Ви є тут

Вільнюс шанує Тараса Шевченка


Литва. Вільнюс. Пам'ятна дошка Т. Шевченку на будівлі Вільнюського університету

Столиця Литви Вільнюс є одним з тих міст, які відіграли в житті українського поета й художника визначну роль.

…У 1828 році Тараса Шевченка взяли до двору поміщика Павла Енгельгардта (1798–1849). Управителі пана, побачивши малюнки Тараса, записали в списку дворових, які виїжджали з молодим паном до Вільно: "Годен на комнатного живописца". Але попри таку рекомендацію, спочатку Тараса було зараховано до учнів панського куховара, а згодом він став кімнатним "козачком" пана. А весь свій вільний час Тарас віддавав живопису, яким захопився з дванадцяти років.

Через  пристрасть до малювання 6 грудня 1829 року сталася подія, яку Шевченко описав у автобіографії: "Пан и пани уехали в рессурсы (так у Вільно називали Дворянське зібрання – І.М.) на бал, в доме все успокоилось, уснуло. Тогда он развернул краденые сокровища и, выбрав из них козака Платова, принялся благоговейно-тщательно копировать. Уже дошел до маленьких козачков, гарцующих около дюжих копыт коня козака Платова, как растворилась дверь, пан и пани возвратились с балу. Пан с остервенением выдрал его за уши, надавал пощечин за то, дескать, что он мог не только дом, город сжечь. На другой день пан велел кучеру Сидорке выпороть его хорошенько, что и было исполнено сугубо".

Після цієї екзекуції Тарасом почала опікуватися дружина Павла Енгельгардта Софія. Вона забрала Тараса до власної прислуги і взялась за його виховання. Юнак отримав доступ до книжок з бібліотеки Енгельгардтів (щоправда тільки за відсутності пана). Більше того, Софія терпляче пояснювала Тарасу незрозумілі йому в польських книжках слова й вирази. Саме тут Тарас уперше прочитав і деякі твори видатного польського поета Адама Міцкевича.

Крім того, пані дозволила гувернантці давати Тарасу уроки французької. Також Софія вітала захоплення Тараса живописом і всіляко його в цьому підтримувала. Так, у Віленському університеті викладав малювання достатньо відомий портретист професор Ян Рустем (Йонас Рустемас). Вчитись в університеті кріпаку не дозволялось, але Софія через свої зв'язки змогла вирішити цю проблему. Недарма Софію Енгельгардт юнак просто боготворив.

Отже, Тарас став ходити на уроки малювання, де швидко потоваришував з Франеком Гусіковським, а через нього – і з його сестрою Ядвігою. Ядзя не знала української, Тарас же непогано читав польською, добре розумів все, що говорять інші, але вільно спілкуватися польською ще не міг. Проте це не дуже хвилювало Ядзю, адже Тарас знав напам'ять вірші улюбленого нею Адама Міцкевича, читав присвячені їй свої перші вірші, написані під Міцкевича і мовою Міцкевича! І, врешті-решт, між молодими людьми спалахнуло щире почуття. Але з часом саме кохана дівчина і зрадила юнака.

Це сталося на початку 1831 року, після від'їзду Павла Енгельгардта до Петербурга на нове місце служби. Тарас відпросився у пані попрощатись з Ядзею і не повернувся. Він вирішив переховатися в Ядзі, а потім якось позбавитись і кріпацтва, адже він вже знав колишніх кріпаків, які купували нові документи й тепер жили вільними людьми. Проте Ядзя забажала, аби Тарас приєднався до революційно налаштованих студентів Польського повстання 1830–1831 років. Тараса ж зовсім не задовольняла перспектива воювати зі зброєю в руках невідомо заради чого. Тоді Ядзя – перше справжнє кохання Тараса – видала його уповноваженому Віленського гарнізону, після чого той і відправив його етапом як втікача до пана в Петербург…

Недовгим був віленський період у житті молодого художника, але він сприяв розширенню й зміцненню світогляду сміливої, вільнодумної людини. Саме у Вільно Тарас уперше почув і збагнув лозунг польських повстанців "За нашу і вашу свободу", і пізніше застосував його до української дійсності. Згодом він згадував: "Я (тоді – І.М.) уперше прийшов до думки – чому і нам, нещасним кріпакам, не бути такими ж людьми, як і інші свобідні верстви".

Тарас Шевченко на все життя зберіг теплі почуття до Вільно. В одному із своїх віршів назвав його "городом преславним" (вірш "У Вільні, городі преславнім"), а ще написав: "Вільно… Дороге моєму серцю…" Ці слова українською й литовською сьогодні можна побачити на меморіальній дошці на будинку історичного факультету Вільнюського університету.

Ще одну меморіальну дошку в пам'ять українського поета й художника з написом литовською та українською розміщено на будинку № 10 по вулиці Пілес (Замкова), у якому Шевченко мешкав упродовж 1829–1830 років. А в Новому місті Вільнюса, що на заході межує із Старим містом, простяглася вулиця Тараса Шевченка, неподалік якої розташоване Посольство України в Литві.

3 вересня 2011 р. в невеликому затишному сквері Старого міста Вільнюса було відкрито пам'ятник Тарасу Шевченку. Він постає таким, яким був тут колись – юнаком, що крокує назустріч вітру із книгою в руці та в якого ще попереду всі його перемоги й поразки, нелегкі випробування і всесвітня слава. Він дивиться на місто своєї юності, де він уперше всім серцем покохав, зрозумів своє призначення й те, що за свою мрію потрібно боротися.

Ігор Мікульонок,  фото автора

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій