Критерієм істини, основою і метою пізнання є практика. Усвідомлення цього є наріжним каменем діяльності будь-якого успішного викладача, надто в такому університеті, як наш. Той, хто виходить на студентську аудиторію, мусить сам не лише володіти теоретичним матеріалом, але й мати реальний практичний досвід і напрацювання. Понад те, не зупинятися у своїй науковій і практичній діяльності за фахом. Саме таких викладачів поважають, саме таких наслідують, саме у таких найкраще вчаться.

Такі твердження є справедливими не лише для природничих, але й для гуманітарних наук. Яскравим свідченням цього є робота доцента факультету соціології і права, кандидата філософських наук Марини Петрівни Препотенської. В НТУУ «КПІ» вона працює вже 14 років. Нині викладає курси філософської антропології, риторики, іміджелогії. Улюблена аудиторія – аспіранти. «Вони приходять не через необхідність, закарбовану розкладом занять, а за знаннями і вміннями, тобто з власною мотивацією, – пояснює вона. – Відтак і навчання для них – це не рутинне відсиджування пар, а реальна праця. В ідеалі – праця творча, і творчість ця має бути взаємною як для викладача, так і для аудиторії».

І це не просто слова. У своїй роботі Марина Петрівна широко використовує не дуже традиційні форми – відеозйомку з наступним аналізом поведінки учасників у змодельованих ситуаціях, трансляції історичних хронік і навчальних фільмів з проблем антропології, іміджу тощо, тренінги, вдається до досвіду «людей-брендів». А ще залучає до спілкування зі студентами та аспірантами КПІ людей, які змогли реалізуватися у своїй справі – письменників, художників, керівників громадських організацій культурологічного профілю, навіть бізнесменів. Одним словом, людей, які ставляться до життя, як до неперервного процесу творчості.

Творчість узагалі пронизує всю роботу Марини Препотенської. Творчість викладацька – вона має не лише авторські навчальні курси, але й є автором підручників, що отримали відповідний гриф Міністерства освіти і науки України; наукова – нині вона без відриву від основної роботи готує докторську дисертацію в докторантурі Інституту філософії НАН України, літературно-мистецька – вона видала кілька збірок віршів та пісень і є лауреатом кількох конкурсів авторської пісні, членом Асоціації українських письменників та Асоціації філософського мистецтва.

Велику частину свого життя вона присвячує і творчості журналістській.

Прихильність багатьох радіослухачів здобули цикли передач Марини Препотенської «Слова і люди» на радіо «Культура», «Контраверза» на «Студії «Майдан», численні виступи в ефірі радіо «Ера». Фахівці і пересічні слухачі відзначають щирість і оригінальність публіцистичної думки Марини Петрівни, її здатність слухати та чути співрозмовників, вміння раціонально і, водночас, емоційно утримувати увагу слухачів. Гостями її передач були відомі українські вчені, у тому числі й ті, які працюють у нашому університеті, митці, громадські діячі, видавці – люди, яких без будь-яких застережень можна віднести до інтелектуальної еліти нашої країни.

Її здатність до філософських узагальнень – від окремих проблем нашого життя до універсалій буття – проглядає і в публікаціях у друкованих ЗМІ, у тому числі в «Київському політехніку», та в мережі Інтернет. Ці матеріали мають власний стиль, поєднують науковість і доступність викладу. Не дивно, що вона є й членом Національної спілки журналістів України.

Тож напередодні жіночого свята, з якого розпочинається справжня весна, зичимо Марині Петрівні успіхів у її творчості і, звичайно, міцного здоров’я та сил для реалізації усіх її починань.

Д. Стефанович

 

Редакція «КП» пропонує читачам один з віршів Марини Препотенської.

На подходе

Сквозь циничное время пробиваются птицы
Щебетать свои песни и приветствовать день,
И пушистые кошки начинают лениться,
Чтобы жмуриться солнцу

и отбрасывать тень.
Полинявшие белки шустро скачут по веткам,
В парке – пятна проталин

с прошлогодней травой,
А на лицах людей (что случается редко)
Расцветают улыбки просто ни от чего.
Просто что-то творится в душе и в природе,
Мысли скачут встревоженно, и не до сна,
И надежда какая-то зреет в народе,
Это значит – уже на подходе ВЕСНА!