім'ї фермера поблизу містечка Ієрихон у штаті Вермонт США. Взимку там випадало багато снігу, і, можливо, через це у нього з'явилося таке незвичайне захоплення.
У 60-річному віці Бентлі згадував:
"До чотирнадцятирічного віку я не ходив до школи. Моя мати навчала мене вдома. До того як вийти заміж за мого батька, вона була вчителькою і передала мені свою любов до знань і до прекрасного. В неї було багато книг, серед яких – кілька енциклопедій. Я прочитав їх усі.
Саме моя мати зробила мені на п'ятнадцятиліття подарунок, завдяки якому я став займатися тим, чому присвятив усе своє життя. Це був маленький мікроскоп, яким вона користувалася, коли викладала у школі. У той час, як інші хлопчики мого віку гралися з пугачами і рогатками, я заглиблювався у вивчення всього під мікроскопом: крапель води, крихітних уламків каменю, пташиного пера, яке впало з висоти, тоненьких прожилок пелюстків квітів.
Але завжди, з самого початку це були сніжинки, що захоплювали мене найбільше. Фермери в нашому північному краї бояться зими, але я був надзвичайно щасливий від дня першого снігопаду, який, як правило, випадав у листопаді, до останнього, який, бувало, йшов і наприкінці травня".
Протягом наступних двох зим юний Бентлі часто розглядав сніжинки у мікроскоп. Зачарований їх красою, він спробував намалювати сніжинки, зробив сотні спроб, але усвідомив, що не зможе зобразити те, що побачив. Потім дізнався про існування фотоапаратів, якими можна фотографувати через мікроскоп, і вмовив батька купити йому такий. Далі були експерименти, і нарешті 15 січня 1885 року він зробив перші у світі мікрофотографії сніжинок. Зауважу, що сніжинки під мікроскопом першим побачив Роберт Гук. Кілька малюнків сніжинок він опублікував у книзі "Мікрографія" (1665 р.).
Потім Бентлі кожну зиму робив знімки сніжинок, і за 13 років зробив їх більше чотирьохсот. Професор Джордж Перкінс з Університету Вермонта дізнався про захоплення Бентлі і запропонував йому написати про сніжинки статтю. Стаття була опублікована в 1898 році в науково-популярному щомісячнику (Appleton's Popular Scientific Monthly) у місті Аплтон (штат Вісконсін).
Згодом Бентлі опублікував більше сотні статей, присвячених снігу і дощу, у газетах і журналах – Country Life, National Geographic, The New York Times Magazine та ін. Він намагався передати всім своє захоплення красою сніжинок. Його стаття "Фотографування сніжинок" (Popular Mechanics. 1922. Vol. 37, р. 309-312), де викладені практичні поради з фотографування сніжинок, починається так:
"Кожна сніжинка має неймовірну красу, яка посилюється усвідомленням того, що дослідник, скоріш за все, ніколи не знайде іншу таку саму. Отже, фотографування цих швидкоминучих витворів природи дає досліднику відчуття першовідкривача. Крім того, об'єднавши у виготовленні сніжинки найвищу майстерність і витонченість, природа робить найкрасивіші зразки тонкими, ніби спеціально адаптованими для мікрофотографічних досліджень".
Бентлі також став читати лекції – і не тільки в навколишніх містах, а й у таких наукових закладах, як Музей науки у Буффало та Інститут Франкліна у Філадельфії. Він підготував добірки діапозитивів сніжинок, роси, інею, снігових хмар, які продав за невелику плату багатьом коледжам та університетам США, де їх використовували під час читання відповідних лекцій. Фотознімками Бентлі була також ілюстрована стаття "Сніг" у 14-му виданні Британської енциклопедії.
У 1920-х рр. тисячі людей знали Бентлі не по імені, а як "Людину-сніжинку" (Snowflake Man). У 1924 році він отримав нагороду від Американського метеорологічного товариства "за 40 років надзвичайно наполегливої роботи", що стало визнанням наукового значення його досліджень.
Через кілька років д-р Вільям Дж. Хамфріс з Бюро погоди США, відгукнувшись на численні звернення щодо необхідності збереження в одній колекції кращих мікрофотографій Бентлі, вирішив опублікувати їх у книзі. Книга "Снігові кристали" (W.A.Bentley and W. J. Humphreys "Snow Crystals") вийшла друком у листопаді 1931 р. В ній було майже 2500 мікрофотографій Бентлі, з яких близько сотні містили зображення інею і роси, а решта – сніжинок.
У грудні того ж року Уїлсон А. Бентлі знову продовжив фотографування сніжинок, але внаслідок одного, надто довгого перебування на холоді, застудився і 23 грудня 1931 р. помер від пневмонії.
У США шанують пам'ять "Людини-сніжинки". Є офіційний сайт Уїлсона А. Бентлі – http://snowflakebentley.com/, де можна знайти і матеріали про нього, і його фото та статті. За фото сніжинок Бентлі виготовляють вишукані сувеніри. Музей науки Буффало створив цифрову бібліотеку фотографій Бентлі (http://bentley.sciencebuff.org/). І унікальні, не схожі на будь-які інші сніжинки, що їх побачив і сфотографував понад сто років У.А.Бентлі, сьогодні можуть бачити всі.
Укішіро Накайя (Ukichiro Nakaya) у 1931 р. став професором фізики в Університеті Хоккайдо (м. Саппоро). Умов для проведення досліджень довгохвильового рентгенівського випромінювання, якими він займався раніше, тут не було. Прочитавши книгу Хамфріса і Бентлі, Накайя вирішив досліджувати снігові кристали. Матеріалу для досліджень тут вистачало, оскільки взимку в Саппоро випадає багато снігу. У 1932 році Накайя почав фотографувати сніжинки, за кілька років зробив більше 3000 фотографій, причому, на відміну від Бентлі, фотографував не тільки красиві екземпляри, а всі підряд. Потім він став розробляти класифікацію снігових кристалів за формою – розділив їх на 40 категорій. Далі Накайя вирішив дослідити, як форма снігових кристалів залежить від умов, у яких вони утворюються. У 1935 році він створив маленьку лабораторію з холодильною камерою, де можна було вирощувати снігові кристали, регулюючи в широких межах температуру і вологість повітря, а 12 березня 1936 р. виростив у цій камері першу сніжинку.
Після багаторічних досліджень Накайя у 1954 році видав книгу "Снігові кристали: природні та штучні". Стисло головні результати його досліджень подано в діаграмі, яку нині називають діаграмою Накайї. Користуючись цією діаграмою, можна за формою сніжинок робити висновки про умови в тих шарах атмосфери, в яких вони утворилися. Тому Накайя називав сніжинки "листами з небес, написаними таємними ієрогліфами".
Нині в рідному місті У.Накайї Кага діє единий у світі музей снігу і льоду, що носить його ім'я.
У ХХІ столітті дослідження росту сніжинок виконав професор фізики Кеннет Ліббрехт (Kenneth Libbrecht) з Каліфорнійського технологічного інституту. Він експериментатор, займався, зокрема, лазерним охолодженням і захопленням окремих атомів, дослідженням конвективних рухів на поверхні Сонця, напівпровідниковими лазерами (див. http://www.its.caltech.edu/~atomic/). А сніжинки досліджував у рамках проекту "Фізика росту кристалів і схеми формування в льодах". Метою проекту було дослідження росту кристалів льоду з парової фази як прикладу утворення структур у нелінійних нерівноважних системах.
Сучасна техніка, зокрема цифрові фотоапарати і кінокамери, спеціально розроблене штучне освітлення дали йому можливість отримати небачені раніше результати, серед яких – визначення швидкості росту різних граней кристалів льоду в контрольованих умовах, штучно вирощена сніжинка діаметром один дюйм (на фото), кольорові фільми, що показують процес росту сніжинок.
Своїми результатами і порадами професор залюбки ділиться з усіма охочими – за адресою http://www.its.caltech.edu/~atomic/snowcrystals/ він створив справжній Інтернет-путівник по світу сніжинок. Там є фото природних і штучних сніжинок, фільми, що дають змогу побачити їх зростання, статті з порадами щодо фотографування сніжинок та ін.
На завершення хочу звернутися до тих фотолюбителів, які намагаються робити унікальні знімки. Знімайте взимку сніжинки! Адже двох однакових сніжинок немає!
