Дивне дерево, обнесене низеньким парканчиком, росте з тильного боку західного крила головного корпусу. Восени воно скидає свої чудернацькі, пофарбовані в золотаво-жовті кольори листочки, які наввипередки збирають дітлашня та дорослі. А дивуватися є чому: листя віялоподібне, з жилкуванням, за малюнком схожим на давні папороті, з однією або кількома виїмками по верхньому гофрованому краю.

Ця рослина – Ginkgo biloba L. (гінкго дволопатеве) – є найдавнішим видом дерев, що ростуть нині на Землі. В юрському періоді, понад 200 мільйонів років тому, вони росли в Азії, Європі, Північній Америці й навіть у Гренландії, а найбільшого поширення досягли в мезозої, у період царювання динозаврів, іхтіозаврів і птерозаврів. Тому його називають “живою викопною рослиною”.

Історія

Назва “гінкго” походить від китайської назви рослин gin-kyo, що означає “срібний плід”. Давні китайські ченці саджали це дерево на “святих місцях”, біля монастирів. Вони вважали, що рослина з оригінальними дволопатевими віялоподібними листками символізує дві категорії китайської філософії – інь та янь і є символом мудрості й зосередженості, стійкості й довголіття. Дотепер у Китаї, Японії, Кореї гінкго називають “деревом молодості”.

Ginkgo biloba – попередник хвойних. Але на відміну від юних родичок-сучасниць, у гінкго немає голочок. Його листя – голки, що зрослися, восени вони жовтіють й обпадають. Та й плоди гінкго зовсім не схожі на шишки: за формою вони найбільше нагадують абрикос. Гінкго – єдиний нині живий представник “перехідної ланки” між папоротями й хвойними.

Насіння його вкрите м'ясистим покривом (як у сливи). Смак насінин солодкуватий – щось середнє між печеною картоплею й каштаном. М'якоть плодів і гниючого опалого листя жіночих екземплярів мають неприємний запах, тому жіночі рослини не використовують для культурних насаджень. Але в Кореї, Японії та Китаї жіночі дерева навпаки вважаються кращими, тому що вони дають їстівні плоди.

У гінкго чоловічі й жіночі органи розмноження утворюються на різних деревах. Це єдине у світі дерево, яке запліднюється під час падіння плодів, а не за допомогою вітру та комах, як інші рослини. Відступаючи з Києва у 1943 р., окупанти прихопили з ботанічного саду дуже цінний жіночий екземпляр гінкго білоба, що на десятиліття загальмувало розмноження в Києві цих реліктових дерев. Гінкго може цвісти навесні або восени. У деякі роки він не росте взагалі, а в інші річний приріст може скласти до 1 м у висоту. У гарних умовах перші 30 років гінкго росте з травня по серпень, додаючи в рості в середньому по 30 см на рік. Дерево починає плодоносити у віці 25-30 років. До цього віку неможливо візуально визначити стать екземпляра. Для того щоб відбулося запліднення, чоловіче й жіноче дерева повинні рости поряд (іноді навіть спеціально прищеплюють гілку одного дерева на стовбур іншого).

Стовбур гінкго в основному складається з деревини й нагадує за будовою стовбури сучасних хвойних, але, на відміну від них, не має смоляних ходів у деревині й не утворює смоли. Гінкго має дуже просту судинну систему: головна судина ділиться на дві. Цей малюнок судин характерний тільки для гінкго. Деревина гінкго дуже легка й світла, гладка й легко піддається обробці. Її використовують для створення дерев'яних скульптур і предметів для чайної церемонії. З деревини виготовляють також папір. Деревина гінкго стійка до вогню.

Неймовірна стійкість

Дерева гінкго відомі своєю унікальною здатністю до виживання. Вони переносять отруйний смог, кислотні дощі, бідні органічними й мінеральними речовинами ґрунти. Їм не страшні бактерії, віруси, грибкові захворювання й комахи, тому гінкго може з успіхом вирощуватися як декоративна рослина у великих промислових містах. Приміром, у Нагасакі є дерево, якому понад 1200 років.

У Китаї в природних умовах виявлено гінкго висотою 45 м й 9 м у діаметрі. Припускають, що його вік наближається до 2000-літнього рубежу. Під час грандіозної пожежі в 1923 р. у Токіо дерево гінкго вижило, коли інші дерева були знищені вогнем. А дерево, що потрапило під ядерне бомбардування в Хіросімі під час Другої світової війни й обвуглилося, згодом дало нові пагони!

Європейські вчені виявили живе дерево гінгко в 1690 році (раніше їм зустрічалися тільки відбитки рослини на каменях). “Жива скам'янілість” – називав його Чарльз Дарвін.

У 1754 році рослина потрапила в Англію. Там дотепер збереглося дерево, за допомогою якого були відкриті й вивчені особливості запліднення гінкго.

Поетичні сторінки

У Китаї гінкго – шанована й улюблена рослина. Дерева у віці старше 100 років заносять в особливі охоронні списки. Існує традиція висаджувати гінкго з нагоди народження дитини, весілля, новосілля тощо.

До XI ст. у Китаї гінкго був відомий під назвою “качині лапки”, адже його листочки дуже схожі на лапки одного із найулюбленіших китайцями птахів – качки мандаринки. Пізніше дерево стали називати “King Sun Shu” – “дід й онук”, оскільки зібрати перші плоди з дерева, посадженого дідом, зможе лише його онук. Різноманітні назви має дерево й в інших країнах.

В Японії дерево називають “гінкго”, “білий плід”. У Нідерландах – “храмове дерево”, “японське горіхове дерево”. Англійці називають гінгко “деревом дівочого волосся”. Його листя нагадує їм одну з найтендітніших папоротей, відому як “венерине волосся”. Французи охрестили гінкго “деревом за сорок екю”. Така назва пішла з 1780 року від паризького ботаніка-любителя Петиньї. Йому вдалося купити в одного з англійських садівників горщик з п'ятьма маленькими гінкговими пагонами за 25 гіней, тобто по 40 екю за кожне. Ці деревця стали прабатьками майже всіх гінгко, що ростуть тепер у Франції.

У Німеччині його називають “дерево гінкго”, “дерево Ґете”, “білий плід”, “дерево із золотими плодами”, “срібний абрикос”, “японське горіхове дерево”. Назва “дерево Ґете” зобов'язана своїм походженням віршеві великого німецького поета “Ginkgo biloba”. Його було написано в 1815 р. (опубліковано в 1819 р. у так званій “книзі Зулейки”) і присвячено коханій поета – Маріанні фон Віллемер (Зулейці). У вірші листок гінкго є поетичним образом уявлення автора про те, що двоє можуть становити єдине ціле.

GINKGO BILOBA

Dieses Baums Blatt, der von Osten
Meinem Garten anvertraut,
Gibt geheimen Sinn zu kosten,
Wie's den Wissenden erbaut.
Ist es ein lebendig Wesen,
Das sich in sich selbst getrennt?
Sind es zwei, die sich erlesen,
Da man sie als eines kennt?
Solche Fragen zu erwidern,
Fand ich wohl den rechten Sinn;
Fuhlst du nicht an meinen Liedern,
Da ich eins und doppelt bin?

Этот листик был с Востока
В сад мой скромный занесен,
И для видящего ока
Тайный смысл являет он.
Существо ли здесь живое
Разделилось пополам,
Иль, напротив, сразу двое
Предстают в едином нам?
И загадку и сомненья
Разрешит мой стих один:
Перечти мои творенья,
Сам я – двойственно един.

Медичне застосування

Перші згадування про лікувальну дію листя гінкго білоба знайдено в стародавніх рецептах традиційної китайської медицини, написаних за 2800 років до н.е.

Перша публікація щодо внутрішнього використання листя дерева Ginkgo для медичних цілей датується 1505 роком н.е. Чай з листя рекомендували при кашлі, ядусі, для якнайшвидшого відновлення сил у період видужання. Сучасна китайська фармакопея пропонує використовувати листя Ginkgo для лікування захворювань серця й легенів тощо.

Сьогодні медикаменти, розроблені на його основі, входять до арсеналу найбільш ефективних засобів сучасної медицини. За даними Європейської організації охорони здоров'я, препарати з гінкго лікарі виписують своїм пацієнтам особливо охоче й часто.

Гінкго білоба нормалізує мозковий і коронарний кровообіг, відновлює погіршені в результаті вікових змін пам'ять, слух, зір, мовні й рухові функції, усуває циркуляторну недостатність (включаючи атеросклеротичне й вікове походження), відновлює еластичність і міцність судин, запобігає тромбозам мозкових і коронарних судин, сприяє нормалізації метаболізму тканин мозку, поліпшує живлення серцевого м'яза, має відновлювальні властивості, допомагає зберегти цілісність і проникність клітинної стінки, запобігти приступам астми, має заспокійливу й антиспазматичну дії. Вся наявна наукова інформація про гінкго вказує на його здатність збільшувати тривалість життя.

Гінкго сьогодні

Нині насіння гінкго під назвою “срібний мигдаль” чи “білі горішки” можна купити в магазинах Китаю і Японії. Їдять його підсмаженим, висушеним або печеним, використовують як приправу до страв з овочів, рису, грибів. Насіння гінкго містить тільки 3% жирів, багато білка, крохмалю й нікотинової кислоти. Воно експортується з Китаю в інші східні країни, де продається в спеціалізованих супермаркетах, магазинах і “зелених крамницях”.

Найбільші у світі плантації гінкго розташовані в Південній Каліфорнії. Щорічно більше 1,1 тис. т сухого листя відправляється на кораблях у Європу. Невеликі плантації гінкго є також у Франції. Переробляють листя і виготовляють екстракт у Німеччині, Швеції, Ірландії й Франції.

Гінкго використовують також для вирощування у формі “бонсай”. Є два види бонсай – з повітряними коренями й плодоносні, обидва дуже гарні.

От яке незвичайне дерево живе поряд із нами.

Підготувала Н.Вдовенко