У червневі дні 1941 р. Київський індустріальний інститут завершував 43-й навчальний рік. В інституті навчалися 3000 студентів, працювали понад 300 професорів-викладачів, загальна чисельність інститутського колективу складала 5000 чоловік [1, с. 2]. Як і в інших вузах, випускники захищали дипломні проекти і одержували призначення на роботу, старшокурсники мали виробничу практику в різних містах країни, студенти молодших курсів складали перевідні іспити.

З початком Великої Вітчизняної війни усіх об'єднала єдина справа — захист Батьківщини. Вже у перші тижні війни було мобілізовано і добровільно вступили до лав Червоної Армії і флоту 650 студентів, викладачів і працівників інституту. Близько 300 студентів п'ятого курсу після короткочасної військової підготовки було направлено на фронт командирами підрозділів, 300 — відряджено на військово-політичні курси для прискореної підготовки військових політпрацівників [2, с. 15].

Серед призваних до Червоної Армії у перші дні війни були доценти А.Л. Бєлаковський, П.Г. Городецький, К.А. Долгов, А.П. Орнатський, М.Д. Ступак, В.Д. Уваров, викладачі В.Г. Баранов, С.Й. Голуб, А.С. Кавун, С.Д. Морозовський, Я.М. Потрохов, С.О. Ребров, Є.Д. Сердюк, В.А. Турковський, М.М. Храбров, С.А. Яковлєв, аспіранти М.К. Бєлкін, В.В. Дубров, П.В. Корноухов, Ю.А. Піскорський, А.М. Фірстов та ін.

З наближенням фронту до Києва в інституті було сформовано молодіжний загін добровольців — захисників міста. Співробітники і студенти вступали до народного ополчення та загонів ППХО, брали участь у будівництві оборонних споруд на підступах до столиці України. Наприкінці червня 1941 р. інститут одержав розпорядження про підготовку до евакуації. Почався демонтаж найціннішого лабораторного обладнання, йшла підготовка його до перевезення залізничним і річковим транспортом. На початку липня за рішенням уряду розпочалась евакуація інституту до Ташкента, яку очолив виконуючий обов'язки директора М.В. Колбасников. Оскільки перебазування здійснювалось у тяжких умовах, воно затяглося до середини серпня. Було евакуйовано 48 професорів і доцентів, 36 викладачів і аспірантів, 19 співробітників, понад 500 студентів [11, с. 38]. Частина лабораторного обладнання, що перевозилась річковим транспортом, не прибула до місця призначення, не вдалось повністю перевезти інші матеріальні цінності.

Багато викладачів і співробітників було направлено у вузи і на оборонні підприємства Уралу та інших східних регіонів країни. Професор М.А. Кондак працював на уральських заводах танкової промисловості, завідуючий однією з технічних кафедр М.М. Лич — головним інженером літакобудівного заводу, аспіранти С.О. Картавов і М.Л. Орликов працювали інженерами оборонного заводу (пізніше С. О. Картавов став головним інженером Алапаєвського заводу, що випускав верстати для авіапромисловості). Деякі викладачі-професори за станом здоров'я не змогли евакуюватись і залишились в окупованому фашистськими загарбниками Києві.

[КПІ в евакуації: підготовка інженерів та дослідна робота для народного господарства і оборони країни]

[Фронтовики викладачі, співробітники, випускники і студенти КПІ]

У важкому становищі опинилися ті викладачі та працівники інституту, які за станом здоров'я вимушені були залишитися в окупованому фашистами Києві.

Спочатку окупаційні власті намагались «відродити» КІІ з його чотирма факультетами, але ця спроба провалилась. Інститут закрили, частину обладнання передали до Київенерго та інших міських служб. Як свідчать документи, задум німецьких цивільних і воєнних властей використати майстерні інституту для ремонту військової техніки також не здійснився [12, с. 340—341].

З 1942 р. у головному корпусі інституту було розміщено військовий госпіталь. Крім цього, деякий час на інститутській базі діяв створений окупаційними властями науково-дослідний інститут металотехніки. Для роботи в трьох його лабораторіях та радіомайстерні залучались окремі науковці і співробітники КІІ.

За свідченням проф. Б.С. Лисіна зрідка лабораторії та аудиторії інституту відвідували професори з Німеччини, які прагнули вивезти до себе рештки цінного обладнання і наукові кадри. Так, до Німеччини виїхали професор кафедри зварювального виробництва П.П. Буштедт, завідуючий кафедрою фізики Г.М. Губарєв, д-р хім. наук В.О. Плотников, науковець Є.П. Бабич.

Викладачі та співробітники КПІ, які залишились у Києві, в силу своїх можливостей чинили опір окупаційному режиму, зазнаючи при цьому морального гноблення і перебуваючи часом на грані голодної смерті. Це професори Д.І. Горбачевський, О.О. Кіров, О.В. Кобелєв, Д.О. Чорнобаєв, В.М. Чирвінський, доц. Л.Г. Іносов та ін. [11, с. 16; 13, с. 121].

Київський Політехнічний інститут Нарис історії.- Київ: "Наукова думка", 1995.- 320 с.