Дев’яносто – це багато чи мало? Коли спілкуєшся з цією людиною, роки не мають значення, адже енциклопедичним знанням, юнацькому запалу й бадьорості Василя Тимофійовича можуть позаздрити колеги, вдвічі молодші за нього. А про його діяльну участь у роботі ініціативних груп сприяння будівництву Політехніки на початку 80-х на кафедрі ще й досі ходять легенди. А тоді кандидату технічних наук, доцентові Миргородському було вже під 65!
У чому ж секрет такого бойового довголіття? У великій любові до життя під час чорного Голодомору? У численних суворих випробуваннях, які загартували характер юнака у важкі довоєнні роки й під час лихоліття Великої Вітчизняної? У розпочатому в неповні 16 років трудовому шляху, який не завершений ще й дотепер? У вірності Київському політехнічному інституту і кафедрі машин та апаратів хімічних виробництв, яким Василь Тимофійович віддав 70 років? У доброчесному й сумлінному ставленні до розв’язання будь-яких наукових, педагогічних і життєвих завдань на посадах інженера, асистента, доцента, і, найголовніше, – скромної та інтелігентної людини?
Кажуть, що зазвичай люди лише півжиття працюють на авторитет, а потім уже авторитет працює на них. Якщо це правда, то Василю Миргородському можна було б нічим не займатися з початку 70-х років минулого століття. Уже тоді йому віддавали належне не лише студенти і викладачі Київського політехнічного, а й виробничники та вчені всієї України. Багатьом із нас здавалося, що не існує питання, на яке б доцент Миргородський не міг відповісти. При цьому галузь знань значення не мала – конструювання чи поезія, садівництво чи деталі машин, історія чи опір матеріалів, апарати високого тиску чи українська література. Отже, авторитет було зароблено, і ще й який! Можна спочивати на лаврах. Проте Василь Тимофійович – не з тих, хто зупиняється на досягнутому. Його неймовірна працездатність і величезний досвід практичної роботи на хімічних підприємствах, поєднаний із виключною ерудованістю, чудовим знанням історії та літератури і блискучим талантом викладача, допомогли стати докторами і професорами, головами і директорами і просто високоосвіченими громадянами своєї країни кільком поколінням випускників кафедри машин та апаратів хімічних і нафтопереробних виробництв. А книга спогадів, яку нещодавно закінчив ювіляр, ми певні, допоможе ще кільком.
Зичимо Вам, шановний Василю Тимофійовичу, міцного здоров’я, творчих успіхів і всіх гараздів, які тільки можна побажати дорогій нашому серцю людині.