Євгену Оскаровичу Патону – вдячні політехніки

На початку березня наукова громадськість України та світу відзначила150-річчя від дня народження Євгена Оскаровича Патона. З цієї нагоди в Києві відбулася низка заходів, одним із яких стало покладання квітів до пам'ятника великому вченому та інженеру, встановленому на Музейній площі університету. Участь у церемонії, що відбулася 5 березня, взяли члени Національної академії наук України, співробітники Інституту електрозварювання імені Є.О.Патона, викладачі, співробітники, студенти та аспіранти КПІ.

Постать Євгена Патона є для нашого університету знаковою, адже саме в КПІ повною мірою розкрився його талант мостобудівника, саме тут він розпочав свою дослідницьку діяльність у галузі електрозварювання, в наших стінах він виховав кілька поколінь відомих науковців та інженерів. Пам'ятник, встановлений напроти входу до Державного політехнічного музею (ініціатором створення в КПІ Інженерного музею та його першим директором був, до речі, також Євген Патон), – свідчення глибокої вдячності політехніків одному зі своїх найвідоміших викладачів і вчених та поваги до нього.

"Євген Оскарович Патон – людина, яка, без перебільшення, змінила світ. Завдяки йому людство отримало нові технології, що пришвидшили поступ науково-технічного прогресу в багатьох напрямах, – сказав ректор КПІ ім. Ігоря Сікорського академік НАН України Михайло Згуровський, відкриваючи церемонію покладання квітів. – Ми, київські політехніки, надзвичайно шануємо  Євгена Патона і членів його родини – синів Володимира Євгеновича і Бориса Євгеновича. Династія Патонів тісно пов'язана з нашим університетом…"

Варто зауважити, що якщо не рахувати погруддя на могилі вченого, монумент Євгену Патону на території КПІ – єдиний в нашій країні. Він має цікаву історію. 

Автором пам'ятника є видатний український скульптор, народний художник України Олександр Скобліков (1929 – 2005 рр.). Монумент створено за рішенням Вченої ради університету щодо увічнення пам'яті свого колишнього професора, засновника і завідувача кафедри мостів та кафедри зварювального виробництва, декана інженерного відділення і всесвітньо відомого вченого в галузі зварювальної технології. Офіційне його відкриття відбулося 21 червня 2002 року. Про те, як працював майстер над своїм творінням, згадував голова Вченої ради КПІ, а в ті роки проректор університету з наукової роботи академік НАН України Михайло Ільченко у своїй статті "Скобліков Олександр Павлович. Незабутні зустрічі з майстром": 

"Десь у середині лютого 2002 року створена О.П.Скобліковим скульптурна композиція "Євген Оскарович Патон" загалом була готова і її треба було показати його сину – Борису Євгеновичу Патону, президенту Національної академії наук України, до речі, випускнику КПІ 1941 року. Треба було отримати "добро" Бориса Євгеновича, врахувати його побажання, зауваження – і тоді можна було б відливати скульптуру.

Нам пощастило спостерігати за творчим процесом роботи Майстра.

До майстерні скульптора О.Скоблікова спочатку приїхали представники КПІ – я і С.К. Тимченко, громадський директор Музею ім. С.П. Корольова, а трохи згодом – заслужений діяч науки і техніки України В.М. Бернадський і академік Б.Є. Патон…

Ми побачили скульптурний образ… людини, дуже знайомої, якій десь близько сорока років. Зрозуміли, що це і є скульптура Є.О.Патона. Композиція виліплена з однотонного матеріалу, можливо глини або пластиліну. Разом із скульптором оглядаємо його роботи, встановлені на чотирьох- і п'ятиповерхових стелажах. Та ось заходить Борис Євгенович, тепло вітається з усіма і починається незвична робота.

Борис Євгенович підходить до скульптури свого батька і каже:

– Щось мені здається... Щось трошки не так... Не можу зрозуміти...

А для того щоб "зрозуміти", що саме "не так", прийшлося потупцювати навколо скульптури щонайменше з півгодини. В.М. Бернадський, який готував увесь документальний та ілюстративний матеріал для скульптора, теж досить активно вступав в обговорення. Нарешті Борис Євгенович каже:

– Мені здається, що не все гаразд із зачіскою. Дуже багато волосся.

Олександр Павлович послухав і говорить:

– Зараз зробимо такий експеримент, – і після цих слів бере свою лопаточку, чи ножичок, підходить до скульптури, стає на поміст, – а вся фігура знаходиться на цьому помості, та й ще крутиться. Я з острахом подумав: "Якщо він стане на поміст, то все впаде або трапиться щось інше". Але, дякувати Богу, нічого не впало, і тим ножичком дерев'яним скульптор почав сміливо і швидко "зрізати" зайве волосся. Все ж було якось не по собі: до цього моменту перед нами був цілком достойний завершений образ – приємний, теплий, спокійний – і тут на наших очах його починають торкати, різати, змінювати. Ми всі дивимося з острахом – що ж буде далі?

А далі скульптор зрізав волосся з другого боку. На очах все змінювалось, але ми не розуміли в яку сторону – кращу чи гіршу? В цей напружений момент звучить голос Бориса Євгеновича:

– Ото правильно, в нього дійсно волосся було мало... Я ж його сам підстригав. Я ж то знаю, скільки у нього було того волосся. І попросив Олександра Павловича знімати ще і ще. Коли шевелюра зменшилась, то, за словами Бориса Євгеновича, образ став "більше на себе схожий".

Те саме було і з очима. Борис Євгенович уважно придивлявся до очей і щось розмірковував уголос. Тут заговорив скульптор:

– Для того щоб зрозуміти вираз очей, треба уявити, що скульптура буде встановлена на метр вище від вас. І якщо ви дивилися б знизу вверх, то і очі у моделі розкрилися б.

У цей момент Станіслав Тимченко присідає і каже: "Дійсно, цей ракурс усе змінює". Це почув Борис Євгенович і теж присів. Всі легенько засміялися, а Борис Євгенович каже: "Так, дійсно, змінився ракурс і змінилося сприйняття". Мені спало на думку знайти стілець зі спинкою і запропонувати Борису Євгеновичу сісти. Він сів, і робота продовжилась. Через якийсь момент Борис Євгенович голосно так щось вигукнув, наче щось відкрив для себе, і, навмисно розтягуючи слова, запитав:

– А чи можна дурне запитання?

Своїм вигуком він перекрив на мить усі дискусії, розмови, і у тиші всі заговорили – "як же, як же, все можна".

– Ось подивіться, – каже Борис Євгенович. На фотографії у нього стоячий комірець і сорочка, заломлена трикутничком, і сюди підходить краватка. А у вас що? – звернувся він до скульптора – Трикутничок є, а замість краватки щось близьке до метелика! І цей метелик летить кудись убік…

Усі подивилися на фото, потім на скульптуру і побачили там якусь хустинку, яка розходиться вліво і вправо. Скульптор, мабуть, хотів зробити щось своє, декоративне. Він вислухав усе, кивнув, погоджуючись, і сказав: "Це я зараз, хвилиночку". Спритно і вправно він прибрав ту декоративність і зразу стало краще. Хтось звернув увагу, що на фото краватка видовжена і її добре видно. Додамо, що на фотографії Євген Оскарович одягнений у шинель з великим коміром, яку раніше носили кадети. Тільки позначки на ній були технічні. І ось на наших очах скульптор знімає пластилін з "хустинки" і наліплює на вузол краватки – і та стає помітною і довшою.

Коли це все було зроблено, хтось вигукнув:

– То це вже образ викладача, вченого!

Борис Євгенович розвертається на стільчику і каже:

– Саме так!

Ось так створювався художній образ…

Пам'ятник вийшов цікавим, схожим, і добре вписався в архітектурний і природний простір КПІ. Він започаткував створення цілої скульптурної галереї визначних учених, конструкторів та інженерів КПІ".

Наостанок варто нагадати, що Олександр Скобліков створив для КПІ ще кілька пам'ятників і бюстів. Це погруддя видатного математика Миколи Боголюбова, організатора практичної космонавтики академіка Сергія Корольова, видатного металурга Івана Бардіна; пам'ятники одному з фундаторів вітчизняної електронно-обчислювальної техніки Сергієві Лебедєву та видатному українському математику Михайлові Кравчуку.