Осінні медові ярмарки стали для нас звичним явищем. Складаючи дяку маленьким крилатим трудівницям, запасаємо цей сонячний нектар на зиму. Та виявляється, що крім культурного бджолярства, яким опікуються пасічники, в Україні донині існує унікальна форма бджільництва – бортництво, яке збереглося у первісному вигляді з часів Київської Русі. На території Поліського природного заповідника розташувалося невеличке село Селезівка, де практично всі мешканці займаються збором лісового меду. Він є гіпоалергенним і дуже цінується у споживачів. (На пострадянському просторі такий промисел існує ще в Башкирії.)
З історії бортництва
Наші східнослов'янські пращури вельми активно й успішно займалися добуванням меду диких бджіл, які жили в дуплах дерев. Лісовим медом та воском поліські племена платили данину Києву та іншим властям. Щоб зручніше було збирати солодкий продукт, поліщуки (мешканці Полісся) робили борті (штучні дупла в живих деревах). На гербах багатьох міст була зображена борть чи бджола. Ще якихось 50 років тому на півночі Олевського району (Житомирська обл.) зустрічалися справжні, видовбані в соснах борті. Нині поодинокі дуби з такими медовими камерами можна знайти в заплаві річки Уборть, але бджоли там уже не живуть. Тепер дупла не довбають, бо практично не залишилося старих дерев. Тож місцеві жителі використовують колодні вулики, які укріплюють на деревах. Їх називають дуплянками, кадубками, але найчастіше бортями, а тих, хто займається добуванням з них меду, як і в давні часи, кличуть бортниками.
Борті – це колодні вулики
Роблять їх із старих дерев діаметром від 50 см. З одного стовбура виходить до п'яти 1,5-метрових бортей. Найбільш придатні старі сосни з трухлявою пористою серцевиною та товщиною стінок від 10 см. Верхня частина колоди – "голова", нижня – "нога", між ними отвір – літок. З протилежного боку поздовжня планка на кілочках закриває вертикально видовбану медову камеру, де бджоли будують свої стільники. У товстому сухому вулику, масою понад 100 кг, бджоли легко витримують морози, а літом не перегріваються. Сьогоднішній бортник має в середньому 20-30 придатних для утримання бджіл колод, з яких приблизно половина заселена бджолиними сім'ями.
Раніше вік бортей сягав до 100 років, лісові медозбірні слугували кільком поколінням у родині, передавалися у спадок. Найчастіше борті встановлюють на великих деревах (на гілках чи дерев'яних спицях, укріплюючи залізними скобами на висоті 10-20 м). Зверху накривають колотими дошками чи шифером. Дерево, де живе бджолина сім'я, називається "стійло" і високо цінується, адже іноді доводиться роками переносити колоди з одного дерева на інше, допоки його не облюбує бджолине плем'я.
З часом борті стають непридатними для бджіл. В них поселяються гризуни, птахи, на дашку гніздяться чорні лелеки та бородата сова – рідкісні види, занесені до Червоної книги України й Білорусі.
Про бджіл
Сучасні пасічники тримають переважно карпатських, кавказьких, українських бджіл, які працюють в освоєному людиною ландшафті. Дикі медоносні бджоли збереглися до наших часів завдяки зусиллям бортників. Поліські бджоли проходять жорсткий природний відбір і є цінним генетичним матеріалом для виведення стійких до хвороб, зимостійких порід. Бортьові волохаті бджоли є необхідним елементом лісових екосистем, запилюючи рослини, вони відіграють велику роль у житті лісу, а бортництво є цінним культурним спадком нашого народу.
Як добувають мед
Раніше вулики кріпили на більшій висоті, ніж нині, щоб ведмедям та іншим ласим до медку істотам (людям у тому числі) важче було до нього дістатися. Для захисту від ведмедів ставили палі, самостріли, інші пристрої. Ефективним засобом була прив'язана поряд з вуликом колода. Ведмідь, що ліз на дерево до борті, натикався на колоду і намагався відштовхнути її лапою. Врешті-решт розгніваний клишоногий відпускав стовбур дерева, щоб ухопити колоду двома лапами, і падав донизу. Люди ж залазили на дерево за допомогою сучкуватого стовбура сосни, який на Поліссі називають острогою, або ж спеціальної мотузки з гаком та петлями, що зветься "лєзіво".
"Мені кілька разів доводилося вибирати мед з таких вуликів, – розповідає Сергій Жила, директор Поліського заповідника. – Враження не із приємних, коли висиш попід хмарами на непевній вузькій дощечці. Дерево хитається від вітру, бджоли лізуть в очі і раз по раз жалять. Обидві руки по лікті в меду, а на думку спадає дідівська "статистика" про бортників, які розбилися або покалічилися".
Основний взяток меду у поліських лісах бджоли беруть з крушини та вересу. Вибирають мед з бортей один раз на рік – на початку осені, коли бджоли не дуже активні. Одна борть приносить в середньому 10-20 кг меду на рік. Бортьовий мед – безцінний продукт, адже медові стільники не відокремлюють від пергових, тож вони поєднують у собі корисні властивості усіх продуктів бджільництва: воску, прополісу, пилку, перги тощо. Така суміш додає людині життєвих сил, знімає слабкість, зміцнює дух.
