Студенти та працівники НТУУ “КПІ” настільки звикли до того, що на території університету розбито прекрасний парк, де можна гуляти, бігати зранку, зустрічатися з друзями, і навіть готуватися до іспитів або лекцій, що навіть не можуть уявити собі КПІ без парку. І дійсно, ця пам’ятка садово-паркової архітектури місцевого значення з’явилася разом з нашим університетом.
Територія, на якій зараз знаходиться КПІ, колись була військовим полем, поритим канавами і без жодного деревця. На межі із теперішнім Берестейським проспектом проходив рів глибиною місцями понад 2 м. Перша забудова території інституту виконувалась за проектом відомого на ті часи петербурзького архітектора І.С.Кішнера. Майже одночасно з будівництвом навчальних корпусів та житлових будинків, які зводились за участю студентів і викладачів, на території університету були створені дендропарк і парк площею близько 15 га.
Згідно з кошторисом на будівництво парку виділялось 49 тис. 143 руб. 48 коп. В основу планування було покладено регуляторний принцип, так званий французький парк, – коли малюнок алей, доріжок та клумб із зеленими насадженнями має правильну геометричну форму.
Алеї парку з’єднували найближчі вулиці із навчальною та житловою зонами. Як правило, алеї обсаджувались деревами і чагарником. До нас дійшли і знаходяться в задовільному стані ясенева алея в східній частині парку, липова алея від четвертого корпусу до Берестейського проспекту, дубова алея в південній частині парку, каштанові алеї на Берестейському проспекті і біля першого корпусу. Цільні посадки від проспекту поступово переходили у ландшафт напіввідкритих і відкритих просторів біля корпусів. Це давало змогу органічно поєднати декоративні дерева і чагарники між собою й архітектурними спорудами, що створювало мальовничі краєвиди “КПІ”. Серед розмаїття дерев виділялися окремі гайки і групи: серед них з сосни, ялини, модрини.
Більшість рослин садили за типом лісових культур, тобто сіянцями віком 2-5 років. Сіянці були завезені з Фастівського лісництва: акація біла, клен сріблястий, берест, дуб звичайний, ясень, липа серцелиста, клен гостролистий, сосна, береза, ялина. Найбільш декоративними і рідкісними деревами і чагарниками поділився з “КПІ” Ботанічний сад Київського університету Святого Володимира (зараз – Університет ім. Т.Г.Шевченка). Краще за всіх прижилися модрина звичайна, дуб, ясен, клен сріблястий, липа. Це дерева, які живуть дуже довго. Так, модрина живе 300-400 років, іноді до 700, дуб – 300-400, іноді більше як 1000 років, клен сріблястий 150-200, липа – 300-400, іноді 1000 років.
Під час Великої Вітчизняної війни парк КПІ майже не постраждав, на відміну від інших парків та лісових зон Києва. Як відомо, Київ, що пережив запеклі бої та фашистську окупацію, був майже зруйнований. Були порушені системи, що забезпечували життєдіяльність міста. Поки їх не відновили, населення було змушене вирубати дерева (в основному в парках) для опалення своїх осель. У районі Святошина, де переважала одноповерхова і дачна забудова, проживало небагато людей, зате були великі запаси деревини: зоопарк, парки – Пушкіна, “Нивки”, а також дачні забудови з лісовою рослинністю, лісопаркова зона. Це і допомогло парку КПІ пережити ті часи.
Парк – це живий організм. Щоби він мав гарний вигляд, за ним треба доглядати. Оскільки існував певний дефіцит фахівців, за парком КПІ доглядали не завжди правильно. Через недостатню компетентність у справі догляду за парками деякі “вільні” місця, що мали залишатися вільними, засаджували деревами, тим самим порушуючи його архітектурну структуру. Через надмірну загущеність з’явилась нездорова конкуренція між деревами, чагарниками, трав’янистою рослинністю. Багато дерев з цієї причини страждали уповільненим розвитком та притаманними їм хворобами. Чагарники в парку майже зникли.
Близько 10 років тому проектувальниками була проведена інвентаризація зелених насаджень. На території в 15 га було відмічено близько 9 тис. дерев. На 1 га припадало 600 дерев, а згідно з нормами для даних ґрунтово-кліматичних умов має бути 300-350 дерев. Така ситуація склалася, ще й через те, що проти вирубки дерев часто виступала громадськість, яка, будучи необізнаною у парковій справі, визнавала тільки вирубку хворих дерев, а належну роз’яснювальну роботу не було проведено.
Упродовж останніх 2-х років за проектом Інституту “УкрНДІінжпроект” Управлінням “Київзеленбуд” проводиться реконструкція парку: зносяться сухостійні і хворі дерева, де можливо, поновлюються контури старих полян, насаджуються нові дерева і чагарники, реконструюється кам’яниста гірка, влаштовуються газони, будуються звивисті доріжки з декоративним покриттям. Це перетворює регулярний парк на регулярно-ландшафтний.
Парк пережив і добрі і погані для нього часи. Частина дерев загинула, оскільки тривалість їхнього життя навіть за найкращого догляду 20-30 років, частина загинула через неправильний догляд за парком. Але багато дерев дожило до нашого часу від початку існування парку та були посаджені нові цінні дерева. Сьогодні на території КПІ можна побачити багато цінних та гарних дерев, серед яких є модрини, буди, клени тощо.
Модрини – найвищі дерева у парку “КПІ” та, мабуть, і в усьому Києві. Саме це дерево висаджено біля входу в Будинок Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку. Це певний символ, адже модрина – найпоширеніше дерево на Землі. На неосяжних просторах Сибіру, де її найбільший ареал, сосни і ялини роками вирубались. А модрину не чіпали, тому що деревина в неї тоне у воді, а отже не зовсім придатна для транспортування. Зате це дерево не гниє в сирому та вологому середовищі. Наприклад, стара забудівля Санкт-Петербурга досі стоїть на модринових палях. Ціниться модрина і в лісопарковій архітектурі. Це стійке до морозів, вітрів і загазованості дерево, яке довго живе і швидко зростає, має різні декоративні форми: пірамідальну, плакучу, золотисто-різнолисту.
Парк КПІ також прикрашають могутні дуби: звичайний, червоний і болотяний. Перші 2 види поширені як в лісовому, так і в зеленому господарстві. Дуб болотяний рідкісний для озеленення вид, тим більше у віці понад 100 років. У парку їх налічується 2 екземпляри. Дуб звичайний поширений по всій території України. Його деревину здавна використовували у побуті, для створення ікон та свічників, будівництва тощо. Про нього є згадки в народних піснях та легендах. Дуб звичайний має форму плакучу, пірамідальну, кулясту. У нашому парку є 2 форми дуба звичайного: літня і зимова. Великої різниці між ними немає, але літня форма скидає на зиму листя, а зимова тримає на собі листя до весни.
Клени також є неабиякою окрасою нашого парку. Клен сріблястий завезений в Україну з Канади. Канадці дуже шанують це дерево. Рано навесні із стовбура клена добувають сік – цей період відмічається у них як національне свято. У нас клен сріблястий цвіте раніше всіх дерев: в кінці березня – на початку квітня.
У парку КПІ зустрічаються рідкісні дерева. Серед них слід відмітити бундук канадський, лапину ясенелисту (теж з Північної Америки). Список корисних і декоративних рослин можна було б продовжувати і продовжувати, адже зараз у парку налічується близько 90 видів і форм дерев та чагарників, за що парк НТУУ “КПІ” можна віднести до розряду дендропарків.
З тильного фасаду корпусу №1 зростають високодекоративні поодинокі дерева: гінгко білоба, бук лісовий, лапина ясениста. Це залишки старого дендропарку, що був заснований 110 років тому.
Гінкго дволопатеве – реліктове дерево, має ряд ознак давніх рослин. Це єдиний вид класу гінкгових, який зберігся до наших часів. Такі дерева були розповсюджені на земній кулі в мезозойську еру. Довгий час вони вважалися видом, що вимер. Але, після того як таке дерево знайшли в одній із провінцій Китаю, вони широко розповсюдились. Гінкго – не тільки окраса парків. Його деревина – цінний матеріал для виготовлення меблів, насіння вживається в їжу в Японії. Це дерево також використовується в медицині як лікарська рослина.
Не менш декоративним є бук лісовий. Бук в озелененні Києва не особливо розповсюджений, а такі старі дерева, як наше – взагалі рідкість.
Зараз весна – найкращий час для парків. У недалекому минулому в цей час відмічався день птахів. Школярі в парках розвішували “будиночки” для птахів, і таке дійство набуло масового характеру. Цим сьогодні, на жаль, ніхто не займається. Ще 10 років тому в парку було значно більше птахів. Оселялись вони в основному в дуплах дерев, шпаківнях, гніздилися серед чагарників. У центральній частині парку на двох дуплистих деревах берези і осики птахів різних видів було стільки, що вони своєю кількістю нагадували бджолиний вулик. На жаль, ці дерева зрубали. Багато дуплистих дерев треба зберегти для життя птахів, адже дупла – це не хвороба, а старість, і вона не може заразити здорові дерева. Нам треба відновити наші старі радянські традиції і дбати про дерева і птахів.