Ви є тут

Профспілка КПІ: перші сторінки столітньої історії


КПІ - 1906. Рада студентських депутатів

Нинішніх студентів у їх переважній більшості багатіями назвати важко. Початок дорослого життя зазвичай супроводжується якщо не злиднями, то певними нестатками. Особливо коли молода людина бажає бути фінансово  незалежною від батьків, або якщо вони просто не в змозі її підтримувати.

Утім, подібні проблеми хвилювали студентів і століття тому. Перший директор Київського політехнічного інституту В.Кирпичов у своєму звіті за 1898 рік писав: «Уже в першому півріччі існування інституту з’ясувалося, що обставина, яка лягає важким тягарем на наші вищі навчальні заклади – крайня злиденність великої кількості студентів, не оминула і Київський політехнічний інститут». Для розв’язання цієї проблеми Віктор Львович запропонував створити благодійну організацію. Вона стала до роботи навесні 1903 року і отримала назву «Товариство допомоги нужденним студентам».

Товариство відкрило склад навчальних посібників, гуртожиток на 30 осіб, «Бюро праці для підшуковування занять для студентів-політехніків». За кілька років Товариство отримало у своє управління і студентську їдальню. При цьому адміністрація інституту виділяла на їдальню лише дрова. Всі ж роботи – від найму працівників до закупівлі продуктів і ведення господарства – організовували і проводили самі студенти. Щодня їдальнею користувалося до 800 осіб.

Забезпечували члени Товариства і матеріальну підтримку своїх колег. Джерелом надходжень коштів на ці цілі були гроші з Державної казни, від Київської міської думи, різноманітних громадських організацій, пожертви приватних осіб, доходи від діяльності їдальні і, звісно, членські внески. До слова, серед приватних осіб, які давали гроші на роботу Товариства, немало було його колишніх членів – випускників КПІ.

Товариство впродовж 9 років (з 1903 до 1912) призначало грошову допомогу студентам 4614 разів. Зауважимо, що практично всі рішення щодо цього приймалися відкрито й жодного разу їхня правомірність не була поставлена під сумнів!

З-поміж інших напрямків діяльності Товариства варто згадати про роботу вже згаданого «Бюро праці для підшуковування занять для студентів-політехніків». Відомо, що лише впродовж трьох років – з 1908 до 1912 – за допомогою цього Бюро знайшли роботу майже 800 студентів.

Тож з огляду на цілі й, головне, на самоврядний характер діяльності Товариства, є всі підстави вважати, що саме воно було прообразом сучасної профспілки студентів НТУУ «КПІ».

Що ж до працівників Інституту, то першу спробу об’єднатися задля відстоювання власних інтересів вони зробили дещо пізніше – в 1907 році, створивши Товариство взаємодопомоги робітників і службовців КПІ. Одним з перших кроків Товариства була організація каси взаємодопомоги. Затим – відкриття і облаштування невеличкої бібліотеки. А потім його члени висунули вимогу до адміністрації інституту про збільшення зарплатні технічним службовцям. Вона була задоволена – платню технічному персоналу і службовцям нижчих категорій збільшили на 5 – 7 карбованців. Однак на цьому серйозні успіхи новоствореної організації закінчилися: наступні її звернення до адміністрації з вимогами про скорочення робочого дня та звільнення працівників від виконання робіт, які не входять до кола їх професійних обов’язків, успіху не мали. Не вдалося Товариству об’єднати і більшість працівників КПІ – поза його лавами залишилися викладачі і певна частина службовців. Тож діяло воно достатньо мляво, а з початком у 1914 році війни припинило існування взагалі.

Наступну спробу створити власне професійне об’єднання працівники КПІ зробили лише в 1917 році – вже після революції. В інституті утворилося відразу дві організації – осередок загальноміської профспілки «служителів і службовців» навчальних установ м. Києва та профспілка викладачів. Утім, попри одну й ту саму мету створення, тісні професійні й людські зв’язки, працювали ці організації окремо одна від одної, і в умовах безгрошів’я, безладу, частої зміни влад і періодичного припинення роботи інституту врешті-решт функціонування своє припинили.

Лише в 1921 році в Київському політехнічному інституті нарешті було утворено повноцінний профспілковий комітет – осередок об’єднаної профспілки співробітників освіти «Робос». Назва профспілки була загальноприйнятою тоді абревіатурою, що розшифровувалася як «Робітники освіти». З огляду на те, що 1 вересня 1922 року на базі агрономічного факультету КПІ було утворено окремий Київський сільськогосподарський інститут, який упродовж кількох років працював в тих само приміщеннях і на тих самих площах, що і раніше, природно, що місцевком об’єднав профспілки обох вишів. Організація діяла під контролем нової влади, яка з притаманною їй тоді рішучістю зобов’язала вступити в новостворену спілку всіх, хто мав якесь відношення до навчання. Втім, характер її діяльності був усе ж таки далеким від політики, про що свідчать хоча б утворені в інститутському профкомі комісії: тарифно-нормовочна, культосвітня, комісія «по розподілу пайків, прозодежі та інш.» тощо. До речі, ці комісії є й наочною ілюстрацією тодішніх проблем співробітників КПІ, які довелося розв’язувати (а радше навіть не розв’язувати, а полегшувати) профкому тих часів. Головною з них була бідність і відсутність найелементарніших, потрібних для життя і роботи речей.

Між іншим, тодішня аполітичність профкому КПІ не залишилася непоміченою: його членам нарікали, що на засіданнях правління вони розглядали питання «виключно господарчого характеру або поодинокі випадки конфліктів з адміністрацією… Культробота за браком коштів та відсутністю потрібної ініціятиви майже не провадилась…». Які саме питання хвилювали інститутську профспілку, яскраво демонструє протокол загальних зборів Комслужу КПІ, що відбулися 30 червня 1921 року. На порядку денному серед інших стояли питання  про, скажімо наприклад, заготівлю дров, про поліпшення матеріального побуту працівників інституту, для чого пропонувалося організувати при ньому шкіряну та миловарну артілі, про можливість розподілу між найнужденнішими  членами колективу залишків урожаю, отриманого за рік до того на інститутській станції випробовування сільгоспмашин і знаряддя (була тоді така при агрономічному факультеті) та подібні.

1920-ті. Студком робфакуСитуація змінилася в 1923 році, що, напевно, можна пояснити насамперед тим, що Громадянська війна закінчилася, а разом з нею в минуле поступово почали відходити й багаторічні злидні воєнної пори. Нова влада почала уважніше придивлятися до профспілок. Тож уже на початку року профспілкова організація КПІ та КСГІ була реорганізована в місцевком №11 тієї ж загальноміської профспілки «Робос». До його керівних органів увійшли представники обох навчальних закладів. А президію місцевкому очолив викладач КПІ, відомий тоді авіаконструктор і популяризатор авіації, один із засновників Авіаційного науково-технічного товариства КПІ Андрій Касьяненко. Проте питання в місцевкомі йому довелося вирішувати суто земні, які тоді хвилювали переважну більшість з шести сотень членів інститутської профспілки. Наприклад, у складі президії було створено спеціальну городню комісію, яка розподілила серед викладачів і працівників клапті землі вже згадуваної дослідної станції КПІ, що містилася на хуторі Грушки (нині це територія, обмежена вулицями Гарматною, Василенко, бульваром Лепсе і проспектом Комарова). Ці городи оброблялися почасти індивідуально, почасти – групами, в які об’єднувалися працівники інституту, й забезпечили в ті голодні часи значну допомогу для їхніх сімей.  Місцевком організував також касу взаємодопомоги, що у випадках найгострішої скрути давала й кошти своїм членам навіть без повернення. З огляду на невисоку платню, яку отримували працівники освіти, профспілка домагалася виділення для них талонів на пільгове користування комунальними послугами, виділяла для них талони до лазні, пільгові трамвайні посвідчення і навіть пільгові квитки до орендованого кінотеатру. Водночас члени профспілки – викладачі КПІ й КСГА – взяли активну участь у роботі з ліквідації неписьменності, організованій міською профспілкою «Робос». Частіше стали вони брати участь і в загальнодержавних кампаніях: у тому ж таки 1923 році загальними зборами профспілки  КПІ й КСГА було прийнято рішення про колективний вступ до Мопру – Міжнародної організації допомоги борцям революції, створеної за рішенням 4-го конгресу Комінтерну.  

Певна річ, партійні й державні органи не могли дозволити профспілкам працювати поза зоною власного контролю, тож їхня діяльність поступово набула певного, а за кілька років – і значного ідеологічного забарвлення. Однак справедливості заради слід визнати, що навіть тоді  питання допомоги людині, забезпечення її повсякденних потреб і задоволення культурних запитів залишалися для інститутської профспілки серед найголовніших. Недарма ж разом із гуртками з вивчення марксизму-ленінізму тут створювалися й швацька та взуттєва майстерні, фабрика-кухня, спортзали; організовувалися екскурсії та туристичні походи, забезпечувалися можливості для літнього відпочинку студентів та викладачів і багато чого ще. Одне слово – займалася тим, для чого, власне, і створюються профспілки.

Дмитро Стефанович

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій