Нещодавно у видавництві “Райдуга” вийшла книга відомого українського журналіста (до речі, співробітника нашого університету) Олександра Павловича Рожена під назвою “Перегони без фінішу”. Ця книга мала неабиякий читацький успіх. Проте у своєму жанрі (науково-художньому) вона майже єдина.
Тепер прийнято починати серйозні заходи з рекламного шуму і крутого піару. Без цього, за всіма маркетинговими правилами, нове підприємство приречене. Анатичук же учинив навпаки. Все робилося просто, неголосно, оскільки було зрозуміло – самим своїм існуванням академія заважає багатьом. Мабуть, то був вірний шлях...
До речі, як то вже не раз було в Америці, японці теж спробували перекупити Лук’яна Івановича. Компанія “Фудзітака” запропонувала зарплатню, що значно перевищувала навіть суму, названу американцями, і до того віллу на березі моря. Поки це, можна сказати, власний рекорд Анатичука.
На зустрічі в Чернівцях японці дещо насторожено запитали: “Чи дійсно у вас такі великі успіхи, як нам розповідали?” Замість відповіді Лук’ян Іванович показав результат тестування, підписаний Раймондом Марлоу. Більш переконливого документа і кращої реклами неможливо було і передбачити.
Останнього дня Анатичука запросили на фуршет. Лук’ян Іванович приїхав до призначеного місця, де розгорталося дещо на кшталт вечірки. Згодом з’ясувалося, що до неї має відношення і він.
