Ви є тут

Кісунько Григорій Васильович – генеральний конструктор першої у світі системи протиракетної оборони


Фото. Кісунько Григорій Васильович

4 березня 1961 року вперше у світі балістична ракета, що здатна нести ядерний заряд, була знищена в польоті іншою, так званою протиракетою. В США аналогічне перехоплення балістичної ракети відбулося 10 червня 1984 р. Генеральним конструктором першої у світі системи протиракетної оборони був наш співвітчизник – радіофізик, професор, член-кореспондент АН СРСР, генерал-лейтенант-інженер, лауреат  Ленінської премії, Герой Соціалістичної Праці –  Григорій Васильович Кісунько.

Свою долю Г.В. Кісунько визначив досить рано

Г.В. Кісунько народився 20 липня 1918 року в селі Більманка Запорізької області в селянській родині. Вступив до Луганського педінституту, де навчався за математичним напрямом. До речі, його захоплення математикою почалося з 7-го класу школи, коли до його рук випадково потрапили аркуші з підручника "Курс высшей математики для техникумов" Брусиловського. Потім з'явилося захоплення фізикою, особливо теоретичною як сплавом фізики і математики. Кісунько вивчав цю складну дисципліну за власною методикою – лекції не конспектував, а просто слухав, потім за книгами і програмами університетських курсів вивчав матеріал у викладенні різних авторів і тільки після цього складав свій власний конспект. Системний підхід до навчання та наукової діяльності дав йому змогу пізніше написати оригінальну монографію "Электродинамика полых систем", яка стала настільною книгою інженерів і студентів багатьох поколінь.

У квітні 1938 р., коли Григорій навчався на останньому семестрі, був заарештований та розстріляний його батько, Василь Трифонович Кісунько, про що син мав мовчати майже все життя.

Закінчивши інститут з відзнакою, Г.В. Кісунько восени 1938 р. вступив до аспірантури по кафедрі теоретичної фізики Ленінградського державного педінституту ім. О.І.Герцена. 17 червня 1941 р. він захистив дисертацію й отримав учений ступінь кандидата фізико-математичних наук.

Захисник неба  воєнного періоду

З початком Великої Вітчизняної війни Григорій Васильович 4 липня 1941 р. вступив добровольцем до Ленінградської армії народного ополчення. За фахом Кісунька направили на навчання до Військового училища повітряного спостереження, оповіщення та зв'язку Червоної Армії. Служив в Окремому радіобатальйоні повітряного спостереження, оповіщення та зв'язку Особливої Московської армії протиповітряної оборони (ППО) на посадах помічника командира взводу – начальника станції з технічної частини, командира взводу – начальника станції, інженера роти станцій радіовиявлення літаків.

У 1944 р. Г.В.Кісунька було запрошено до викладацької діяльності на кафедру теоретичних основ радіолокації до Військової Червонопрапорної академії зв'язку ім. С.М. Будьонного. Читав спецкурси також у Ленінградському державному університеті, Ленінградському політехнічному інституті, Військово-морській академії кораблебудування і озброєння, консультував фахівців низки НДІ. Упродовж п'яти років опублікував низку статей з електродинаміки надвисоких частот (НВЧ), з фундаментального вирішення проблеми збудження радіохвилеводів, написав дві монографії та підготував до захисту докторську дисертацію.

Перші комплекси зенітно-ракетного озброєння

В умовах холодної війни, що розпочалася наприкінці 40-х років, виникла загроза атомного бомбардування території СРСР з боку США. Тому керівництво Радянського Союзу прийняло рішення про розробку вітчизняної системи протиповітряного захисту столиці СРСР – Москви – за допомогою радіокерованих ракет. При Раді Міністрів було створено Головне управління, якому було підпорядковане Окреме конструкторське бюро № 1, куди разом з іншими найвідомішими фахівцями було переведено і Григорія Кісунька.

Перша радянська зенітна ракетна система ППО спочатку отримала назву "Беркут", а згодом –  С-25. Григорій Кісунько працював на посадах начальника сектора з розробки НВЧ-пристроїв, керівника комплексу лабораторій з розробки радіотехнічних пристроїв, заступника технічного керівника випробувань станції наведення зенітних ракет, безпосередньо брав участь у розробленні системи антенних, хвилевідних, радіоприймальних і радіопередавальних систем комплексу. У ті часи комплекс С-25 мав найкращі у світі технічні характеристики, забезпечуючи захист від 20 літаків, що зі швидкістю до 1250 км/год летіли на висоті від 3 до 25 км. У системі ППО Москви було задіяно одночасно 56 комплексів С-25, які були на озброєнні понад 30 років.

Григорій Васильович був також одним із активних розробників системи С-75, що стала мобільним аналогом системи С-25. 1 травня 1960 р. під Свердловськом саме комплексом С-75 було збито невразливий, як вважали американці, літак-розвідник У-2. Комплекс С-75 і його модифікації показали також надзвичайно високу ефективність під час війни у В'єтнамі.

За активну та результативну участь у створенні перших зенітно-ракетних комплексів С-25 Григорію Кісуньку в 1956 р. було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. В  1958 році його обрано членом-кореспондентом Академії наук СРСР.

Перша у світі система протиракетної оборони

Пускова установка протиракети А-350Ж поряд з РЛС системи А-35МПитання захисту від міжконтинентальних ракет ініціювалося вищим керівництвом СРСР ще на початку 50-х років, тобто ще за часів прийняття на озброєння перших зенітно-ракетних комплексів. Офіційним поштовхом до початку розроблення системи протиракетної оборони став лист, підписаний начальником Генерального штабу В.Д. Соколовським і шістьма маршалами Радянського Союзу (серпень 1953 р.).

Деякі фахівці вважали ідею протиракетної оборони утопічною. "Неможливо влучити кулею в кулю", –  говорили вони. Проте Григорій Васильович, маючи глибокі теоретичні знання та досвід роботи над першими зенітно-ракетними комплексами (ЗРК), не відкинув ідею знищення ракети в польоті й узявся за теоретичне опрацювання, а потім і практичне створення цієї системи. У серпні 1954 р. він приступив до розроблення пропозицій по проекту експериментальної протиракетної системи. 17 серпня 1956 р. постановою уряду були прийняті рішення стосовно розробки експериментального комплексу ПРО системи "А". В 1958 р. вийшла постанова про розроблення аванпроекту системи "А-35" на чолі з Генеральним конструктором Григорієм Кісуньком. Для розробки нової системи в 1961 р. з КБ-1 під його керівництвом було виділено ОКБ-30. Не дивно, що генеральним конструктором протиракетної системи став учений-радіолокаційник, який не розробляв ракети. Не применшуючи внеску інших конструкторів, зокрема видатного конструктора протиракети Петра Дмитровича Грушина, варто зазначити, що найскладнішою проблемою знищення ракети є швидке визначення її координат, оперативне відслідковування її польоту та високоточне наведення протиракети. В основу проектування системи було покладено ідею Кісунька про визначення координат цілі з трьох точок одночасно (метод трьох дальностей). Але між висуненням ідеї та впровадженням системи були роки складної, виснажливої праці сотень інженерів і вчених.

Ураховуючи особливу важливість проблеми та вирішальну роль радіотехнічного наведення в системі "А", Григорій Кісунько вирішив створювати локатор у своєму колективі й фактично очолив роботу. Проблема була надзвичайно складною. Адже системам ПРО необхідно було виявляти та супроводжувати балістичні ракети на відстанях, в сотні разів більших, ніж у протилітаковій обороні, при тому, що відбивна поверхня у ракети на два порядки менша, ніж у літака.

Проблеми були не просто складні, а надскладні. Їх вирішення потребувало співпраці з творцями балістичних ракет. Міністр оборонної промисловості, Дмитро Федорович Устинов, знайомлячи двох конструкторів – Сергія Корольова та Григорія Кісунька – сказав, що той, хто робить ракети, і той, хто їх збиває, повинні знати один одного в обличчя.

Система протиракетної оборони є однією із найскладніших видів зброї, яку до сьогодні розробила людина. В цій системі все відбувається з недосяжною для людини швидкістю. Після визначення приблизних координат цілі стартує протиракета, визначаються точні координати цілі з трьох точок. Зближення протиракети з ціллю відбувається на надшвидкостях. Роботою системи неможливо керувати без швидкодіючої електронно-обчислювальної машини (ЕОМ) та автоматизації роботи всіх компонентів системи на основі ЕОМ. За словами Григорія Васильовича, мова йшла про "створення комп'ютерно-автоматизованої багатокомпонентної системи, що не мала прецедентів ні у військовій, ні в цивільній техніці". Обчислювальне начиння системи "А" розробляли фахівці під керівництвом академіка Сергія Лебедєва та його колеги Всеволода Бурцева. В лабораторії Кісунька електронщики розробили для станції точного наведення протиракет обчислювальні машини, в яких було вперше реалізовано по структурі і принципу роботи багатопроцесорний комплекс. На базі нових рішень у 1966 р. під Москвою побудували бойові обчислювальні комплекси, зв'язані між собою високошвидкісними лініями передачі даних загальною протяжністю більше тисячі кілометрів.

Для випробування системи "А" та проведення досліджень було створено окремий полігон – в пустелі, неподалік озера Балхаш. Пізніше недалеко від полігону на березі Балхашу виросло місто Приозерськ.

Перший етап робіт експериментальної системи ПРО був завершений вдалими випробуваннями 4 березня 1961 р., коли експериментальний полігонний комплекс вивів на перехват балістичної ракети Р-12 спеціальний перехоплювач – протиракету В-1000 конструктора Петра Грушина. Вперше в історії ракетою збили ракету! До речі, це відбулось ще до запуску людини в космос і на 23 роки раніше, ніж подібне зробили в США.

Успішне створення системи "А" мало велике науково-технічне і політико-стратегічне значення. Керівник Радянського Союзу Микита Хрущов з цього приводу, зокрема, говорив: "Наша ракета, можно сказать,  попадает в муху в космосе…"

Принципи, випробувані у складі системи "А", були покладені в основу побудови радіолокаційних засобів системи "А-35" системи ПРО Москви, рішення щодо створення якої під керівництвом Г. Кісунька було прийняте 8 квітня 1958 року. До впровадження цієї системи пройшло ще немало часу. В червні 1961 р. було розроблено ескізний проект "А-35". Протягом 1962–1967 рр. велось будівництво бойових об'єктів системи під Москвою, продовжувалось настроювання системи.

У 1966 р. за розроблення експериментальної системи "А" групі фахівців було присуджено Ленінську премію. А 1967 року керівнику робіт присвоєно військове звання генерал-лейтенант-інженера.

Не завдяки, а всупереч. Творець до останнього подиху

Варто звернути увагу на непрості стосунки конструкторів і чиновників, зокрема на стосунки між головним конструктором ЗРК Олександром Расплєтіним, його колегою Валерієм Калмиковим (у майбутньому міністром Мінрадіопрому) та Григорієм Кісуньком, які проявились ще під час роботи зі створення системи "Беркут". З моменту, коли Кісунько став Генеральним конструктором системи ПРО, ці стосунки стали ще більш напруженими. Наприклад, у своїх мемуарах Григорій Васильович зазначає: "Нелегко было "собирать" систему, подключая объекты один за другим через радиорелейные связи к центральной ЭВМ, учить машину и объекты "общаться" друг с другом, выполняя общую боевую программу. Для этого на полигоне велась круглосуточная работа боевых расчетов, составленных из военных и работников промышленности. И требовалось практически безвыездное мое присутствие на полигоне как Генерального конструктора, но... в постоянной готовности к вылету в Москву для отражения очередных попыток "антикисуньковской" реорганизации КБ-1".

Майже всі науково-технічні та організаційні питання, які вирішував Кісунько, гальмувалися за підтримки Мінрадіопрому. Потрібні були надзусилля, щоб виділити СКБ-30 в окреме підприємство під керівництвом Г.В. Кісунька. Після такого рішення було знято внутрішні протиріччя, але зовнішній тиск продовжувався. У 1970 р. в ході реорганізації наказом Мінрадіопрому (МРП) було створено ЦНВО "Вимпел", куди ввійшло ОКБ "Вимпел", а Г.В. Кісунько був призначений заступником генерального директора з наукової роботи та начальником науково-дослідного відділу по системі "А-35" та її модернізації ("А-35М").  Першу чергу системи "А-35" було введено в експлуатацію в 1972 р., другу – в 1974 р.

Подальше вдосконалення системи продовжувалося в наступні роки. Адже з прийняттям на озброєння в США нових систем ракетного озброєння потрібно було "навчити систему" боротися з радіоперешкодами, селектувати несправжні цілі, знищувати кілька боєголовок. Останнє дітище Кісунька – система "А-35М" – була прийнята на озброєння в 1978 р. Але  це відбулося вже без участі генерального конструктора та винахідника системи, оскільки ще за три роки до того Григорія Кісунька було відсторонено від робіт. У своїх мемуарах події, що призвели до його відсторонення від робіт з модернізації системи "А-35", Григорій Васильович описує під епіграфом "Нет повести печальнее на свете, чем повесть о советской противоракете". Багато років потому, 10 грудня 1992 р. в інтерв'ю газеті "Правда" колишній командувач військ протиракетної та протикосмічної оборони генерал-полковник Юрій Вотинцев стосовно цих подій скаже: "Наибольший вклад в создание ПРО внесли Кисунько и Муратов. Но в самый напряженный период работы над системой, из-за интриг в Минрадиопроме, они были от дела отстранены".

У 1979 р. "у зв'язку з незгодою з керівництвом МРП на подальший розвиток спеціальної тематики" Г.В. Кісунько звернувся з рапортом до міністра оборони  про відкликання його як військовослужбовця з МРП. У подальшому Григорій Васильович працював консультантом 45-го ЦНДІ Міністерства оборони, а з 1987 р.  – завідувачем лабораторії відділу теоретичних проблем АН СРСР.

Доробком Г.В. Кісунька користувались не лише військові – його застосовували в різних галузях народного господарства. Зокрема, після основних робіт зі створення системи "А" було доручено використати засоби системи для проведення операцій "К" (К1-5) – дослідження впливу висотних ядерних вибухів на роботу радіоелектронних засобів. Григорій Васильович як науковий керівник операцій успішно їх провів. Після проведених операцій "К" систему "А" списали, а крупногабаритні антени радіолокаторів точного наведення було передано як радіотелескопи: одну – Туркменській АН, а дві інші – Україні. За конструкторською документацією антен Г. Кісунька виготовлялись антени й антенні обтічники приймальних пунктів Центрального телебачення "Орбіта". На основі антени каналу цілі був створений найбільший у країні повноповоротний радіотелескоп РТ-15, на якому проводились дослідження радіовипромінювання космічних об'єктів. Розроблені радіолокатори для системи ПРО були перетворені на потужні радіотелескопи; в Прибалтиці та Україні вони допомагали науковцям у дослідженні космосу.

Внесок Григорія Васильовича Кісунька в науку також є беззаперечним. Саме йому належать роботи по теорії розповсюдження електромагнітних хвиль у радіохвилеводах, він зміг повністю розв'язати "задачі де-Бройля", створив системний напрям у прикладній радіофізиці, ключову роль у якому грають розробка та застосування електронно-обчислювальних машин у великих системах у режимі реального часу, спільно зі своїми колегами вчений розпочав оригінальні дослідження щодо гравітаційно-хвильових випромінювань.

Як батько Григорій Васильович Кісунько мав пишатися своїми дітьми: старший син, Василь, став відомим кінознавцем, педагогом, кандидатом мистецтвознавства; менший – Олександр – учений, радіофізик, доктор технічних наук.

11 жовтня 1998 року видатного конструктора Григорія Кісунька не стало. "За кілька годин до смерті, вночі, – як розповідала вдова конструктора Броніслава Ісаєвна, – Гриша говорив: "Мне нужно позвонить ребятам. Я решил задачу, которую они мне дали". Поховано Г.В. Кісунька на Троєкуровському цвинтарі в Москві.

Історія не завжди буває вдячною своїм творцям, тож за створення системи протиракетної оборони Москви Григорія Кісунька навіть не нагородили. Але людство має завжди бути йому вдячним, про що справедливо зазначив ветеран військ ППО Радянського Союзу професор Георгій Трошин: "Он прожил яркую жизнь подвижника, первооткрывателя, основоположника, полную неустанных трудов. Отстояв родную землю в Великой Отечественной войне, он сумел создать такой надежный щит противоракетной обороны, что ни против Советского Союза, ни в наше время, вообще в мире агрессивными силами США и НАТО не была развязана ракетно-ядерная война".

М.Ю. Ільченко, академік НАН України (З виступу на Наукових читаннях з циклу "Видатні конструктори України")

Пускова установка протиракети А-350Ж поряд з РЛС системи А-35МПротиракета В-1000 системи А-8Станція наведення ракет Зенітно- ракетної системи С-75
x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій