Зимові календарні свята українців поєднують у собі язичницькі та християнські риси. Різдво (7 січня) та старий Новий рік – Свято Василя (14 січня) супроводжуються обрядовими піснями (колядками, щедрівками), побажаннями, частуваннями, театральними іграми та розвагами. Скільки сіл (містечок) – стільки й барв самої коляди можна почути. Без перебільшення, найяскравіші різдвяні обряди відбуваються в селі Криворівня (Івано-Франківська обл.), а найсамобутніше маланкують у селі Красноїльськ (Чернівецька обл.).
У Криворівні колядують лише чоловіки, 6–8 ватаг упродовж тижня обходять оселі (навіть порожні) і виконують старовинні різдвяні пісні, до трьох-чотирьох господ за день. "Бути колядником – гонорово. Лиш абикого не беруть, – розповідають місцеві. – Чоловіки мають бути порядні і ґазди добрі. Парубки – скромні й до роботи спритні. Аби в них трохи був голос, аби були музикально замислені". За старшого у колядницькій ватазі "береза": він добирає колядників, вчить з ними голосові партії і слова, сам знає до півсотні колядок і ще більше звичаїв, загалом керує дійством. Самобутній атрибут – топірець, який задає темп у піснях та допомагає долати гори.
Починають колядувати 7 січня після урочистої служби та піснеспівів і святкової ходи територією храму. Дійство дуже колоритне і щороку збирає кілька сотень туристів.
Ми коліднички, чесно вважаймо,
Барточки срібні вгору здіймаймо,
Барточки срібні в руках вбертаймо,
А ноги легкі – легко ступаймо.
А ми будемо колідувати.
Бо колідочка – це Божі слова.
Це українська, рідная мова,
Ми коляднички, чесно вважаймо,
Вкраїнськов мовов Хресту співаймо.
* * *
Румунська Маланка на Буковині – дійство яскраве, барвисте і абсолютно незрозуміле для приїжджих. Щороку все більше туристів і журналістів наїжджає 14 січня в Красноїльськ, Вашківці та інші села, щоб подивитися на коронованих "царів і цариць" у розшитих намистом головних уборах; "ведмедів" і "циган", вимащених сажею; усіляких "дідів" і "бабів" у власноруч виготовлених масках, яскравих коників із стрічок, та іншу переберію (переважно чоловічу). Сприяє цьому й Фестиваль Маланок, що його вже кілька років проводять у Чернівцях.
Єдине місце, де можна побачити автентичних солом'яних та крилатих "ведмедів", – це Красноїльськ. Перші – справжнісінькі копиці сіна (вага костюма – до 100 кг, надягають його лежачи, потім двоє-троє чоловіків підіймають молодця). Інші – мають розмах заквітчаних крил до 6 м. Вони співають румунську пісню про ведмедя.
Вище, вище танцюй,
щоб усі бачили ведмедя,
який він і звідки взявся,
такий чорний і страшний,
оп, оп але оп.
Цигани, які ведуть ведмедів на ланцюгах, раз у раз ударяють об землю булавами – і клишоногі починають танцювати чи боротися між собою, качаючись по вулиці. Барабани задають ритм, і ноги самі починають підтанцьовувати. Кожен куток на селі має свій гурт маланкарів (до сотні осіб), які, обійшовши з піснею і танцями двори найповажніших мешканців, де їх обов'язково пригощають, виходять на центральну вулицю і повільно рухаються до сільради, перетанцьовуючи і переспівуючи один одного. Справжнісінький зимовий карнавал з неймовірною енергетикою. Уже затемно на центральній площі влаштовують своєрідний фестиваль та пригощання. Пригощають, до речі, і всіх перехожих (приїжджих), які усіляко намагаються зафотографувати (зафільмувати) це неймовірне дійство. Торік ми нарахували шість ватаг, але їх було, певно, більше.
Неможливо не згадати дітей. Участь у Маланці, яка, до речі, триває зранку і до пізньої ночі, для них велика честь. Тому дуже стараються наслідувати дорослих, незважаючи на втому і відчутний-таки мороз. Перебрані раз по раз зачіпають глядачів, пропонують лікування, перукарські послуги та ін., збирають гроші на немовлят, і, звичайно, фото за винагороду.
Правильно кажуть: час звертатися із заявою до ЮНЕСКО про внесення Маланок Буковини до Списку нематеріальної спадщини.