Ви є тут

Незнайомий Хрещатик, або навіщо чекати до завтра?


Київ. Хрещатик, початок 20 століття

Погожі останні дні – гарна пора для прогулянок на свіжому повітрі. А для тих, хто приїхав учитися в КПІ з інших міст, – можливість розпочати знайомство з Києвом, з його історичними місцями. Звідки? – Звичайно, з Хрещатика! Адже він – історичне місце навіть з традиційного погляду. Хоча вік його порівняно з віком Києва можна вважати просто-таки дитячим…

Упродовж багатьох століть на місці теперішньої головної вулиці держави вільно розлягалася посічена ярами, подекуди заросла хащами, а деінде заболочена, долина. Через ту її посіченість і перехрещеність й називалася вона Хрещатою (тобто назва її ніяк не пов’язана з хрещенням Русі, як найчастіше вважають). Посередині цієї долини в напрямку нинішньої Бесарабки протікав струмок, який навесні і після великих дощів перетворювався на сердитий потік, досить небезпечний для перехожих, що прямували з Верхнього міста на Липки. Утім, влітку струмок майже пересихав, і після того, як на ближніх кручах появилися перші хати, в ньому з насолодою приймали ванни качки та свині їхніх мешканців.

Перша кам’яна будівля з’явилася тут лише у 1797 році. Це був великий мурований двоповерховий будинок з двома флігелями, який побудував шляхтич Онуфрій Головинський. У 1849 році там розмістилася міська поштова контора, яка, хоча й перебудовувалася, але місця з тієї пори вже не змінювала, лише назву. Тепер тут височіє київський Головпоштамт.

Але справжнє освоєння цієї місцевості почалося після 1830 року.

Перший поштовх для розвитку Хрещатику був даний… Миколою І

У 1830 році цар Микола І підписав план спорудження нової Печерської фортеці у Києві. Наступного року почалося масове виселення мешканців вуличок, які попадали в зону забудови та спорудження широкої еспланади, яка створювалася навколо неї. Виселенці отримували від влади деяку компенсацію за зламані домівки, і могли вибирати місця для будівництва на незаселених територіях. Більшість родин оселялися на пустельних тоді берегах Либіді. Але деякі, найбільш далекоглядні і заповзятливі, почали скуповувати грунти в долині, де перехрещувалися не лише яри і урочища, але й шляхи, що з’єднували Верхнє Місто, Липки, Печерськ і Поділ. Київ саме вступив у період бурхливого розвитку, і багато ознак свідчили на користь того, що саме Хрещатицька долина має невдовзі стати головною артерією міста. Так воно і вийшло. Вже з середини 30-х років ХІХ ст. Хрещатик почав перетворюватися на головну торгову вулицю міста. За два десятиріччя по тому його вже вважали “вулицею тисячі крамниць”. Але впродовж досить довгого періоду він залишався переважно одно- двоповерховим.

Не зростав би, якби не лихоманка

Йдеться не про людські захворювання, а про період, який увійшов в історію столиці під назвою “будівельна лихоманка”. Власне Київ пережив кілька її “нападів”, перший з яких припав на 70-і роки ХІХ століття. Тоді Хрещатик прикрасився багатьма три- і чотириповерховими будинками, новими, в європейському дусі магазинами і гранітною бруківкою. 1876 року на Хрещатицькій площі (тепер це майдан Незалежності) з’явилася й увінчана високим шпилем з фігурою небесного покровителя міста Святого Архистратига Михаїла, споруда Київської міської думи. Майже напроти неї, на розі Хрещатика і вулиці Інститутської відкрила свої двері Міська біржа, навколо почали працювати контори київських комерсантів і представництва великих банків.

Найфешенебельніші київські готелі намагалися залучити постояльців вигідним розташуванням і небаченими до тієї пори в Києві розкошами. Численних перехожих гостинно запрошували ресторани і кондитерські, якими особливо славився Хрещатик. “Солодкими королями” Києва вважалися Семен Балабуха та його спадкоємці, в фірмових магазинах яких продавали відомі далеко за межами Російської імперії “київські сухі варення”(секрети їхнього виготовлення нині, на жаль, утрачено). А єдиним місцем, де всі бажаючі могли скуштувати тільки-но завезеного з Півдня кефіру, довгий час залишалася кондитерська Семадені. Не дивно тому, що вже з середини ХІХ століття Хрещатик став найулюбленішим і, до того ж, найпрестижнішим місцем прогулянок киян. Якщо додати, що з 1872 року по вечорах Хрещатик освітлювався спочатку газовими, а потім і електричними ліхтарями, то немає потреби доводити, чим саме він принаджував багатьох. Утім, тоді, як і тепер, люди жили

не солодощами одними…

На Хрещатику зосереджено було і культурне життя міста. Перший стаціонарний театр тут з’явився вже 1805 року – у садибі своєї дружини з дерев’яних колод його збудував київський міський архітектор Андрій Меленський. Розташовувався він приблизно там, де стоїть сьогодні Український дім, і проіснував до 1851 року. Утім, кияни без театрів і після його закриття не потерпали. До кінця ХІХ століття на Хрещатику постійно давали вистави вже вісім театрів. Невдовзі до них додалися ще й ілюзіони, один з яких – театр-сінематограф Шанцера, вважався одним з кращих у Європі.

Дуже любили кияни також “Аптеку для душі”, що її відкрив на Хрещатику відставний капітан П.Должиков. Цей “Кабінет для читання” був своєрідною бібліотекою, де можна було не лише брати книжки за абонементом, але й читати газети, лежачи на спеціально розставлених канапах, курити, купувати і знов здавати на продаж книжки. Лише у 1866 році у приміщенні Дворянського зібрання (там, де тепер стоїть Будинок профспілок) відкрилася публічна бібліотека з сучасною системою обслуговування.

Хрещатик, яким його пам’ятають наші бабусі

ХХ століття змінило обличчя Хрещатика. Утім, сталося це не відразу. Протягом усього передвоєнного періоду радянська влада використовувала те, що отримала в спадок від попередньої. Лише назви магазинів і контор змінилися. Модними стали не дуже зрозумілі сьогодні скорочення. Тимчасового перейменування зазнав навіть сам Хрещатик: з 1923 до 1937 року він називався вулицею Воровського. В приміщеннях колишньої Міської думи, на шпилі якої замість фігури небесного покровителя Києва Святого Архистратига Михаїла замайоріла зірка, розмістилися обком і міськком КП(б)У, у Біржі – Міська рада, в Купецькому зібранні – Палац піонерів і жовтенят. З нових споруд, що з’явилися на Хрещатику в ті часи, варто відзначити хіба що будинок центрального універмагу, що став пам’яткою не лише своєї епохи, але й пізнього конструктивізму. Проте більшість будинків головної вулиці столиці України до нашого часу не збереглися. І зруйновані вони були протягом одного лише тижня.

Руйнація і відбудова

19 вересня 1941 року німці зайняли Київ. А 24 вересня в другій половині дня стався потужний вибух у приміщенні крамниці “Дитячий світ” на розі Хрещатика і Прорізної, куди населення, за наказом окупаційної влади, здавало радіоприймачі. Від детонації почали спрацьовувати й інші вибухові пристрої, що їх залишили радянські війська під час свого відступу. Почалася грандіозна пожежа Хрещатика. Горіло до 2 жовтня. Старий Хрещатик був практично винищений. Сьогодні загальновизнано, що якогось стратегічного значення ця акція не мала.

Після звільнення Києва на відбудову Хрещатика і проект створення його нового архітектурного ансамблю було оголошено всесоюзний конкурс. У ньому взяли участь провідні архітектори Києва, Харкова, Москви і Ленінграда. Отримані пропозиції розвинув і втілив у життя колектив авторів, очолюваний тодішнім головним архітектором Києва Анатолієм Добровольським. З того часу кількох перебудов (чи, радше, спотворень) зазнала колишня Хрещатицька площа, яка зветься тепер майданом Незалежності, й трохи змінила своє обличчя Бесарабська площа. З позаминулого століття до нас дійшли лише кілька поодиноких будинків, у яких розташовуються тепер різноманітні установи, і квартал з парної сторони Хрещатика від вулиці Богдана Хмельницького до бульвару Шевченка…

Oct 19, 2006 || Автор: Дмитро Стефанович

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій