Про кафедру інженерної екології

Історія

Кафедра інженерної екології створена 1946р., як кафедра гірничої справи, вона була першою на організованому в той час гірничому факультеті Київського політехнічного інституту з метою підготовки фахівців для гірничої промисловості України, яка після війни потребувала корінної відбудови, особливо в нових перспективних західних регіонах України. В 1946р. на кафедрі працювали засновники кафедри О.М.Кузнецов, О.Н.Щербань. Завідував кафедрою О.М. Кузнецов. Довгий час кафедра розміщувалась у приміщеннях хімічного корпусу.

Уже тоді уперше в Київському політехнічному інституті відбулося зарахування студентів на гірничі спеціальності, зокрема за фахом Розробка родовищ корисних копалин у кількості 25 осіб (група РУ-1). Про цю подію свідчать архівні документи того часу. У наказі міністра вищої освіти СРСР №1703 від 1947р. «Про затвердження плану прийому й випуску спеціалістів вищої кваліфікації для вугільної промисловості» та в розпорядженні Головного управління політехнічних та індустріальних вузів від 31 листопада 1947р. про доукомплектування в 10-денний строк складу груп гірничого факультету студентами інших факультетів Київського політехнічного інституту (теплоенергетичного, електроенергетичного, радіотехнічного, механіко-машинобудівного) деканів факультетів зобов'язали врахувати високу успішність та дисципліну студентів.

Документи свідчать про постійну увагу з боку Міністерства вищої освіти, керівництва інституту до процесу розвитку факультету, зміцнення та підвищення якості підготовки гірничих інженерів. Сприяв цьому також навчальний план спеціальності «Розробка родовищ корисних копалин», який крім глибокої фундаментальної підготовки гірничих інженерів забезпечував значний обсяг дисциплін, що формують саме гірничого інженера, таких як геологія та розвідка родовищ корисних копалин, геодезія та маркшейдерська справа, механіка гірських порід, розробка родовищ корисних копалин, рудникова вентиляція, проведення й кріплення підземних виробок, гірничі машини та рудниковий транспорт, електропостачання гірничих підприємств, планування та організація виробництва та ін.

Слід зазначити, що кафедра готувала на той час гірничих інженерів широкого профілю, тому в дипломах випускників указувалася спеціальність «Розробка родовищ корисних копалин» без спеціалізації (підземних, відкритих, рудних, нерудних і т.д.). Крім того, серед вузів гірничого профілю гірничий факультет Київського політехнічного інституту був і залишається єдиним вузом із строком навчання 5 років 6 місяців на відміну від 4 років 10 місяців.

В 1947р. план прийому по кафедрі включав одну групу (РУ-2), але в 1948р. - вже дві групи (РУ-3, РУ-4). В 1948р. кафедру перейменували на кафедру розробки родовищ корисних копалин. Нова назва більше відповідала напряму навчальної роботи і проіснувала до 1963р.

Слід зазначити, що кафедра розробки родовищ корисних копалин виконувала не лише функції випускаючої, але й забезпечувала гірничо-технологічну підготовку студентів інших кафедр факультету: шахтного будівництва, гірничої електромеханіки, геології. На кафедрі 1948 року працювали викладачі: О.О.Вопілкін (зав. кафедри з 1 вересня 1948р. по 13 серпня 1949р.), Б.О.Вороновський, П.Я.Галушко, М.П.Заморьонов, В.І.Кравець, О.Н.Щербань. В 1949р. план прийому включав вже три групи (РУ-5, РУ-6, РУ-7). Ознайомлення з архівними матеріалами свідчить про інтенсивне зростання рівня навчально-методичної роботи на кафедрі.

Згідно з вказівками керівних органів промисловості та освіти кафедру зобов'язанли організувати підготовку фахівців за спеціальністю «Розробка нерудних родовищ» (у 1950-1951 навчальному році). Цього ж року вперше в Україні проведено прийом студентів на 1 курс навчання (група РН-1) і розпочалася підготовка інженерів за вказаним фахом. Враховуючи збереження плану прийому минулого року, загальний прийом 1950р. склав 4 групи студентів (РУ-8, РУ-9, РУ-10 та РН-1).

У наступні роки такий напрямок підготовки спеціалістів на кафедрі став основним і, забігаючи наперед, скажемо, що на базі цієї спеціальності вперше на Україні розпочалася підготовка гірничих інженерів-екологів. У 1950/51 навч.р. у зв'язку з гострим кадровим дефіцитом у гірничодобувній промисловості розпочалася прискорена підготовка фахівців (строк навчання 2,5 роки). На таку форму навчання зараховувались спеціалісти із середньою технічною освітою та виробничим досвідом роботи з навчальної спеціальності. На перший курс прискореної підготовки було зараховано 150 осіб. Кафедра, не порушуючи графіка навчального процесу, виконала значний обсяг учбово-методичної роботи (розробила навчальні та робочі плани, програми спеціальних дисциплін, методичні вказівки та ін.). Очолював кафедру - доц. В.І.Кравець (1949-1951 рр.).

Починаючи з 1949р. контингент студентів кафедри продовжує збільшуватися. План прийому досягає максимуму в 1952/53 (зав. кафедри - Вопілкін О.О.), 1953/54 (зав. кафедри - доц. М.П.Заморьонов) навч. рік - щорічно 5 груп, далі в 1954/55 (зав. кафедри доц. О.М.Кузнецов) навч. р. - становить 4 групи.

У 1956-1957рр. кафедру очолює проф. М.А.Стариков. План прийому студентів - 2 групи. У 1956-1961рр. шифр студентських академічних груп змінився з РУ («разработка угля») і РН («разработка нерудных») на РМ («разработка месторождений»).

Зменшення загальних планів прийому до Київського політехнічного інституту обумовлене двома причинами: по-перше, відкриттям у містах Нововолинську, Житомирі та Чернігові загальнотехнічних факультетів КПІ з прийомом студентів за рядом спеціальностей Київського політехнічного інституту і зокрема за спеціальністю «Розробка родовищ корисних копалин» в Нововолинську, розташованому у Львівсько-Волинському вугільному басейні; по-друге, у той час реалізувалася політика скорочення видобутку вугілля і переходу на видобуток інших видів енергетичної сировини.

У 1958-1963рр. відбулося об'єднання з кафедрою гірничих машин і рудникового транспорту та перейменування новоутвореної кафедри в кафедру технології та механізації гірничих робіт. Завідував кафедрою у цей період проф. Г.Д.Єфремов.

Враховуючи зазначені обставини, кризовим як для кафедри, так і для факультету слід вважати 1963р. Але про це розмова далі, а зараз повернімось до періоду позитивного розвитку кафедри. Указаний період охоплює 1946-1960рр. і характеризується формуванням науково-викладацького колективу кафедри, започаткуванням та розвитком наукової школи, зміцненням зв'язків кафедри з гірничодобувною промисловістю, науковими та проектними організаціями, вищими навчальними закладами країни, нарешті, створенням тієї педагогічної та наукової атмосфери кафедри, що притаманна Київському політехнічному інститутові.

Кількість викладацького складу з повним навантаженням досягала в окремі роки 15 чоловік. У цей час викладачами працювали В.П.Аксьонов, О.К.Безюк, О.О.Вопілкін, Б.О.Вороновський, М.П.Заморьонов, О.М.Кузнецов, В.І.Кравець, Н.А.Малишева, В.І.Печковський, О.А.Пирський, М.А.Самотрясов, В.Б.Сологуб, М.А.Стариков, П.Я.Галушко, Г.Д.Єфремов (зав. кафедри у 1958-1963рр.), Ю.Г.Юревич, А.С.Цирульников, П.Г.Шевердін, О.М.Туренко, О.Н.Щербань 80% викладачів мали вчені ступені та звання.

Результати діяльності кафедри, що підтверджуються архівними документами свідчать, що за порівняно незначний період часу кафедра сформувалась у міцний, висококваліфікований науково-педагогічний колектив. Кафедра готувала кадри високої кваліфікації і користувалась авторитетом у вузівських колективах країни. Сотні випускників кафедри працювали в гірничодобувній промисловості, у проектних, наукових і вищих навчальних закладах. Але шляхи розвитку народного господарства країни виявились складнішими, ніж можна було прогнозувати. В 1963р. зміни та структурні перебудови торкнулися також вищої школи. Цього року Московський гірничий інститут - базовий гірничий вуз в СРСР перейменований на Московський інститут радіоелектронікиі гірничої електромеханіки, відповідно змінив свій профіль Харківський гірничий інститут (Харківський інститут радіоелектроніки) та ін.

Згідно з наказом від 22 серпня 1963р. гірничий факультет Київського політехнічного інституту переведено до складу факультету автоматики та електроприладобудування. У цьому наказі вирішувалися питання про передачу окремих кафедр гірничого факультету на факультет автоматики та електроприладобудування, кафедри безпеки праці на механіко-технологічний факультет, а також окремі персональні питання. Також відбулися зміни на кафедрі розробки родовищ корисних копалин, до якої була приєднана кафедра гірничих машин та рудникового транспорту і перейменування кафедри на кафедру технології та механізації гірничих робіт. Новоутворена кафедра була укомплектована викладачами і новий 1963/64 навч.р. розпочала в складі Л.М.Баженової, Г.Д.Єфремова, К.В.Кундеревича, О.А.Пирського, В.Б.Подаревського, О.М.Туренка, О.М.Феодоровича, І.П.Філя, В.В.Царицина. Завідувати кафедрою доручено проф. Царицину В.В. Приміщеннями кафедра забезпечувалася в корпусі факультету автоматики та приладобудування (тепер корпус факультету радіоелектронної техніки), а також частково в приміщенні хімічного корпусу (лабораторії гірничих машин та рудникового транспорту, стаціонарних установок, які розміщувалися там раніше).

Вище згадувалося про переведення контингенту студентів гірничого факультету на факультет автоматики та електроприладобудування. Кількість студентів на той час наближалась до 600 осіб. З числа викладачів кафедри технології та механізації гірничих робіт було призначено заступником декана О.А.Пирського, якому доручено займатися всіма питаннями роботи контингенту студентів гірничих спеціальностей та гірничих кафедр.

У 1963-1966рр. гірничі кафедри знаходились у складі факультету автоматики та електроприладобудування. Слід нагадати, що останній випуск інженерів за цим фахом мав відбутися 1966р. Звичайно, ще до 1966р. випуски були також 1964,1965р., тобто кафедра повністю зберігала статус випускаючої, а також обслуговувала кафедри гірничих спеціальностей, але обсяги навчально-методичної роботи з основним студентським контингентом кафедри технології та механізації гірничих робіт із року в рік зменшувались, що позначилося на кількості викладачів та обслуговуючого персоналу. Указані обставини привели до ліквідації кафедри та переводу викладачів на кафедру автоматизації гірничої промисловості з 1 липня 1966р. Таку реорганізацію проведено згідно з наказом №83 Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти від 12 лютого 1966р. Одночасно за кафедрою автоматизації гірничої промисловості закріплювалися лабораторії, кабінети та інші приміщення ліквідованої кафедри.

Становище, що склалося в період 1963-1966рр., особливо з 1 липня 1966р, тривало лише до 11 вересня 1967р.

Завдяки ініціативі та цілеспрямованим зусиллям колективу, що розумів важливу роль гірничодобувної промисловості для розвитку народного господарства і забезпечення галузі кадрами високої кваліфікації, було знайдено підтримку керівних органів народного господарства України, ректора та ради інституту у відновленні факультету в складі Київського політехнічного інституту.

Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти 11 вересня 1967р. видало наказ щодо реорганізації факультету автоматики та електроприладобудування у Київському політехнічному інституті та створення у складі факультету гірничої електромеханіки та автоматики й кафедр: технології та механізації гірничих робіт; електрифікації гірничих підприємств; автоматизації гірничої промисловості.

У структурі новоствореного факультету налічувались, разом з раніше створеною кафедрою автоматизації гірничої промисловості, 3 кафедри з контингентом студентів більше 500 осіб.

У складі відновленої кафедри технології та механізації гірничих робіт працювали: Ю.О.Бурмистров, О.М.Туренко, В.В.Царицин, М.М.Лебедєв, О.А.Пирський. Завідувач кафедри - О.А.Пирський (1967-1978рр.).

Необхідно константувати, що кафедра технології та механізації гірничих робіт за минулі роки зазнала відчутних кадрових змін. Значна кількість висококваліфікованих викладачів та науковців перейшла працювати на інститутські кафедри охорони праці, економіки та організації виробництва, в Український науково-дослідний та проектний інститут вугільної промисловості, Всесоюзний науково-дослідний інститут маркшейдерії, Московський гірничий інститут, на шахти Львівсько-Волинського вугільного басейну, солерудники Прикарпаття та ін.

Кафедра гостро відчувала втрату лабораторної бази, дефіцит приміщень, втрату зв'язків із промисловими підприємствами, брак контингенту студентів за профілем кафедри.

Виходячи з цього перед кафедрою виникла задача стратегічного характеру. Перш за все - створення матеріально-технічної бази, збільшення обсягів та підвищення рівня наукових досліджень, забезпечення кафедри кадрами. Для цього необхідно було відновити втрачені зв'язки з промисловістю шляхом розширення договірних науково-дослідних робіт.

З кінця 60-х років наукові дослідження виконували для шахт вугільних розрізів, кар'єрів видобутку будівельних матеріалів, будівельних організацій. Діапазон цих організацій невпинно розширювався: трести «Павлоградвугілля», «Нововолинськвугілля», «Шахтарськантрацит», «Донецькантрацит», «Луганськвугілля», «Приморськвугілля», «Алексанріявугілля», «Камчаткаелектромережбуд», Колимська ГЕС, «Тюменьнафтогаз» та ін. Наукове керівництво в цей час забезпечували: О.А.Пирський, О.М.Туренко, В.В.Царицин. Крім викладачів кафедри у наукових дослідженнях брали участь наукові працівники, інженери, аспіранти, а також студенти. В окремі роки кількість штатних виконавців НДР по кафедрі досягала 25-30 чоловік, а число договірних робіт - 11-12. Тоді ж сформувалися наукові напрями кафедри: створення ефективних технологій та схем механізації гірничих робіт, що забезпечували високий рівень концентрації виробництва на основі економіко-математичного моделювання об'єктів дослідження; створення систем управління технологічними процесами; вивчення фізико-механічних властивостей гірських порід та створення інструменту для їх руйнування. У наступні роки спектр наукових пошуків розширився, що сприяло зміцненню аспірантури кафедри за спеціальностями: «Підземна розробка родовищ корисних копалин», «Відкрита розробка корисних копалин», «Гірничі машини». В окремі роки щорічна кількість аспірантів кафедри досягала 11-12 осіб.

Зв'язки кафедри з підприємствами дозволяли отримувати нове гірниче обладнання, прилади, створювати лабораторну базу кафедри в новому гірничому корпуса, що був зданий в експлуатацію 1974р. Слід підкреслити велику допомогу кафедрі з боку тресту «Павлоградвугілля», а також підприємств Міністерства будівельних матеріалів.

Необхідно було також повернути кафедрі статус випускаючої. Вирішення поставлених задач, враховуючи, що в 1967р. вони знаходилися практично на нульовому рівні, було дуже складною справою. Перешкодою на шляху повернення кафедрі статусу випускаючої був брак студентів за профілем кафедри. Особливо відчутно в діяльності кафедри ця перешкода виникла через 3-5 років після відновлення кафедри.

Зміцнення наукової та лабораторної бази, підготовка аспірантів за перспективними науковими напрямками, можливість комплектування науково-викладацького штату фахівцями високої кваліфікації, близька перспектива вводу в експлуатацію гірничого корпусу забезпечували підготовку фахівців за профілем кафедри.

В 1972р. за ініціативою кафедри технології і механізації гірничих робіт рада факультету звернулася з доповідною запискою до ректора про відновлення прийому студентів за спеціальністю «Технологія і комплексна механізація розробки родовищ, корисних копалин». Одночасно на адресу ректора надійшов лист від голови навчально-методичної ради по вищій гірничій освіті Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти СРСР за підписом академіка В.В.Ржевського. У листі обґрунтовувалася необхідність відкриття спеціальності «Технологія і комплексна механізація розробки родовищ корисних копалин» саме на факультеті гірничої електромеханіки та автоматики Київського політехнічного інституту, де раніше готувалися такі фахівці. Після доповідної записки кафедри і листа факультету до ректора інституту останній звертається до Міністра вищої і середньої спеціальної освіти з проханням відкрити спеціальність «Технологія і комплексна механізація розробки родовищ корисних копалин». Учена рада інституту своїм рішенням у березні 1973р. підтвердила вищезгадане прохання і направила його за тією ж адресою. Того ж року відправлено листа від міністра промисловості будівельних матеріалів із проханням відкрити спеціалізацію «Технологія і комплексна механізація розробки родовищ нерудних будівельних матеріалів». В 1974р. закінчилося будівництво гірничого корпусу на кошти Мінвуглепрому та Мінпромбудматеріалів і факультет повністю перебазувався в нове приміщення, зокрема й кафедра технології і механізації гірничих робіт.

З 1976р. кафедра приймає на навчання студентів за напрямом «Технологія і комплексна механізація видобутку будівельних матеріалів». Незважаючи на обмеженість плану прийому однією групою, отримання кафедрою статусу випускаючої безперечно, виявилось позитивним у подальшій діяльності кафедри. Прийом студентів на денну, а згодом і заочну форму навчання сприяв збільшенню кількості викладацького та навчально-допоміжного складу кафедри. На кафедрі працювали викладачами Ю.О.Бурмистров, М.Т.Кириченко, А.П.Кічигін, А.І.Крючков, О.Х.Кузьменко, О.А.Пирський, Л.С.Сачков, В.В.Смирнов, О.М.Туренко, В.В.Царицин. Очолював кафедру О.А.Пирський.

У наступні роки у зв'язку з переходом студентів на старші курси, збільшився обсяг педагогічної роботи і, відповідно, штат викладачів.

В 1981/82 навч.р. на кафедрі працювали, крім вище згаданих викладачів, А.Г.Смирнов, зав. кафедри 1979-1986рр., О.М.Терентьєв. Розширилась наукова тематика кафедри з напрямку застосування вибухових робіт в будівництві. Усього на кафедрі працювали 30-32 осіб.

Поштовхом до подальших змін у спеціальностях кафедри виявився інструктивний лист Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти України про підготовку студентів у галузі охорони навколишнього середовища. На базі спеціальності кафедри в 1986р. відкрито спеціалізацію «Інженерна екологія виробництва будівельних нерудних матеріалів», згодом спеціальність «Екологія».

Відповідно до рішення МВССО план прийому по кафедрі з 1988р. збільшився до двох груп студентів(50 осіб) за спеціальностями «Відкриті гірничі роботи» та «Екологія». Така кількість прийому та напрям підготовки зберігалися протягом багатьох років, але спеціальності кафедри на вимогу часу дещо змінили свої назви і, звичайно, зміст навчальних планів.

На базі кафедри було створено кафедру гірничої електромеханіки. Для забезпечення нормальної діяльності новоствореної кафедри до її складу були переведено 4 викладачів кафедри технології і механізації гірничих робіт (А.М.Башлак, Ю.О.Бурмистров, А.П.Кічигін, О.М.Терентьєв), а також передано лабораторії гірничих машин, стаціонарного устаткування, збагачення та переробки корисних копалин.

Згідно з рішенням вченої ради інституту від 5 вересня 1990р. та наказом №60-1 від 20 березня 1991р. кафедрі також доручено організувати прийом та розпочати підготовку студентів за спеціальністю «Шахтне та підземне будівництво» зі спеціалізацією «Будівництво міських та спеціальних підземних споруд» і цього навчального року проведено прийом студентів у кількості 1 групи. За поданням кафедри технології та механізації гірничих робіт 28 квітня 1992р. радою факультету прийнято рішення про необхідність організації кафедри підземного будівництва. В 1993р. таку кафедру створено на базі лабораторії вибухових робіт, кабінету геодезії та маркшейдерської справи, їй також передано інші приміщення кафедри технології й механізації гірничих робіт, а також переведено групу викладачів. Завідувачем кафедри підземного будівництва призначено проф. В.Г.Кравця.

В 1991р. кафедру перейменовано на кафедру геотехнології та інженерної екології. Деканом факультету з 1993 по 1998р. був викладач кафедри - доц. В.В.Смирнов.

Останній період діяльності кафедри характеризується створенням філій кафедри у ВО «Граніт», «Київнерудпром» та «Закарпатнерудпром», в Інституті гідромеханіки АН України, випусками гірничих інженерів заочної форми навчання для підприємств промисловості будівельних матеріалів.

Структурні зміни, що торкнулися кафедри, позитивно позначилися на характері навчальної та наукової роботи, яка більше зосередилася на технологічних та екологічних напрямах. Зміцненню екологічного напряму сприяло створення в 1995р. міжгалузевої навчальної та наукової екологічної лабораторії Міносвіти, Мінвуглепрому та Державної корпорації «Укрбудматеріали».

В 1995р. план прийому - 2 групи студентів. Відкрито спеціальність «Екологічні технології та обладнання в гірництві». Тепер на кафедрі є три спеціальності: «Екологічні технології та обладнання в будівництві», «Відкриті гірничі роботи», «Технологія та обладнання видобутку будівельних гірських порід» із рядом спеціалізацій.

В 1996р. відбувся перший випуск бакалаврів гірництва в системі трьохступеневої підготовки: бакалавр, спеціаліст, магістр.

В 2000р. кафедру геотехнології та інженерної екології перейменовано на кафедру інженерної екології. Завідувачем кафедри призначено канд. техн. наук, доц. Крючкова Анатолія Івановича.

Сьогодні на кафедрі стабілізувався план прийому студентів (щорічно 60-65 осіб) на денну та заочну форми навчання. Проводиться підготовка студентів-іноземців.

Розвиток та пріоритети

Основою концепції розвитку кафедри інженерної екології є Програма розвитку НТУУ "КПІ" до 2010р. "КПІ - на початку ХХІ століття" (К.: "Політехніка", 2001) в частині розвитку і вдосконалення навчально-методичної та наукової роботи і підготовки науково-педагогічних кадрів, а також Концепція екологічної освіти в Україні (Рішення №13/6-19 від 20 грудня 2001р.) в частині розвитку вищої екологічної освіти.

В напрямку вдосконалення навчально-методичної роботи:

1. Зважаючи на те, що першочерговим завданням розвитку вищої екологічної освіти є розробка програм навчальних курсів з екології згідно з вимогами часу, міжнародними принципами, можливостями ВНЗ, потребами регіонів та відповідних стандартів, розробити та вдосконалити інтегровані навчальні плани та програми підготовки бакалаврів і магістрів за напрямом підготовки кафедри.
2. Враховуючи вітчизняний та світовий досвід, вжити заходів щодо реформування навчальних планів на основі кредитно-модульної системи з метою збільшення обсягу індивідуальної та самостійної роботи студентів, покращення спеціальної технічної та професійної підготовки спеціалістів і магістрів за напрямом підготовки кафедри.
3. На основі розроблених навчальних програм та освітньо-кваліфікаційних характеристик для різних рівнів підготовки спільно з МОН України розробити освітньо-професійні програми та галузеві стандарти підготовки бакалаврів, спеціалістів і магістрів за напрямом підготовки кафедри. В освітньо-професійних програмах підготовки бакалавра, спеціаліста та магістра-еколога передбачити викладання наступних професійно-орієнтованих дисциплін: “Загальна екологія”, “Екологія рослин”, “Екологія тварин”, “Екологія людини”, “Ландшафтна екологія”, “Моніторинг навколишнього середовища”, блок дисциплін напрямку “Прикладної екології”, “Екологічний аудит”, “Екологічний менеджмент”, “Управління екологічною безпекою”, “Основи сталого розвитку”, “Екологічна політика”, “Економіка природокористування і природоохоронної діяльності”, “Нормування антропогенних навантажень”, “Сучасні екологічні проблеми”, “Екологічна економіка” тощо.
4. Оскільки обов’язковим є введення в навчальний процес лабораторних і практичних занять з екології, польових і виробничих екологічних практик, в тому числі на базі структурних підрозділів Мінекоресурсів, органів державної влади, а також за кордоном, вдосконалити систему лабораторних та практичних занять з екологої, шляхом створення відповідного навчально-методичного забезпечення, покращення матеріально-технічного забезпечення лабораторій кафедри.
5. Впровадити у навчальний процес інформаційні технології навчання, широко застосувати імітатори, електронні тренажери, сучасну дидактичну апаратуру тощо з метою інтенсифікації та індивідуалізації навчального процесу. На основі комп’ютерних класів впровадити автоматизовану систему перевірки знань студентів за окремими дисциплінами.
6. Продовжити кадрову політику поєднання співпраці досвідчених викладачів кафедри з молодими кадрами, створити умови для їх плідної творчої діяльності, підвищення педагогічної майстерності.
7. Створити філії кафедри на виробництві, залучати до навчального процесу кадровий і матеріально-технічний потенціал підприємств та організацій, в тому числі закладів НАН України.
8. Забезпечити впровадження повною мірою державної мови в навчальний процес кафедри.

В напрямку вдосконалення наукової роботи і підготовки науково-педагогічних кадрів:

1. Основними завданнями в сфері наукової діяльності кафедри є впровадження завершених розробок кафедри у виробництво, участь науковців кафедри у виконанні пріоритетних досліджень, співпраця з провідними науково-виробничими організаціями України та інших країн, виконання державних програм та контрактів.
2. Створити сприятливі умови для виконання кандидатських та докторських дисертацій викладачами та науковцями кафедри.
3. Вдосконалити систему організації науково-практичних конференцій з наукової діяльності кафедри шляхом залучення до них представників провідних підприємств України.

Випуск студентів

Випускники кафедри успішно пройшли розподіл за індивідуальними та колективними заявками підприємств та установ різноманітного профілю та форм власності, де є вакансії кадрів високої кваліфікації з фаху "Екологія та охорона навколишнього середовища". Це підприємства, установи, науково-дослідні організації як м. Києва, так і різних міст України серед яких Державний комітет України по водному господарству, Національна комісія регулювання електроенергетики України, Рівненське обласне управління меліорації та водного господарства, Алчівське КП "Укрэнергочермет", Шевченківська районна у м. Києві Державна адміністрація, Комунальне підприємство теплозабезпечення (м. Коростень), Центральна геофізична обсерваторія ВАТ "Одесаобленерго", Національний науково-дослідний інститут охорони праці, Державний спеціальний проектний інститут ДСПІ, АК "Київводоканал", Канівський районний відділ земельних ресурсів, Інститут технічної теплофізики Академії наук України та ін.

Наукові школи

Історія створення школи. Період діяльності

Наукова школа "Розробка теоретичних та практичних основ технологій та процесів виробництва" створена на кафедрі, яка в 1946 р. мала назву кафедра Гірничої справи, а в наступні роки: Розробка родовищ корисних копалин (1948 р.), Технології та механізації гірничих робіт (1967 р.), Геотехнології та інженерної екології (1991 р.) і, нарешті, Інженерної екології (2000 р. і до цього часу) в складі гірничого факультету та останнім часом інституту енергозбереження та енергоменеджменту Національного технічного університету України. Створення школи можна віднести до початку 80-х років, а її зміцнення та зріст продовжується і сьогодні.

2. Характер школи

Науково-прикладний характер. Виникнення екологічного напрямку підготовки інженерних кадрів в КПІ не випадкове, оскільки ефективність екологічних рішень базується на конкретній галузі, технології та змісті окремих процесів. Тому в наказі № 701 Міністерства освіти України 1987 р. було зафіксовано, що екологічна підготовка фахівців повинна базуватись на базі спеціальності кафедри Технології та механізації гірничих робіт і створюваної міжгалузевої екологічної лабораторії при кафедрі. Оскільки в створенні технологічної кафедри приймали участь такі відомі в Україні вчені-сумісники, як академіки НАН України, д.т.н., професори О.Н. Щербань, М.А. Стариков, члени кор. НАН України, доктори наук В.Б. Сологуб і В.І. Лялько та інші відомі вчені, то потрібна технологічна база для екологічної спеціальності була міцною і сприяла заснуванню наукової школи екологічного напрямку, очолюваної проф., д.т.н., чл.-кор. Академії гірничих наук України Пирським О.А.

Основні наукові напрямки

• Допустима територіальна концентрація підприємств за умовами забруднення навколишнього середовища.
• Розробка водоохоронних заходів та збереження водного середовища.
• Розробка технологій, що забезпечують мінімізацію земної поверхні при максимальному вийманні корисних копалин.
• Розробка технологій, що забезпечують збереження повітряного середовища;
• Динаміка суцільних середовищ;
• Розробка основ теорії і експеримента щодо деформування та руйнування гірських порід.