Серед відомих випускників, викладачів і колишніх студентів КПІ, пам'ять про яких увічнено на території університету, є напевно лише один, кому встановлено не один, а зразу два пам'ятники. Це видатний конструктор озброєнь Лев Веніамінович Люльєв. Його погруддя на алеї визначних вчених та інженерів, життя і діяльність яких були пов'язані з КПІ, звісно, знайоме всім, хто хоч раз відвідував університетський кампус. Але далеко не всі знають, що один із зразків техніки, які стоять біля Політехнічного музею, абсолютно обґрунтовано можна також вважати ще одним йому пам'ятником. Це 100-мм гармата "КС-19". Певна річ, вона є ще й пам'ятником історії, і не лише науки і техніки, але й нашої землі. Без Люльєва ця історія могла б бути іншою, та й, зрозуміло, що і гармати такої не було б. Тому і можна її вважати пам'ятником великому конструкторові. І перш ніж докладніше розповісти про цей музейний експонат, встановлений просто неба, варто розповісти про його автора.
Він народився в 1908 році в Києві в дуже бідній родині. З п'ятнадцяти років заробляв на хліб власною працею, але захоплювався механікою і дуже хотів вчитися. Тому, склавши екстерном іспити за курс робітфаку, в 1927 році вступив на механічне відділення Київського політехнічного інституту. Після отримання диплома інженера деякий час працював в Українському науково-дослідному інституті сільгоспмашинобудування, але невдовзі, після кількох звернень, був відкликаний у розпорядження Всесоюзного збройно-арсенального об'єднання і направлений на роботу на Мотовилихінський артилерійський завод №172. Невдовзі його перевели на артилерійський завод №38 в підмосковному селищі Калінінське (до 1928 р. Підлипки, тепер – м. Корольов), а ще через рік – у дослідно-конструкторське бюро №8 (ДКБ-8) заводу ім. М.І.Калініна. Тут Люльєв почав активно працювати над створенням прицілів для зенітних гармат. Це була робота на стику точної механіки та оптики, і після розв'язання низки складних конструкторських задач він створив перші в країні приціли прямої наводки безпосередньо на ціль для автоматичних зенітних гармат з виробленням вертикальних і бокових випереджень. Вони стали прототипами для всіх подібних моделей зенітної зброї і в модернізованому вигляді використовуються й донині.
Ще однією тогочасною розробкою Лева Люльєва стала автоматична зенітна гармата "ЗІК-25" ("72-К") калібру 25 мм, над якою він працював спільно з конструктором Йосипом Радзиловичем. Робота над нею просувалася дуже швидко: розпочалася в 1939 році, а вже в 1940 році гармату було поставлено на озброєння. Спеціально для неї були випущені бронебійні осколково-трасуючі й осколково-запалювальні снаряди. Вона могла вести автоматичний і одиночний вогонь по вогневих точках супротивника. До початку війни було випущено 6000 таких гармат, включаючи понад 200 спарених установок.
Окрім того, Л.В.Люльєв спільно з конструктором І.А.Ляміним на виконання замовлення Артилерійського управління РККА на базі 45-мм зенітної гармати "49-К" зразка 1939 року створили 37-мм автоматичну зенітну гармату "ЗІК-37" (назву пізніше було змінено на "61-К"), а на базі 76-мм зенітної гармати зразка 1931 року – 85-мм автоматичну зенітну гармату "52-К" зразка 1939 року. Ці гармати стали основними засобами ураження повітряних цілей ППО сухопутних військ.
Після початку війни завод ім. Калініна з його працівниками та обладнанням було евакуйовано до Свердловська (тепер – Єкатеринбург). За рішенням Державного комітету оборони завод визначили головним виробником зенітної зброї малого і середнього калібрів. А Лева Люльєва призначили заступником головного конструктора підприємства. Робота тривала вдень і вночі. Гармати "61-К" і "52-К" удосконалювалися відповідно до вимог бойових частин. На їх базі для Військово-морських сил були розроблені й запущені у виробництво корабельна автоматична зенітна установка "70-К" (37-мм) і корабельна зенітна гармата "90-К" (85-мм). Також суттєво модернізували 85-мм гармату, яка отримала після цього новий індекс – "КС-12". Усього ж у 1939-1945 роках було виготовлено 18 872 37-мм гармати "61-К" (плюс 300 для зенітних самохідних установок ЗСУ-37) і 21 271 85-мм гармата "52-К" і "КС-12".
Свідченням ефективності гармат, створених за безпосередньою участю Люльєва, є статистика: протягом Другої світової війни засобами протиповітряної оборони сухопутних військ Радянської армії було збито 21645 німецьких літаків, причому три чверті з них (!) – 14657 – знищено вогнем зенітних автоматів калібру 25 і 37 мм.
Після завершення Другої світової війни більша частина підрозділів заводу ім. Калініна так і залишилася в Свердловську. Л.В.Люльєва було призначено головним конструктором заводу. У 1947 році Конструкторське бюро заводу було реорганізовано в Дослідне конструкторське бюро з проєктування великокаліберної зенітної артилерії – ОКБ-8. Саме тут були розроблені славнозвісні стратосферні зенітні гармати "КС-19" (про них читайте статтю на стор.6) та "КС-30".
Наступний етап роботи і життя Льва Люльєва був пов'язаний з переходом від ствольної артилерії до зенітно-ракетної зброї. Його ДКБ у 1958 році отримало доручення розробити ракету для зенітного комплексу "Круг", призначеного для прикриття сухопутних військ. Створена під його керівництвом ракета 3М8 з самохідною пусковою установкою 2П24 на той час не мала аналогів, а за низкою унікальних технічних рішень залишається неперевершеною й нині. У 1964 році – нове завдання: крилаті ракети, ракетоторпеди і протиракети для Військово-морського флоту. В різний час ДКБ-8 (пізніше воно отримало назву ДКБ "Новатор") були розроблені ракети для морських комплексів: РПК-2 "Вьюга", РПК-6 "Водопад", РПК-7 "Ветер", 3М10 "Гранат", 3М14 "Калибр", 3М51 "Альфа", 3М54 "Бирюза", КС-42 (для морського ЗРК М-31), 9М38 (для військового ЗРК "Бук" і морського – М-22 "Ураган"), унікальна зенітно-ракетна система "С-300", модифіковані зразки якої і нині перебувають на озброєнні Збройних сил України, та інші…
Тож Л.В.Люльєв зробив величезний внесок у досягнення паритету сил на тодішній світовій арені. Його робота певною мірою сприяла унеможливленню розв'язання третьої світової війни під час протистояння двох протиборчих політичних систем від середини 1950-х і до кінця 1980-х років минулого століття.
Пішов із життя Л.В.Люльєв у 1985 році. Звісно, він був людиною своєї епохи. І хтозна, ким би міг стати, якщо б народився в інші часи і в іншій країні. Інженером – це напевно, але, можливо, розробляв би не системи озброєння, а, скажімо, фототехніку. Чому її? Тому що він дуже любив фотоапарати, уважно вивчав практично всі нові зразки фототехніки, що випускалася на підприємствах колишнього Радянського Союзу, і навіть надсилав на заводи-виробники пропозиції щодо їх удосконалення. І ці його пропозиції найчастіше приймалися і втілювалися в металі. Але чи знали розробники, що їм пише доктор технічних наук, двічі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської і двох державних премій, адже все життя він був "засекреченим", як і всі провідні фахівці з техніки озброєнь у ті часи...